Автором цього тексту є Андрій Длігач, доктор економічних наук та професор в КНУ імені Тараса Шевченка. Він є футурологом, головою Advanter Group, а також очолює Kyiv Foresight Foundation. Длігач виконує роль глобального амбасадора Singularity University, очолює Раду Коаліції бізнес-спільнот, що займається модернізацією України, та керує проєктом "Голос Громадянського суспільства". Він також є співзасновником Центру економічного відновлення та головою Центру соціальних змін і поведінкової економіки.
Під час занять ми з економістами-студентами регулярно аналізуємо роль Армана Жана дю Плессі де Рішельє у формуванні сучасної політичної карти. Кардинал Рішельє виступав як той, хто перетворив безлад релігійних конфліктів на організовану структуру державних інтересів.
Повернення "Червоного герцога": чому постать Рішельє знову на часі
Сьогодні, спостерігаючи за реалізацією нової стратегії США -- від Стратегії нацбезпеки (NSS-2025) до ініціативи Ради миру (Board of Peace) -- я бачу, як "Червоний герцог" повертається у світову політику. Щоправда, цього разу його роль може здаватися дещо комічною або екстравагантною, але логіка дій Вашингтона у цьому сенсі залишається безжально класичною.
Адміністрація Трампа фактично виймає з архіву принцип raison d'État -- "державного інтересу", який кардинал Рішельє ще кількасот років тому цинічно поставив вище за мораль, релігію та універсальні цінності.
У минулому кардинал католицької церкви без жодних сумнівів став на бік протестантів під час Тридцятилітньої війни, оскільки це сприяло ослабленню впливу Габсбургів і зміцненню позицій Франції. Сьогодні ми спостерігаємо зворотний процес: Сполучені Штати відмовляються від іміджу "місіонера демократії" і перетворюються на суворого гравця, який ставить на перше місце захист власних інтересів.
Це не просто еволюція мови. Це справжній тектонічний зсув від ліберального світового порядку, де домінували правила, до нового світу, де переважають національні інтереси. Раніше Вашингтон прагнув "перевиховати" світ у відповідності зі своїми цінностями, але зараз принцип America First відображає підхід, схожий на Рішельє. Це означає готовність співпрацювати з будь-яким режимом, якщо це сприяє стримуванню основного суперника (в нашому випадку, це, безумовно, Китай).
Паралелі стають більш відчутними, коли ми аналізуємо методи. Рішельє не покладався на громіздкі інституції своєї епохи – він управляв через довірених осіб та індивідуалізовані канали впливу. Подібним чином Трамп формує Раду миру як альтернативу ООН, трансформуючи світову дипломатію на низку угод, що відбуваються "в його кабінеті".
Для України це означає, що ми потрапляємо у ситуацію, де наша майбутнє визначається не так міжнародними нормами, як тим, наскільки вміло ми зможемо адаптуватися до нових умов "балансу сил", який знову формують червоні чорнила кардинала.
Raison d'État плюс Realpolitik: коли допомога Україні стає змінною в рівнянні
Для того щоб усвідомити, які події нас очікують, необхідно з'ясувати, чому зміна висловлювань у Вашингтоні є не лише риторичним зрушенням, а й суттєвою трансформацією міжнародних політичних норм.
Для цього важливо розрізнити два основоположні терміни: "мета" і "реалізація". У академічному середовищі, яке ми аналізуємо з нашими студентами, ця різниця виявляється в концепціях Raison d'État (державна вигода) та Realpolitik (практична політика).
Raison d'État -- це "навіщо". Це амбіція верхнього рівня, кінцева мета існування держави. Для Рішельє це було виживання та домінування Франції. Для нової адміністрації США це вже не поширення абстрактної демократії, а стратегічна стабільність під гаслом America First.
У цій логіці допомога Україні більше не розглядається як "священна місія захисту цінностей". Це інструментальне питання: чи зміцнює підтримка Києва позиції США у глобальному протистоянні з Китаєм? Чи запобігає вона хаосу, який може вдарити по американській економіці?
Реальна політика — це про те, як діяти. Вона представляє собою набір методів, таких як переговори, тиск, торгівля та підтримка балансу сил. Коли державні інтереси (Raison d'État) вимагають стабільності для Америки, реальна політика визначає вартість цієї стабільності. Саме в цьому контексті виникає основний виклик для України. У світі, де панує "право сили", допомога може бути надана не для досягнення "перемоги над злом", а лише до моменту відновлення "балансу".
Раніше ми стикалися з концепцією "підтримки в обсязі, який буде необхідний" (ідейний підхід), але нині ситуація змінюється на більш прагматичну: "підтримка має бути такою, щоб ви могли виступати як учасник переговорів, але не настільки значною, щоб це призвело до неконтрольованої ескалації з ядерною державою".
