Створюючи свій унікальний всесвіт, відійшов у вічність художник з Шишаків Михайло Онацько.

16 січня, у віці 85 років, пішов з життя видатний український художник з Полтавщини, майстер народного живопису та яскравий представник наївного мистецтва – Михайло Онацько.

Він з'явився на світ у хуторі Хоменки, що розташований неподалік Диканьки, і виріс у середовищі, просякнутому піснями, ремеслами та фольклором. Це глибоке коріння відображається в кожному його мазку. Його картини виступають як жива енциклопедія українських традицій: колядки на Різдво, гаївки, свято Великодня, купальські вечори, народні обряди, весільні церемонії, обжинки... Художник черпав натхнення для своїх творів із життя та історії рідного краю.

Його народні мотиви несподівано відкрили глядачам двері до світу райської, ідилічної України, яка, здавалося, безповоротно зникла. Це та Україна, сповнена святковості, ніжності, доброти та мудрої простоти, що жила в дитинстві митця, який створював свій ідеальний всесвіт. Світ, у якому реальність, очищена від буденності та життєвих труднощів, переноситься в інший, позачасовий вимір, де панують лише краса і доброта, що формувалися століттями в народній уяві. Де на вершині пагорба стоїть церква, а внизу розкинувся зелений гай. Де біля кожної оселі ростуть квіти, а в кожному домі лунає дитячий сміх. Де всі сусіди – добрі люди, а зло може проявитися лише у вигляді маленького кумедного чорта з гоголівських "Вечорів на хуторі поблизу Диканьки"...

Улюбленою тематикою митця стало Різдво. Його різдвяний цикл налічує більше ста картин.

Художник впроваджував образотворче мистецтво як метод зафіксування та збереження в пам'яті українського народу побуту й традицій минулих епох. "Унікальність Михайла Онацька проявляється у спадкових знаннях, які втілюються на його картинах завдяки інтуїції та власній, а також родинній пам'яті", -- зазначали експерти в галузі мистецтва.

Усі сюжети та персонажі творів Михайла Олександровича викликають у людей відчуття близькості та зрозумілості. Не випадково його шанувальники вже давно називають його народним художником України! І справді, він заслуговує на це звання завдяки своєму вражаючому таланту, численним картинами на народну тематику, а також взаємній прихильності між майстром і його поціновувачами.

"Коли у когось виникає бажання співати, він просто співає... А я мріяв малювати — і ось я малюю," — ділився своїми думками художник.

За освітою Михайло Онацько був педагогом, закінчив історичний факультет Полтавського педінституту. У його родині ніхто не мав художнього таланту. Та й сам він узявся за пензель доволі пізно -- в 46 років. Він був самоуком у малярстві. Не закінчував ні художніх шкіл, ні університетів. Це було ніби його друге народження. Творче. "Коли я захопився народним побутом, звичаями, картинами, я ніби повернувся до тих джерел, у яких купався в дитинстві", -- говорив майстер.

Уже за рік після початку творчого шляху і потім протягом десятиліть картини Михайла Онацька прикрашали Сорочинський ярмарок.

Перша виставка картин художника у жанрі наївного мистецтва відбулася через два роки після того, як він почав малювати. За п'ять він став Членом Національної Спілки майстрів народного мистецтва України. В 1995 році йому було присвоєно почесне звання -- заслужений майстер народної творчості України.

Михайло Олександрович залишив по собі цілий світ високохудожніх зразків народного мистецтва, що були удостоєні багатьох державних відзнак та премій. Він був лауреатом мистецьких премій Данила Щербаківського, Олени Пчілки, Марії Примаченко, Григорія Сковороди.

Останніми роками виставки творів митця найчастіше відбувалися у великих містах, музеях, бібліотеках, творчих спілках, офіційних установах, університетах. Загалом -- понад 20 персональних виставок.

До свого 81-го дня народження митцем було передано 43 його картини до фондів Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені М. Ярошенка.

Його картини зберігаються в музеях та приватних колекціях любителів народного мистецтва країн Європи, Азії, Америки. У Полтаві, Києві, Ужгороді, Диканьці, Шишаках, Великих Сорочинцях... Впізнаванні, теплі, по-дитячому безпосердні...