Тактичний успіх Саймона Єйтса та виникнення нових талантів: огляд Джиро д'Італія-2025.

Саймон Єйтс взяв реванш у долі на Колле делле Фінестре

У 2018 році Саймон Єйтс пережив один з найскладніших моментів своєї кар'єри на Колле делле Фінестре. Того сезону британець вражав усіх на Джиро д'Італія, здобувши перемогу на чотирьох етапах і підійшовши до критичної частини гірських етапів у ролі лідера загального заліку. Проте на Колле делле Фінестре все пішло шкереберть: він пережив жахливий день, втратив майже 39 хвилин і опустився за межі топ-15 загального заліку.

Важко уявити, які емоції переживав Саймон, коли, через сім років, знову опинився на Колле делле Фінестре. Якщо в 2018 році цей виснажливий підйом виявився руйнівним для його надій, то цього разу все склалося зовсім інакше: британський гонщик, якого вважали лише претендентом на третє місце у загальному заліку, змінив хід гонки на свою користь і став переможцем Джиро. Це справжній голлівудський сюжет! Якщо ж відкинути символізм і історичні паралелі, те, що продемонстрував Саймон разом із командою Visma Lease a Bike на 20 етапі, — це приклад бездоганної командної роботи та тактичного генія.

Коли взимку британець вирішив перейти з Jayco AlUla до Visma Lease a Bike, багато хто сподівався, що цей крок дозволить Єйтсу досягти нового рівня успіху та відновити свою кар'єру після декількох невдалих років. Але після перших місяців сезону ці сподівання почали здаватися марними. Єйтс виглядав досить безбарвно, а його результати на Джиро стали логічним продовженням тих проблем, які він демонстрував на початку сезону. Проте виявилося, що Саймон зумів з ювелірною точністю підігнати свою форму до ключових етапів Джиро.

Капітан команди Visma Lease a Bike виглядав настільки невиразно, що Ісаак Дель Торо та Річард Карапас не сприймали його як реального конкурента на перемогу до самого фіналу. Особливо враховуючи, що на початку підйому на Фінестре він відстав від них.

Проте виявилося, що британець просто не став без потреби заганяти себе у червону зону, і згодом не лише переклався до двох дуелянтів, а й почав раз за разом атакувати. З четвертої спроби втекти таки вдалося, хоча спершу Саймон свою перевагу не нарощував: здавалося, що він знаходиться попереду Дель Торо та Карапаса лише тому, що ті грають у свої тактичні ігри.

Проте поступово ситуація перетворилася на жарт, який вийшов з-під контролю. Поки Карапас у ривках намагався відірватися від Дель Торо, а мексиканець не брався до переслідування Єйтса, британець спокійно і методично нарощував свою перевагу. На вершині Фінестре вона досягла 1 хвилини та 38 секунд — Саймон ставав віртуальним власником рожевої майки.

Проте в рукаві Visma Lease a Bike був ще один козир - Воут Ван Арт, якого вони обачливо заслали у відрив дня. Бельгієць дочекався свого партнера по команді та відпрацював на нього на рівнині перед підйомом до Сестрієре - саме там, де він і був найбільше потрібен. І саме фактор Ван Арта остаточно схилив шальки терезів на користь Єйтса.

Це розуміли і Дель Торо із Карапасом. Ближче до вершини Фінестре мексиканець нарешті збагнув, що програє гонку Єйтсу, та почав включатися у парну роботу з Карапасом. Спершу вона виглядала більш-менш ефективною, проте, які тільки Саймон наздогнав Ван Арта та інформація про це надійшла до двох південноамериканців, злагодженій роботі прийшов кінець.

Вони прийняли поразку, хоча на той момент шанси Дель Торо зберегти рожеву майку все ще виглядали досить обнадійливими з математичної точки зору. Маневр з відправленням Ван Арта у відрив забезпечив Єйтсу значну перевагу в секундах і хвилинах, але головним чином вплинув на психологічний стан учасників.

