Туреччина активно розширює свій вплив серед тюркомовних народів Російської Федерації.
Москва, безумовно, не могла залишити це без уваги. Ерсін Татар, "президент" невизнаної північної частини Кіпру, яка знаходиться під контролем Туреччини, 7 жовтня став учасником спільного фото лідерів тюркських держав і підписав Габальську декларацію. Однак у Кремлі не врахували більш широкий контекст: та ж сама платформа, яка створює видимість легітимності для територій, окупованих Туреччиною, використовується Анкарою для масштабнішого проекту - поступового перетворення ідентичності мусульманських регіонів Росії.
У турецьких стратегічних колах давно говорять про "тюркську дугу" від Анатолії до Сибіру, пише The EurAsian Times. Після 2022 року в експертних наративах з'явилися твердження про 10 регіонів Російської Федерації, зокрема Татарстан і Башкортостан, як про частину умовного "безперервного Туркестану". У цій логіці Росія розглядається не як якийсь суверенний центр, а як держава, що контролює тюркське населення. Яке Анкара сприймає як історично споріднене і стратегічно перспективне.
Туреччина не вносить зміни до своїх кордонів, але активно працює над питанням ідентичності. Формула "дві держави - один народ", закріплена у декларації з Азербайджаном у 2021 році, стала основою для моделі, яку Анкара тихо поширює також у російському контексті. Мова йде не про відокремлення, а про культурне та емоційне тяжіння регіонів до Туреччини, при цьому їхній формальний статус у складі федерації залишається незмінним.
Казань займає центральне місце в цьому процесі, виступаючи як важливий мусульманський і тюркський осередок Росії. Регулярний форум "Росія - ісламський світ" став платформою для взаємодії інтересів Організації ісламського співробітництва, держав Перської затоки та Туреччини, де укладаються економічні та культурні угоди, а також налагоджуються бізнесові та освітні зв'язки. Співпраця між керівництвом Татарстану та Реджепом Тайїпом Ердоганом, а також активність університетів і діяльність Інституту Юнуса Емре поступово інтегрують регіон у турецький гуманітарний контекст.
На Північному Кавказі Анкара реалізує свої інтереси через механізми торгівлі, міграції та релігії. Прямі рейси з Махачкали, що в Дагестані, до Стамбула, а також бізнес-проекти і тісні зв'язки чеченської еліти з турецьким урядом сприяють створенню динамічного середовища для співпраці. Одним із ключових інструментів залишається Турецьке управління з релігійних справ (Діянет), бюджет якого за час правління Ердогана виріс до мільярдних обсягів. Імами, освітні програми та конференції, які організовує це управління, також активно функціонують у Росії, пропонуючи своє бачення ісламу як невід'ємної частини тюркської традиції, що була перервана російським контролем.
Паралельно формується інституційний контур через Організацію тюркських держав, де навіть невизнані утворення отримують символічний статус. Для регіональних еліт це сигнал, що культурна інтеграція з Анкарою можлива без формальної незалежності.
У той же час російська система безпеки зосереджується на боротьбі з "тероризмом" та "екстремізмом", майже не звертаючи уваги на м'які форми впливу. Культурні центри, програми студентських обмінів та релігійні ініціативи не вважаються загрозою, хоча саме вони суттєво впливають на соціалізацію мусульманських громад. Загалом, Туреччина та Росія залишаються взаємозалежними партнерами в галузі озброєнь і енергетики, одночасно конкуруючи за вплив у регіоні від Чорного моря до Кавказу.
#Росія #Університет #Релігія #Президент (державна посада) #Туреччина #Бюджет #Держава (політичний устрій) #Москва #Кремль (фортифікаційна споруда) #Азербайджан #Чорне море #Міграція населення #Екстремізм #Перська затока #Іслам #Турецька мова #Татарстан #Казань #Стамбул #Кіпр #Еліта #Анкара #Кавказ #Сибір #Північний Кавказ #Тюркські мови #Тюркські народи #Туркестан #Анатолія #Імаме. #Махачкала
