Стратегічні ресурси України: якою буде наша обрана модель розвитку?

Україна володіє запасами дорогоцінних корисних копалин, вартість яких оцінюється в трильйони доларів. Як можна використати ці ресурси для стрімкого економічного розвитку?

Україна проходить через значний етап перетворення свого сировинного сектору завдяки широкомасштабній приватизації важливих активів. У 2024 році два основні приклади - продаж Об'єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК) та вихід European Lithium на український ринок літію - ставлять важливі питання стосовно стратегії розвитку гірничодобувної галузі країни.

Відповідно до Плану перемоги, озвученого Президентом України Володимиром Зеленським 16 жовтня в стінах Верховної Ради, Україна володіє природними ресурсами та стратегічно важливими металами, загальна вартість яких становить трильйони доларів США.

Серед цих важливих ресурсів можна виділити уран, титан, літій, графіт та інші мінерали, які мають стратегічне значення та стають важливою перевагою в міжнародній конкуренції. Захоплення цих природних багатств стало однією з основних цілей російської агресії, що розпочалася у 2014 році, а також повномасштабного вторгнення в 2022 році. Боротьба за контроль над цими стратегічними мінералами сьогодні є одним з ключових аспектів глобального протистояння між Сполученими Штатами, Європейським Союзом та Китайською Народною Республікою.

Гірничодобувна індустрія України вважається однією з найсильніших на глобальному рівні, маючи значні розвідані та потенційні ресурси. Україна займає лідируючу позицію у світі за обсягами марганцевих запасів — незамінного компонента для виготовлення висококласних сталей.

Потужна база кольорових металів - нікелю, кобальту, хрому - створює передумови для розвитку сучасних високотехнологічних виробництв. Особливе місце займає урановий потенціал України. Значні запаси уранових руд могли б забезпечити повний ядерний паливний цикл для української атомної енергетики, яка наразі забезпечує більше половини електроенергії країни.

Паливно-енергетичний сектор України характеризується значними запасами нафти та газу. При умові адекватного інвестування в їхню розвідку та видобуток, це могло б суттєво підвищити енергетичну самостійність держави. Наявність калійних солей створює перспективи для налагодження виробництва власних мінеральних добрив.

Головним аспектом є не лише обсяги та ціни на запаси природних ресурсів, а й стратегія їх інтеграції в національну економіку. Переробна промисловість здатна забезпечити набагато більший економічний ефект у порівнянні з простим експортом сировини. Це добре ілюструється на прикладі титанової промисловості: вартість продукції зростає в десятки разів, починаючи з видобутку руди і закінчуючи виготовленням готових авіаційних компонентів.

Такий розвиток виробництва запускає ланцюгову реакцію в економіці - з'являються нові робочі місця не лише на самих заводах, але й у суміжних галузях: від транспорту до сфери послуг. Підприємства починають вкладати кошти в наукові розробки та навчання персоналу, що стимулює розвиток університетів та дослідницьких центрів.

Місцеві бюджети отримують збільшення податкових надходжень, що дозволяє інвестувати в удосконалення інфраструктури, медичних закладів та освітніх установ. Особливо обнадійливим виглядає розвиток інноваційних секторів, таких як виробництво літієвих акумуляторів, де реалізація повного виробничого циклу в Україні могла б перетворити нашу країну з постачальника сировини на виробника високотехнологічної продукції, конкурентоспроможної на світовому ринку.

Продаж Об'єднаної гірничо-хімічної компанії "Цемін Україна", що належить групі NEQSOL Holding Насіба Хасанова з Азербайджану, запланований на 9 жовтня 2024 року, викликає значний інтерес. NEQSOL вже продемонстрував свою активність на українському ринку, зокрема, здійснивши велику угоду з придбання Vodafone Україна за 848 мільйонів доларів у 2019 році.

Пропозиція щодо вартості ОГХК в 3,94 млрд гривень (93 млн доларів США) виглядає надзвичайно заниженою, якщо взяти до уваги важливість титанової індустрії. З одного боку, державний бюджет отримає швидкі надходження, а також є обіцянки інвестицій на модернізацію в розмірі 400 мільйонів гривень. Однак постає питання: чи адекватно ця сума відображає справжню стратегічну цінність даного активу?

Глобальний ринок титану, який у 2024 році оцінюється більш ніж у 28 мільярдів доларів, демонструє стабільний щорічний приріст на рівні 6%. Цей тренд зумовлений унікальними характеристиками металу та постійним розширенням його застосувань. Аерокосмічна індустрія залишається головним споживачем титану, споживаючи близько половини світового обсягу його виробництва, що відкриває стратегічні можливості для країн, які мають наявність сировини та технології обробки. Україна, з її значними запасами ільменіту та рутилу, які є основними сировинними компонентами для титанової продукції, має всі шанси для створення повного виробничого циклу - від видобутку до виготовлення кінцевої продукції. Однак, замість цього, країна обирає шлях продажу видобувних активів, що може призвести до втрати контролю над стратегічною сировиною та її подальшою переробкою.