Можна лише припускати, чи отримав би британський велогонщик перемогу на Джиро без підтримки Воута – правду ми вже ніколи не дізнаємось. Проте, незалежно від цього, ми стали свідками яскравого прикладу командної роботи, а також тактичної майстерності. У той час як на Монументах тактичні перемоги є досить звичним явищем (принаймні, до епохи, коли домінували Погачар та Ван дер Пул), на Гран турах подібне трапляється значно рідше.

Після Вуельти-2018 Саймон Єйтс виграв свій другий Гран тур у кар'єрі. Виграв у віці майже 33 років, тоді, коли від нього цього вже мало хто очікував. Після багатьох супербагатоденок, на яких британець не виправдовував сподівань через те, що промахувався із піком форми, він нарешті влучив із ювелірною точністю.

Незважаючи на те, що він втратив рожеву майку за день до завершення гонки, Ісаак Дель Торо став одним із центральних персонажів цієї Джиро. І варто зазначити, що перед стартом він займав лише третю позицію в команді UAE Emirates, де основними фаворитами вважалися Хуан Аюсо та Адам Єйтс, брат-близнюк нового чемпіона.

Довгий час керівництво UAE Emirates сумнівалося в можливостях Дель Торо, і це тривало до моменту, коли поразка Аюсо стала незаперечною. Навіть на 15-му етапі команда намагалася підтримати Аюсо, підбираючи групу Дель Торо після атаки Егана Берналя, що чітко вказувало на їх ставку на Аюсо. Водночас, вони підвозили до Дель Торо Саймона Єйтса.

Однак Аюсо не виправдав сподівань. Після травми коліна, отриманої внаслідок падіння, він зазнав ще одного удару – укус бджоли. В результаті Хуан змушений був зійти з Джиро, втративши всі шанси на високе місце в загальному заліку. Це стало справжнім ударом для амбітного іспанського таланту, але наразі мова не про нього.

Для самого Дель Торо третій тиждень розпочався з не надто вдалого 16 етапу, коли він програв більше ніж півтори хвилини Карапасу. Оскільки 16-й етап був, по суті, першим справжнім гірським на цій Джиро, тоді не було зрозуміло, що це було у виконанні Ісаака: криза чи його реальний гірський рівень? У підсумку виявилося, що перше - наступні етапи він провів значно переконливіше, будучи на рівні з тим же Карапасом.

Ця поразка Дель Торо в значній мірі виявилася тактичною помилкою команди UAE Emirates. Першим кроком, який призвів до невдачі, стала незмінна віра в Аюсо, яка не виправдала очікувань. Друга помилка трапилася під час формування відриву на 20 етапі: UAE Emirates дозволили Ван Арту піти вперед, не направивши жодного свого гонщика для підтримки.

Кого теоретично UAE Emirates могла би делегувати у відрив дня? Ось тут ми торкаємося ще однієї, менш очевидної, тактичної помилки команди. Виконати роботу, співставну з Ван Артом, могли хіба що три гонщики: Брендон Макналті, Адам Єйтс і Рафал Майка. Проте всі вони йшли занадто високо в загальному заліку, в діапазоні з 8 до 13 місця - їх би пелотон у відрив просто не відпустив.

Проблема UAE Emirates полягає в тому, що вони не наполягали на тому, щоб вище згадана трійка (або хоч би один з них) свідомо відмовився від своїх шансів на загальний залік і спеціально витратив час, щоб мати можливість брати участь у відривах. В результаті, UAE Emirates не змогла направити в відрив найсильніших гонщиків, а отримала лише трьох спортсменів, які фінішували в межах 8-13 місць — результат, який не має значення для команди такого рівня. Особливо в умовах, коли на кону стоїть перемога в Джиро.

Показово і те, як команда двічі розсипалася у вирішальні моменти - на 16 етапі та на початку підйому на Фінестре, коли EF Education EasyPost вдалося ізолювати Дель Торо, залишивши його наодинці з Карапасом. Хоча ще днем раніше, на більш пологих підйомах, погасити всю активність суперників вдалося більш ніж ефективно.

