Які переваги може надати досвід американських університетів під час Другої світової війни?
П'ятий рік масштабного конфлікту, боротьба з Росією набирає нових обертів. Яким чином повинні функціонувати українські університети в цих умовах? Одне зрозуміло: повернутися до попередніх форматів роботи вже неможливо.
Перший проректор УКУ Ярослав Притула нещодавно запропонував подивитися на це питання через категорію швидкості: наскільки швидко університети дають країні підготовлених фахівців. Він наводить приклад університетів США, які під час Другої світової війни переходили на цілорічне навчання -- додавали літні семестри, скорочували канікули.
А як справи в Україні? Чи може наша система вищої освіти продовжувати функціонувати за академічним графіком, який був встановлений ще до війни?
Питання є надзвичайно актуальним, оскільки ми стикаємося з необхідністю одночасно розв'язувати два, майже суперечливі, завдання. По-перше, потрібно компенсувати освітні втрати, які виникли ще до початку повномасштабної війни: згідно з даними PISA-2025, українські підлітки відстають від своїх однолітків з країн ОЕСР на 1,5-2 роки навчання. Це означає, що для досягнення середніх показників PISA-2025 українським школярам знадобиться кілька додаткових років навчання. Внутрішній розрив є ще суттєвішим — різниця в результатах між учнями з міських і сільських шкіл становить три роки навчання. Звичайно, ці цифри слід інтерпретувати з обережністю, оскільки дослідження PISA-2025 охопило тільки частину території, але вони чітко ілюструють масштаб проблеми.
Друге завдання полягає у необхідності швидко трансформувати систему освіти в продуктивний людський капітал, який є вкрай важливим для країни в умовах виживання. В Україні існує критичний дефіцит кадрів, що є однією з основних перешкод для економічного розвитку. Ця проблема виникає через мобілізацію, внутрішню та зовнішню міграцію, а також через зростаючий попит на спеціалістів у ключових галузях. Тому нам потрібно зосередитися на підвищенні продуктивності, впровадженні новітніх технологій та покращенні якості людського капіталу. Важливо створити економіку талантів, в якій відносно невелика група людей здатна забезпечити значний економічний, технологічний та оборонний потенціал. У цьому контексті я пропоную розглядати освітню політику як невід'ємну частину нашої довгострокової стратегії у боротьбі з Російською Федерацією.
Коли виш переходить у склад військової системи.
Книга Вірґуса Рея Кардозьє "Коледжі та університети у Другій світовій війні", на яку посилається Ярослав, висвітлює значну реорганізацію вищої освіти в Сполучених Штатах. Проте зміни стосувалися не лише періоду канікул.
Університети фактично стали технологічною та кадровою підтримкою для збройних сил США. Вони адаптували свої програми відповідно до вимог війни, приймали військові навчальні контингенти, займалися оборонними дослідженнями, втрачали студентів через призов і інтегрувалися в державну мобілізаційну структуру.
Як зазначає дослідник Роджер Ґайґер у своїй книзі "Американська вища освіта після Другої світової війни", після атаки на Перл-Гарбор та зниження призовного віку до 18 років у листопаді 1942 року уряд зрозумів, що виникла серйозна проблема. Якби всіх молодих людей віком від 18 до 20 років, придатних до служби, забрали з університетів, армія та воєнна економіка опинилися б у критичному стані через брак інженерів, медиків, кваліфікованих офіцерів і технічних спеціалістів. Перед урядом постала дилема: чи знизити освітні вимоги, випускаючи на ринок праці та в армію недостатньо підготовлених фахівців, чи створити умови для того, щоб перспективні кандидати могли отримати вищу освіту, залишаючи їх у військовій системі (мобілізувати, але надати відстрочку для здобуття необхідних державі спеціальностей).
Обрали альтернативний підхід. Замість зниження вимог до навчальних програм, США вирішили зберегти високу якість підготовки, створивши спеціалізовані програми на основі університетів. Так з’явилася програма V-12, яка стартувала в липні 1943 року у 131 американському університеті та коледжі. До свого завершення у 1946 році вона підготувала близько 60 тисяч кваліфікованих офіцерів для Військово-морських сил США.
Університети перестали бути просто осередком мобілізаційного ресурсу -- вони самі стали його виробниками. Для одного студента це могло означати швидше закінчення бакалаврату. Для іншого -- навпаки, отримання відстрочки і продовження навчання медицини чи інженерії. Для третього -- мобілізацію і розподіл на фронт.
Спеціалізована програма підготовки військових, відома як Army Specialized Training Program, яскраво демонструє цю стратегію. На початку 1944 року в ній проходило навчання приблизно 140 тисяч солдатів. Проте, з огляду на потребу у збільшенні чисельності військ перед висадкою в Європу, програму суттєво скоротили до 30 тисяч учасників. Водночас пріоритетними залишилися медики, ветеринари, інженери, перекладачі та інші фахівці, адже їхня повноцінна підготовка була важливішою, ніж термінова мобілізація. Цей крок свідчив про те, що уряд зважував між актуальними потребами у військовослужбовцях і майбутньою цінністю спеціалістів у контексті тривалої війни.