У цьому контексті ініціатива Ради миру являє собою справжню Realpolitik. Це прагнення контролювати напруженість, а не відновлювати справедливість. Для Рішельє не існувало "добрих" протестантів чи "поганих" католиків – були тільки ті, хто сприяв або заважав інтересам Франції.
Для сучасної американської стратегії "ворог мого ворога" (Китаю) стає тимчасовим партнером, а союзник може стати предметом торгу, якщо того вимагає вищий інтерес держави. Для України це означає болючу істину: ми маємо перестати апелювати до моралі там, де панує математика сили.
Ми повинні довести, що наш суверенітет і наша перемога є невід'ємною частиною Raison d'État самих Сполучених Штатів. Тільки так допомога перестане бути благодійністю, яка може вичерпатися, і стане стратегічною інвестицією, від якої не варто відмовлятися.
Сила замість єдиного порядку: чому Росію більше не намагаються "перевиховати".
Кардинал Рішельє володів однією ключовою характеристикою, що робила його не лише генієм, але й одним із найнебезпечніших супротивників свого часу: він не прагнув до повного знищення своїх ворогів. Його метою не було викорінення Габсбургів з історії — він бажав зробити їх настільки слабкими, щоб вони не могли контролювати ситуацію в Європі. Сьогодні ця стратегія знову стає актуальною у великій політичній грі. Баланс сил.
У новій парадигмі США вже не прагнуть "перевиховувати" Росію чи Іран. Епоха, коли Вашингтон намагався досягти демократичних змін через санкції та дипломатичні переговори, відійшла в історію. Тепер замість ідеологічних амбіцій на перший план виходить холодний розрахунок стратегічних інтересів.
Головним завданням сучасної американської стратегії є недопущення виникнення альтернативного глобального гегемона у вигляді Китаю. В рамках цієї концепції Росія розглядається не як загроза, яку слід нейтралізувати, а як елемент, що потребує балансування, щоб вона не перетворилася на остаточний важіль впливу для Пекіна.
Тому ініціатива Ради миру перетворюється не на засіб відновлення міжнародної справедливості, а на інструмент "управління напругою". Політика стає низкою спеціальних операцій, де поняття справедливості визначається не в судових залах, а через ефективність застосування сили. У такій моделі:
ООН фактично перетворюється на безпорадний символ, адже офіційне визнання тепер не має такого значення, як реальна здатність діяти на полі бою.
Конфлікт перетворюється на керований процес. Основною метою є не досягнення "перемоги", а створення умов, за яких жодна з сторін не має суттєвої переваги.
* Міжнародне право стає лише прикрасою, що служить інтересам потужного гравця, коли це йому вигідно.
* Особисто за Трампом закріплюється роль миротворця, точніше, укладача мирних угод, ефективність яких забезпечується (насправді – ні) централізацією індивідуальних впливів.
Для України це створює безпосередні загрози. Якщо ми дозволимо великим державам сприймати Україну лише як засіб для маневрування своїми інтересами, ми можемо опинитися в ситуації, коли наша територія стане ареною угод у контексті "нової Ялти". За інформацією з чернеток і супровідних матеріалів NSS-2025, великі країни в форматі Core5 — США, Китай, Росія, Індія та Японія — можуть стати ініціаторами цих угод про сфери впливу. У такій ситуації доля незалежних держав вирішується за закритими дверима, керуючись "цільовою доцільністю", а не принципами недоторканності кордонів (питання про фактичну загибель Вестфальської системи буде розглянуто далі).
Ми бачимо небезпечну нормалізацію силового втручання як стандарту. Тепер не важливо, чи визнають вас сувереном у Нью-Йорку -- важливо, чи вважають вас ключові центри сили суб'єктом, з яким варто рахуватися, або просто "кримінальним елементом", якого можна усунути.
Персоналізація влади: смерть інституцій та дипломатія "закритої кімнати"
Кардинал Рішельє відчував сильну неприязнь до громіздких і незграбних інституцій свого часу, як церковних, так і шляхетських. Він вважав їх осередками корупції та неефективності, тому створив альтернативну систему управління. Його методи включали використання особистої мережі агентів і дипломатів, які підпорядковувалися лише йому. Це призвело до максимальної централізації влади в руках однієї людини, яка діяла від імені держави.
Сьогодні ми спостерігаємо вражаючу аналогію. Адміністрація Трампа фактично проголошує війну багатостороннім організаціям — від ООН до НАТО. Заснування Ради миру є не лише новим символом, а й спробою перенести справжню політику за межі зрозумілих міжнародних норм.