Чи не головним розчаруванням у складі UAE Emirates став Адам Єйтс, який перед стартом Джиро вважався третім фаворитом загального заліку. Проте британець і не потягнув боротьбу за загальний залік, і не зумів допомогти лідеру команди в найпотрібніші моменти. Звичайно, ніякої конспірології тут шукати не варто, проте символічно, що одним із важливих чинників перемоги Саймона Єйтса став провал його брата-близнюка.

Втім, звинувачувати у цій тактичній поразці тільки керівництво та решту гонщиків UAE Emirates також було б неправильно - сам Дель Торо також припустився очевидної помилки, занадто довго займаючись лише захистом від Карапаса та абсолютно не включаючись у переслідування Єйтса. Мексиканець знав, що у Саймона у відриві є Ван Арт, і повинен був розуміти, які проблеми це може йому створити, якщо британець подолає вершину Фінестре на відриві від переслідувачів.

У певний момент, після чергової атаки Карапаса, вони з Дель Торо майже добрали Єйтса, опинившись на відстані менш ніж 10 секунд від нього. Одна-дві зміни Ісаака у цей момент - і питання було би закрите. Проте мексиканець вирішив до останнього їхати від глухої оборони.

Два представники Латинської Америки обмінювалися різкими висловлюваннями під час етапу та після його закінчення, що свідчить про їх напружені стосунки. Проте, саме мексиканець став жертвою цього взаємного протистояння: він втратив перемогу, зайнявши друге місце, тоді як Карапас опинився на третьому.

Дель Торо виграти Джиро не зумів, проте, схоже, на небосхилі світового велоспорту засяяла нова яскрава зірка. Він став наймолодшим призером Джиро на останні 85 років. Цю "Корса роза" у виконанні мексиканця багато хто вже порівнює з Вуельтою-2019 від Тадея Погачара. Так, для Ісаака цей Гран тур став не дебютним, а другим у кар'єрі, проте паралелей дійсно вистачає. Враховуючи весь його бекграунд на молодіжному рівні, є усі підстави вважати, що це був не епізодичний успіх, а початок довгого зіркового шляху. А тактичні помилки... Від них не застрахований ніхто, тим більше у такому юному віці.

Історія стосунків Річарда Карапаса з Джиро д'Італія має свої особливості. У 2019 році він несподівано здобув перемогу у цій гонці, коли Прімож Рогліч і Вінченцо Нібалі занурилися у тактичні маневри, що в кінцевому підсумку призвело до того, що еквадорський велогонщик отримав трофей без особливих зусиль. Однак після цього Річард двічі не зміг повторити свій успіх, незважаючи на великі сподівання з боку вболівальників.

Це сталося вперше в 2022 році, коли Карапас несподівано поступився у вирішальному поєдинку Джею Хіндлі на Пассо Федайя. Цього року ситуація повторилася. Після невеликої кризи Дель Торо на 16 етапі здавалося, що у капітана EF Education EasyPost є всі шанси здолати молодого мексиканця на Колле делле Фінестре, але йому це не вдалося.

Чи вчинив Карапас щось тактичне невірно? Важко сказати однозначно. Дехто може поставити під сумнів правильність його стратегії постійних атак і нерівного ритму, особливо в поєднанні з таким потужним боксером, як Дель Торо. Але, по-перше, склалося враження, що Річард в той день просто не мав достатньо сил, щоб подолати свого суперника. А по-друге, він сам не є прикладом для наслідування, коли йдеться про поступове знищення опонентів у спокійному темпі, як це робив у своїй найкращій формі Кріс Фрум.

