Автором є Євген Ніколаєв, кандидат економічних наук та заступник директора Академії вчительства Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.
Українські університети постійно покращують якість освіти і не менш постійно кажуть, що ця якість потребує суттєвого поліпшення. Можна перелічити чимало факторів, що призводять до утворення цього замкненого кола. Одним із них є певний традиційний спосіб, в який побудовано в університетах освітні програми: загальноприйняті у нас параметри організації процесу навчання студентів напряму заважають досягнути бажаної якості освіти. Хочу в цій статті коротко окреслити такі параметри і запропонувати кілька ідей, як можна змінювати ситуацію на краще. Одразу зазначу, що ці ідеї більше орієнтовані на бакалаврські та магістерські освітні програми за суспільними та гуманітарними спеціальностями (за якими в Україні навчається більшість студентів), аніж на підготовку фахівців із природничих та інженерних наук.
Першою проблемою є засилля коротких навчальних дисциплін.
Протягом семестру студент зазвичай опановує від 7 до 8 курсів, кожен з яких містить обмежену кількість лекцій і практичних занять. Відповідальний студент, як правило, зосереджує свою увагу на двох або трьох предметах, оскільки глибоко зануритися в більшу кількість дисциплін виявляється об'єктивно складно. Інформацію з інших курсів він сприймає лише на поверхневому рівні. Оскільки ці пріоритетні предмети також мають обмежений обсяг, розкриття складних тем та детальне осмислення нюансів стає викликом. Крім того, у цій ситуації часто виникає дублювання інформації в різних курсах, адже узгодити та уникнути повторів у близько 50 дисциплінах бакалаврської програми вкрай важко.
Гарною альтернативою цьому подрібненню має стати опанування студентами лише, скажімо, чотирьох курсів за семестр. Тоді кожна навчальна дисципліна стає "повнокровною", більшою за обсягом, у неї з'являється достатньо аудиторного часу на ретельне опрацювання матеріалу. В окремих курсах цілком доречно запропонувати здобувачам освіти й реальні елементи науково-дослідницької роботи.
Іншою проблемою є невизначеність реальних цілей багатьох навчальних дисциплін. Сильна бюрократична традиція призводить до того, що формулювання цілей певної (зазначаю, зазвичай короткої) навчальної програми в різних університетах може займати дві-три сторінки щільно заповненого тексту. У такому викладі важко зрозуміти, яких конкретних результатів повинен досягти студент, а які пункти включені лише для надання курсу більшого престижу.
Одним з ефективних підходів до вирішення цієї проблеми є створення навчальних програм університетських курсів згідно з певним алгоритмом, який називається "зворотне проектування курсу".
За цією методикою, перш ніж почати навчання, викладачеві потрібно ретельно продумати та сформулювати, яких навчальних результатів студенти повинні досягти по завершенні курсу. Оптимальна кількість таких результатів — від 6 до 8 ключових пунктів, що буде цілком достатньо.
Наступним етапом є визначення, які конкретні дії студентів підтвердять їх досягнення в навчанні. Вибір методів оцінювання знань і навичок студентів має ґрунтуватися на цих діях.
Протягом семестру учні повинні освоїти виконання контрольних завдань. Наприклад, якщо основною метою є навчитися створювати презентації, то на семінарах студентам слід практикувати ці навички, а не просто проходити тести чи читати відповіді з екранів телефонів.
На завершальному етапі викладач повинен обрати відповідний матеріал із своєї галузі знань, з яким студенти працюватимуть як під час занять, так і вдома, відповідно до завдань, сформульованих раніше. Таким чином, зміст програми (силабусу) навчального курсу визначається саме на цьому, остаточному етапі.
Третя проблема, пов'язана зі здобуттям вищої освіти, полягає у жорсткій структурі семестрових іспитів. Як правило, екзамени проводяться в письмовій формі, і їхня вага в загальному балі за курс складає 40 або 50 з 100. Решту 50-60 балів студенти отримують протягом семестру. У чому ж тут полягає проблема? Студент може не докладати зусиль протягом півсесії, спробувати списати на екзамені, і завдяки значній вазі іспиту в загальному підсумку отримати задовільну оцінку. Крім того, часто використовується принцип випадковості: екзаменаційні білети містять варіанти, і якість відповіді студента залежить від того, чи попався йому білет з "знайомими" запитаннями.
