Трамп перетворює Україну на щось схоже на примітивну спільноту, де за дрібні подарунки забирають усе.

Мир через силу по-трампівськи: застосувати силу до жертви і допомагати агресору.

Ми інакше уявляли концепцію "миру в силі". І тепер Україну змушують погодитися на угоду, яка навіть не має ніякого відношення до мирного процесу. Переговори з Росією починаються з висловлювання: "Я усвідомлюю, що вони потужні й здатні захопити всю Україну, але з великодушності вирішують сісти за стіл переговорів".

Уявляю, як діють успішні забудовники в Нью-Йорку під час переговорів про купівлю нових ділянок. "Знаю, друже, ти не в дефіциті, і ця ділянка тобі не є обов'язковою для продажу. Ти просто вирішив продати її, бо я тобі симпатичний. Тож я готовий запропонувати тобі найвищу ціну, адже у тебе немає тиску з боку кредиторів, твоїм дітям не потрібно платити за навчання в престижних університетах, а твоя дружина не наймала відомого адвоката для розлучення. Ось моя пропозиція: вдвічі більше за ринкову вартість. Що скажеш?"

Десь це функціонує подібним чином, чи не так?

А угода про корисні копалини -- це що? Якби Трамп казав, що Україна чи українська влада не хоче сідати за стіл перемовин і тому він говорить жорстко, то це мало б пояснення. Але ж ні. Він сам підтверджує, що українська влада хоче перемовин. А потім викидає на стіл угоду в стилі "ви нам винні", угоду в стилі іспанських конкістадорів при перемовинах з тубільцями. Хоче за наш рахунок отримати хоч якийсь успіх під час свого президентства.

Тепер вони заявляють: або ви сплатите борг, якого насправді немає, або ми припинимо ваше підключення до старлінків і відмовимося продавати ракети ППО. Це дозволить Путіну зміцнити свої позиції на фронті та знищити енергетичну інфраструктуру. Ось вам і «мир» через загрозу.

Не впевнений, чи підпише Зеленський угоду, яку Трамп прагне отримати від нас. Чи взагалі буде укладено якусь угоду, що може зазнати суттєвих змін, залишаючи лише формальні ознаки перемоги Трампа? Ми не знаємо, чи вдасться перетворити цю угоду на щось дійсно змістовне.

І, здається, вперше я усвідомлюю, що Україна може надіслати Вашингтону сигнал у бік російського військового корабля.

Я розумію, що нам важливо мати американські інвестиції і це не тільки про зростання ВВП, а також про рівень лобізму у майбутньому. Так само я розумію, що як мінімум 4 роки ми будемо мати справу саме з таким США і Трамп нікуди не подінеться.

Але так само я не можу прийняти угоду, коли на Україну покладають зобов'язання по компенсації по не існуючим боргам. Коли Україну ставлять у роль папуасів, де за бусінки забирають усе. Коли Україну нагинають, шантажуючи ще більш глибокими обіймами із Путіним. Мотивуючи це тезами російської пропаганди.

Я завжди підтримував ідею зовнішнього управління. Однак нині Вашингтону більше потрібно зовнішнє керівництво, ніж Києву...

Ми готові прийняти можливий розподіл прибутків від інвестицій з США. Однак ми не можемо погодитися на погашення боргів перед американськими партнерами за невиконаними зобов'язаннями.

Отже, якщо українське керівництво ухвалить рішення відправити американських військових слідом за російським кораблем, оскільки не зможе досягти зміни умов угоди, я не буду засуджувати їх. Я буду на боці наших. Це справжня незалежність. Ми не ведемо боротьбу в антиколоніальній війні проти Росії, щоб знову потрапити в залежність від девелоперів з Нью-Йорка. Нам вже досить київських забудовників і їхньої ненаситності.

Я також підтримую угоду, якщо її вдасться привести до належного стану, і вона буде стосуватися лише майбутніх рентних платежів за видобуток тих копалин, які американці або їхні партнери планують добувати.

Я бажаю, щоб українська влада відчувала підтримку та мала можливість діяти вільно. Це може вимагати непублічних згадок про американців. Навіть у випадках, коли загроза подальшої підтримки стає очевидною. США більше не є надійними партнерами, тому з ними можна говорити відкрито і без прикрас. Вони вже не захищають демократію в Україні і не сприяють реформам. Чому тоді ми повинні турбуватися про їхні емоції? Трамп не є нашим прихильником, проте він залежить від американського суспільства. Ми повинні скористатися цією залежністю. Варто пам’ятати, що у Трампа також є свої інтереси: підтримати Україну та забезпечити своїм виборцям хоч якусь перемогу. Наразі у нього немає приводів для гордості. Він вже не виконав обіцяну депортацію, не справився з інфляцією, а також зустрівся з труднощами від канадців, мексиканців, данців і арабів.

Компенсувати все це за наш рахунок — не найкраще рішення.