Той момент, коли після атаки Єйтса Карапас не вирушив у погоню за британцем в однаковому темпі, свідчить про те, що його метою була лише перемога, а не захист другого місця в загальному заліку. Власне, саме так повинні діяти справжні чемпіони — прагнути досягти вершини, а не задовольнятися малим. Особливо, якщо різниця між другим і третім місцем не є настільки суттєвою.

Команда Карапаса, EF Education EasyPost, приготувала для Дель Торо та компанії сюрприз на початку підйому на Фінестре. Вони не стали влаштовувати довгий і планомірний розвоз під атаку, а видали коротке зусилля, буквально спринт в гору, за кілька сотень метрів розваливши пелотон на шматки.

Це рішення виявилося цікавим, нестандартним і абсолютно правильним. Напередодні EF Education EasyPost вже спробувала організувати атаку Карапаса традиційним способом. В результаті, витративши всі командні ресурси, підопічні Джонатана Вотерса не змогли скинути не лише Дель Торо, а й його супутників. На пологих підйомах 19 етапу Карапас у вирішальний момент опинився наодинці проти цілого складу UAE Emirates: в таких умовах навіть не мало сенсу намагатися атакувати.

EF Education EasyPost просто не мала достатньо ресурсів, щоб створити серйозний тиск на Дель Торо до атаки Карапаса. Повторювати таку ж стратегію на Фінестре було б нерозумно. У цій ситуації команда змогла лише ізолювати мексиканця від його супутників і залишити капітани наодинці. І з цим завданням вони впоралися. Хоча в підсумку у Карапаса не вистачило сил, щоб скинути суперника з колеса, це не зменшує важливість правильного ухвалення рішення та його реалізації командою.

Без сумніву, на початок 20 етапу EF Education EasyPost команда виходила з надіями на здобуття рожевої майки. Однак успіх на етапі та потрапляння на подіум загального заліку - це вражаючий досягнення для однієї з найскромніших команд у Світовому турі. А Карапас остаточно підтвердив, що повернувся до свого звичного рівня після досить складного старту в змаганнях за EF Education EasyPost.

Четвертим у загальному заліку Джиро став Дерек Джі. Мало хто б міг у таке повірити після того, як на першому ж, не надто селективному горбистому етапі, він спіймав майже хвилину відставання від прямих конкурентів.

Однак на цьогорічному Джиро Джі виявив характер справжнього дизельного двигуна: спочатку він важко входив у ритм гонки, поступово розігріваючись. Проте завдяки ефективному відновленню, він почувається чудово на третьому тижні. Важливість етапів, які можуть вплинути на загальний залік, досягає свого піку саме в завершальний тиждень Джиро, що стало перевагою для 27-річного гонщика з Канади.

Капітан команди Israel Premier Tech продемонстрував себе як справжній «дизель» у стилі ведення гонки: без різких атак і ривків, він віддавав перевагу стабільному, комфортному темпу, майже не зважаючи на навколишні обставини. Це особливо яскраво проявилося під час підйому на Колле делле Фінестре, коли Джі слугував ідеальним барометром для порівняння темпу пари Карапас/Дель Торо відносно Єйтса.

Шкодувати про втрачену хвилину на першому етапі Дереку не варто: вона би не змінила його підсумкового місця в загальному заліку. Важке входження у Гран тур, хороше відновлення, робота в рівному темпі - Джі максимально схожий на свого знаменитого співвітчизника Райдера Хешедала. Тому в 2012 році сенсаційно вдалося виграти Джиро, проте трапилося це за великого збігу обставин. Повірити в те, що аналогічне вдасться і Джі, вкрай важко: Дерек виглядає гонщиком того типу, який приречений регулярно фінішувати високого на Гран турах, проте не вигравати їх.

Цьогорічний Джиро відзначився невдачею італійського таланту Антоніо Тібері, а також появою нової зірки - Джуліо Пелліццарі. Провал Тібері стався, зокрема, через його нещасливе падіння на 14 етапі, яке призвело не лише до втрати дорогоцінного часу, а й до серйозної травми стегна у лідера команди Bahrain Victorious.