Ситуація з родовищами літію заслуговує особливої уваги. За угодою, укладеною на початку 2024 року, компанія European Lithium отримала можливість розробки потенційно найбільшого літієвого родовища в Кіровоградській області. Інвестиції в розмірі 1 мільярда доларів США виглядають надзвичайно перспективними, однак виникає питання щодо стратегічного бачення подальшого розвитку цієї галузі.

Компанія оголосила про намір впровадити українські ресурси у свій австрійський проект Wolfsberg, що, по суті, передбачає експорт сировини для подальшої обробки за межами країни. Водночас, представники компанії вказують на те, що якість родовища ще потребує ґрунтовного аналізу.

Одним із ключових аспектів при аналізі подібних угод є зростаюче значення геополітики у формуванні ринку літію. Введення високих мит США, ЄС та Канадою на китайські електромобілі та акумулятори відкриває нові перспективи для розвитку внутрішньої переробки та експорту продукції в ці країни. У цьому контексті плани компанії European Lithium щодо простого експорту сировини виглядають недостатньо стратегічними. Україна має можливість скористатися нинішніми ринковими умовами для розвитку власної літієвої галузі, особливо з огляду на тенденцію до регіоналізації ланцюгів постачання в Європі. Підписана ЄС рамкова угода про постачання критично важливих сировин з Сербією у липні 2024 року свідчить про зростаючий інтерес європейських партнерів до налагодження регіональних джерел постачання.

Актуальна модель приватизації стратегічних ресурсів порушує ряд ключових питань системного характеру:

Однією з ключових проблем є непрозорі системи формування цін на експорт сировини. В Україні широко застосовуються складні корпоративні структури, де торгові компанії реєструються в юрисдикціях з вигідними умовами оподаткування.

Це призводить до заниження експортних цін та, відповідно, податкової бази в Україні. Така практика особливо помітна у металургійному секторі, де різниця між ринковими та трансфертними цінами може сягати 40%. Фактично відбувається прихована релокація доданої вартості за межі України.

На даному етапі доцільно провести аналіз системи оподаткування експортних операцій, зокрема в рамках вертикально інтегрованих промислових груп. Замість чинної моделі з нульовою ставкою ПДВ на експорт, варто розглянути впровадження диференційованого підходу. У випадках, коли кінцева обробка продукції відбувається за межами країни, доцільно застосовувати підвищені ставки ПДВ. Це може стати потужним стимулом для розвитку переробних потужностей в Україні.

Досвід провідних країн світу демонструє альтернативні підходи до управління стратегічними ресурсами, які варто враховувати при формуванні української політики. Особливо показовим є приклад Норвегії в управлінні нафтовими ресурсами та досвід Чилі у розвитку літієвої галузі.

Норвезька модель розвитку спирається на підтримання державного контролю над стратегічними ресурсами, водночас залучаючи приватні інвестиції та технологічні нововведення. Держава, через компанію Equinor, зберігає контрольний пакет акцій, але активно співпрацює з міжнародними партнерами в галузі розвідки та видобутку. Важливим аспектом норвезького успіху стало створення суверенного фонду, який акумулює надприбутки від продажу нафти та інвестує їх у розвиток інших секторів економіки. Це дозволило країні уникнути "ресурсного прокляття" та забезпечити стабільний економічний розвиток.

Чилі, володіючи найбільшими у світі запасами літію, обрала модель стратегічного партнерства з приватним сектором. Держава зберігає контроль над родовищами через систему ліцензування та вимагає від інвесторів не лише видобутку, але й розвитку переробних потужностей всередині країни. Важливим елементом чилійської стратегії є створення наукових центрів та підтримка досліджень у сфері технологій переробки літію.

В умовах сучасності українська стратегія приватизації ключових ресурсів виглядає як компрадорська. Це викликає небезпеку перетворення України на залежний постачальник сировини, що призведе до виснаження природних запасів та погіршення екологічної ситуації.

Глобальна практика свідчить, що для успішного управління стратегічними ресурсами необхідно досягти тонкого балансу між залученням приватних капіталовкладень і охороною національних інтересів. Ефективна модель управління включає в себе підтримку державного контролю над критично важливими ресурсами, в той же час забезпечуючи прозорі механізми для акумулювання та використання доходів від ресурсів.

Систематичний розвиток власних технологічних навичок та наукової інфраструктури є не менш важливим аспектом, оскільки він закладає основи для переходу від простого видобутку до виготовлення продукції з високою доданою вартістю на території країни. Цей підхід повинен базуватися на чітко визначеній довгостроковій стратегії розвитку ресурсних секторів, яка враховує як сучасні потреби економіки, так і майбутні виклики, що постають на глобальному ринку.

Отже, сучасна модель приватизації стратегічних ресурсів України потребує нового осмислення, яке враховуватиме довгострокові національні цілі. Незважаючи на те, що залучення приватних інвестицій є вкрай важливим, особливо в умовах війни, ключовим залишається забезпечення балансу між оперативними бюджетними надходженнями та стратегічним розвитком промислового потенціалу держави.

У контексті глобальної конкуренції за ресурси Україна має безпрецедентний шанс перетворити свій сировинний потенціал на високорозвинену індустріальну економіку. Очікуваний обсяг доданої вартості, що може бути генерований на основі наявних ресурсів у найближчі десятиліття, оцінюється у кілька трильйонів доларів.