Усі ці аспекти можуть бути адаптовані. Якщо курс має велику кількість семінарських і практичних занять, доцільно, щоб 80% фінальної оцінки студента формувалося на основі його роботи протягом семестру, а лише 20% – за результатами екзамену. У деяких випадках письмений формат може виявитися не найбільш ефективним для оцінювання ключових досягнень курсу, і після його завершення було б доцільніше провести усне випробування. Можливо, замість випадкового підходу варто запропонувати всім студентам однакове завдання на екзамені, зосередившись на його ретельній підготовці.
Формою іспиту може бути й творче завдання, яке здобувачі виконують удома і наступного дня надсилають викладачеві. Ось варіант: доручити студентам поставити важливе теоретичне питання штучному інтелекту (бо вони все одно це зроблять) і проаналізувати помилки, неточності та дрібні деталі відповіді комп'ютера із посиланнями на навчальний матеріал, який опрацьовувався упродовж семестру.
Основна мета всіх цих пропозицій полягає в тому, щоб свідомо знизити оцінки (на противагу їхньому безконтрольному зростанню). Це означає, що оцінка "задовільно" повинна справді відображати те, що студент освоїв більше ніж половину матеріалу курсу, а не просто має поверхневі знання.
Ще однією проблемною традицією української вищої освіти є загалом низький статус письмових студентських робіт.
Суспільні і гуманітарні спеціальності природно пов'язані із роботою з великими обсягами інформації, представленої у формі різноманітних текстів. Опрацювання і створення таких текстів мало би бути чільним видом навчальної діяльності молодих людей.
Проте масштабне соціологічне дослідження десятирічної давності (див. рис.) засвідчило, що українські студенти і, зверніть увагу, викладачі вважають головними умовами отримання високих оцінок відвідуваність занять і активну участь у них (що ніяк не характеризує здобуті результати навчання), гарні знання з предмета ("гарність" неможливо виміряти), усні виступи та виконання контрольних робіт. Підготовлені студентами вдома письмові роботи -- лише на шостому місці цього "рейтингу".
З моменту проведення цього опитування обставини змінилися лише тим, що дипломні роботи почали проходити перевірку на плагіат. Проте, було б наївно сподіватися на високу якість бакалаврської дипломної роботи, якщо студент за попередні чотири роки написав лише дві курсові. Вміння чітко висловлювати свої думки, формулювати аргументи та писати якісно вимагає постійної і наполегливої практики.
Генеративні системи штучного інтелекту, що здатні миттєво генерувати тексти на будь-яке запитання, представляють собою новий виклик. Вони змінюють уявлення про те, якою має бути студентська писемність, а також про рекомендації та оцінки викладачів. Проте ці зміни не можуть стати причиною для відмови від систематичного навчання студентів тонкощам письмового спілкування та формулювання власних думок.
Окрім того, в бакалаврських програмах у сфері суспільних і гуманітарних наук, які прагнуть забезпечити студентів дійсно глибокими знаннями, було б доречно впровадити певну цілісну концепцію розвитку критичного мислення. Це б дозволило студентам постійно взаємодіяти з викладачами протягом усіх чотирьох років навчання, займаючись цим важливим аспектом освіти.
Маю три ідеї. Вивчення класичних праць видатних науковців вашої спеціальності. Або знайомство з найкращими творами світової літератури із застосуванням технік повільного читання. Або прискорене опанування англійської мови на першому-другому курсах і викладання англійською половини дисциплін на старших курсах бакалаврату. Суть -- запропонувати студентам комфортний простір для постійного творчого навантаження розуму.
На завершення, хочу підкреслити, що жодна з наведених ідей не суперечить чинному законодавству України, вимогам Міністерства освіти чи стандартам вищої освіти. Модернізація освітнього процесу на нових методичних принципах може привабити до університетів більш талановитих і мотивованих абітурієнтів. Як нашим вищим навчальним закладам впровадити ці зміни? Важливо розпочати діалоги серед студентів, викладачів, факультетів та кафедр. Можливо, найефективнішим підходом буде спочатку експериментальна перебудова логіки бакалаврської або магістерської програми в рамках однієї спеціальності. У наступному році можна буде поширити цей експеримент на два факультети тощо. Безсумнівно, усі учасники вищої освіти отримають вигоду від поступового переосмислення та трансформації деяких традиційних практик, які з часом втрачають свою актуальність.
#Університет #Студент #Учитель #Вища освіта #Академічний відділ #Харківський національний університет #Міністерство освіти і науки України #Дизайн #Ступінь бакалавра #Англійська мова #Штучний інтелект #Експеримент #Семінар #Алгоритм #Кандидат наук #Ступінь магістра #Академічний термін #Плагіат #Навчальна дисципліна #Іспит #Уміння