Слід підкреслити, що в порівнянні з UAE Emirates, команда Мілана Ержена набагато швидше відреагувала на труднощі, які виникли у капітана, і адаптувала свій підхід до роботи з Даміано Карузо, який зрештою завершив гонку в топ-5 загального заліку. Чесно кажучи, немає впевненості, що навіть у повній формі Тібері зміг би продемонструвати кращий результат.

У той час, коли Антоніо зазнав невдачі, на передній план вийшла інша молода зірка з Італії - Джуліо Пелліццарі. Він прибув на Джиро в ролі допоміжного гонщика для Пріможа Рогліча. Протягом перших двох тижнів стало очевидно, що Джуліо має потенціал до успіху і міг би боротися за значні особисті досягнення. Однак через слабкість решти команди йому не вдалося отримати необхідну свободу дій: часто виявлялося, що, крім Пелліццарі, ніхто більше не міг підтримати словенського лідера.

Однак свободу дій Джуліо забезпечила сама доля. Під час старту 16 етапу сталося чергове падіння, що змусило Пріможа Рогліча покинути гонку. В результаті Пелліццарі несподівано став ключовою фігурою команди Red Bull Bora. Однак виникла одна проблема: через необхідність підтримувати словенського капітана він втратив багато часу і займає лише 18-у позицію в загальному заліку.

Протягом перших двох тижнів було очевидно, що зобов'язання підтримувати Рогліча заважає Пелліццарі повністю реалізувати свої можливості. Проте мало хто усвідомлював, наскільки великими були ці можливості. На третьому тижні Джуліо піднявся з 18-го на 6-те місце в загальному заліку. Якщо б на початку він мав більше свободи дій, то міг би опинитися поруч із Дереком Джі, а, можливо, навіть випередити його.

При цьому, Пелліццарі також проявив себе як гонщик дизельного типу. Ні, на відміну від Джі, італієць має непоганий ривок у гору та може атакувати. Проте водночас на атаки суперників він реагує не надто різко: Джуліо потрібен деякий час для того, щоби підібрати правильний ритм і передачу та почати переслідування.

Ще одна визначна особливість Пелліццарі полягає в тому, що він часто тримається в задній частині групи, що позитивно позначається на його реакції на атаки суперників. Ця характеристика дещо нагадує стиль їзди молодого Енді Шлека під час його першого виступу на Гран-турах на Джиро-2007.

Незважаючи на обставини, виступ Джуліо на фоні не найкращої форми команди Red Bull Bora в першій половині сезону є вагомим сигналом того, що в італійському велоспорті з’явилася нова зірка. Його вражаюча гра заслуговує на те, щоб на наступній Джиро, навіть в умовах зіркової (принаймні на папері) Red Bull Bora, отримати статус, якщо не лідера, то принаймні незалежного гонщика.

Символічно, що прорив Пелліццарі відбувся в той же час, коли Ісаак Дель Торо досягнув своїх успіхів. Їхні шляхи тісно переплетені. У 2023 році вони змагалися один з одним за перемогу в Тур де ль'Авенір, який є молодіжною версією Тур де Франс. Нині італійський та мексиканський гонщики живуть поруч у Сан-Марино і стали хорошими приятелями. На наших очах розвивається справжня дружба між цими двома спортсменами, які, безумовно, неодноразово зустрінуться в боротьбі за перші місця на провідних змаганнях у найближчі роки.

На двадцятому етапі Джиро Пелліццарі випередив Егана Берналя у загальному заліку, який став одним з найбільших розчарувань третього тижня гонки. До третього дня відпочинку колумбієць активно брав участь у подіях пелотону, але на заключному етапі почав втрачати час. Завершення Джиро виявилося невтішним, проте, незважаючи на це, це був найкращий Гран-тур для зіркового гонщика Ineos Grenadiers з моменту його важких травм на початку 2022 року. Хоча прогрес і не виявився таким значним, як сподівалися, це все ж важливий крок уперед.