Для Трампа, подібно до Рішельє, класична дипломатія є занадто повільною і переповненою зайвими учасниками. Рада миру являє собою "клуб", де правила визначає лідер. Те, що прописано в статуті, зокрема довічне президентство Трампа та його можливість накладати вето в односторонньому порядку, перетворює цю інституцію на особистий інструмент глави держави.
Рішення тут приймаються не в залах Генеральної Асамблеї, а в "закритих кімнатах" (чи то в Білому домі, чи в Мар-о-Лаго) вузьким колом наближених -- менеджерами кшталту Джареда Кушнера чи Марко Рубіо.
Це кінець інституційної дипломатії, яку ми звикли бачити. Замість традиційної системи стримувань і противаг з’являється "дипломатія спецпосланців" і прямих угод. Для глобальної спільноти це означає повернення до прихованих протоколів і кулуарних угод, де долі цілих націй можуть стати предметом торгу між лідерами, які не відчувають обов'язку дотримуватися міжнародного права.
Епоха "Перед Вестфалем": Україна в контексті прагнення до гармонії.
Рішельє існував в епоху, коли уявлення про суверенну рівність держав ще не було сформоване. Вестфальський мир 1648 року, що закріпив цей принцип, став підсумком його політичних зусиль, але сам кардинал не дожив до цього моменту. Він перебував у часі, коли території розподілялися, як фішки в азартних іграх, відповідно до концепції "балансу сил".
Сьогодні ми бачимо тривожний відкат. Якщо реальна політика XXI століття повернеться до принципів XVII століття, Україна може опинитися в ситуації, коли стане лише об'єктом, втративши свій суверенітет. У світі Рішельє не існувало "незмінних кордонів" — були лише сфери впливу.
Запрошення автократів (Путіна, Лукашенка, Орбана) до Ради миру -- це ніщо інше як спроба вбудувати їх у систему контрольованого балансу, де вони втрачають свободу маневру, але при цьому зберігають свою легітимність як гравці.
Основне запитання, на яке нам потрібно знайти відповідь: чим завершиться цей етап "нового Рішельє"? Чи з'явиться "новий Вестфаль", який офіційно закріпить право сили, і хто займеться його написанням?
Якщо це буде формат нового Потсдаму, де враховуються інтереси переможців та реальних суб'єктів опору -- Україна має шанс на суб'єктність разом із нашими союзниками з Коаліції охочих. Якщо це буде формат Ялти, де великі держави просто ділять мапу олівцем, -- ми ризикуємо втратити незалежність, яку відстоюємо 12 років війни.
Освоїти мистецтво гри в кардинала.
Ми не в змозі змусити світ знову сприймати "зручні 90-ті", коли міжнародне право виглядало незмінним, а читачі "Великої шахівниці" Збігнева Бжезінського не усвідомлювали, як Китай, використовуючи свої стратегії в "го", поступово захоплює ідеологічні, економічні, політичні та фізичні простори на глобальній арені.
Гра Рішельє вже розгорнулася, і Трамп є лише одним з ключових персонажів цього спектаклю. Логіка America First відображає стратегію виживання в умовах, коли традиційні правила більше не працюють. Намагання техноолігархів зруйнувати як міжнародні, так і американські інституції ще можна зупинити, проте світ вже стоїть на порозі переходу до кіберократії та принципово нових "правил гри".
Для України питання не в тому, чи подобається нам транзакційна політика. Ні, не подобається. Але ми маємо стати в цій грі суб'єктом. Наша "асиметрична дипломатія" має довести Вашингтону: Україна -- не "проблема, яку треба збалансувати", а актив, який робить США сильнішими в їхньому глобальному протистоянні.
Ми повинні здобути право стати одними з тих, хто формує нові правила "нового Вестфаля". Наш досвід гнучкості стане нашим ключем до майбутнього. Адже в світі, де переважає "сила права", повагу отримують лише ті, хто сам є силою. Мрійте, думайте, прагніть великого!
#Росія #Франція #Європа #Київ #Ялта #Україна #Володимир Путін #Дональд Трамп #Організація Об'єднаних Націй #Демократія #Суверенітет #Дипломатія #НАТО #Нью-Йорк #Економіка #Київський національний університет імені Тараса Шевченка #Благодійність (практика) #Справедливість (чеснота) #Стратегія #Індія #Японія #Китай (регіон) #Пекін #Вашингтон, округ Колумбія #Кардинал (Католицька церква) #Міжнародне право #Іран #Протестантизм #Цинізм (сучасний) #Риторика #Потсдам #Хаос #Америка #Логічно #Моральність #Кардинал Рішельє #Дюк #Дім Габсбургів #Тридцятирічна війна #Французькі релігійні війни #Гегемонія