Однак американські університети були не лише кузнею кадрів, а й частиною американської оборонно-технологічної системи. Гарвард у 1942 році називали "арсеналом Конанта" за ім'ям тодішнього президента університету Джеймса Конанта. Його науковці працювали над засобами радіоелектронної боротьби та протидії радарам, технологіями нічного бачення, розвідкою, вибуховими речовинами, медичними технологіями та препаратами, криптоаналізом, а також долучилися до досліджень, пов'язаних із Мангеттенським проєктом і створенням атомної зброї. До речі, вже до 1945 року доходи Гарварду від державних контрактів досягли 33,5 млн дол. -- третього показника серед американських університетів.
Яким має бути український університет воєнного часу?
Український вищий навчальний заклад повинен стати центром, що активно сприяє технологічній стійкості нашої країни. Деякі складові цієї концепції вже реалізуються. Оборонний кластер Brave1 у співпраці з Міністерством освіти і науки започаткував ініціативу Brave Students, в рамках якої студентські команди займаються вирішенням реальних інженерних задач, пов'язаних з безпілотними та роботизованими технологіями.
У 2026 році відбувся University Defense Tech Forum, де університетські команди презентували власні розробки, а МОН окреслило ширшу рамку -- університетські центри передового досвіду, стартап-школи, інкубатори, акселератори, наукові парки і глибшу співпрацю з Brave1. Однак залишається відкритим питання: стануть ці практики новою моделлю університету чи залишаться набором успішних ініціатив?
Американський досвід демонструє, що справжня трансформація ролі університету відбувається лише тоді, коли він інтегрований у процес "дослідження -- прототипування -- тестування -- виробництво -- підготовка спеціалістів".
Проблема заключается не в каникулах.
Слід з обережністю ставитися до думки, що тривалі канікули є головним недоліком української освіти. Існують дослідження, які свідчать, що просте коригування навчального календаря не призводить до кардинальних покращень у навчальному процесі. Наприклад, у Каліфорнії на початку 2000-х років функціонувала найбільша в США система цілорічного навчання, що передбачала розподіл навчального року на кілька циклів з короткими перервами замість одного тривалого літа. Дослідження економістки Дженніфер Ґрейвс, основане на даних понад 800 тисяч учнів, не виявило суттєвих переваг такої моделі для освітніх результатів. Ще один приклад – Нідерланди, де літні канікули тривають лише 6 тижнів, а решту часу заповнюють літніми школами. Аналіз показав, що позитивний вплив від таких інтенсивних програм існує, але він не є надто значним.
Проте сьогодні для України "заповнене літо" є вкрай важливим з причин, не зовсім пов'язаних з освітою. Найперше -- це соціалізація в літніх школах і таборах, коли вимушені гібридні формати навчання чи заняття онлайн значно посилюють соціальну дезінтеграцію молоді. Мені доводилося бачити у літніх кемпах студентів із прифронтових територій, які навчалися в одній групі в університеті, але фізично побачилися вперше за кілька років у Львові.
Іншою причиною для впровадження "заповненого літа" є питання стійкості. Для України це може стати запасом на випадок важкої зими. Російська сторона прагне використовувати холод як засіб тиску, наносячи удари по енергетичній інфраструктурі, а місцеві органи влади вже застерігають про можливі обмеження навчального процесу в зимовий період. У зв’язку з цим, університетам варто розробити два варіанти навчального календаря — стандартний і кризовий. Це дозволить за необхідності перенести частину навчальних активностей (проєкти, практичні заняття, лабораторні роботи, інтенсивні курси) з зимових місяців на період травня-серпня. Діючі нормативно-правові акти надають достатньо можливостей для цього: студент має право на щонайменше 8 календарних тижнів канікул протягом навчального року, але це не зобов'язує до тримісячного літнього відпочинку. Отже, питання не в дозволах Міністерства освіти, а в здатності університетів адаптувати свій освітній процес відповідно до нових умов.
Ще один важливий висновок -- не варто будувати одну модель для всіх. Для окремих програм можна впроваджувати прискорення навчального процесу: інтенсивні модулі, літні семестри, швидше визнавати результати навчання, отримані на роботі чи в проєктах, раніше інтегрувати студентів у бізнес і державні програми. Але для мілтеху, складної інженерії, енергетики, медицини, реабілітації, ШІ чи дослідницьких STEM-напрямів може бути правильним протилежне -- утримати студентів в університеті й залучити до дослідницьких завдань від оборонного сектору.
Отже, одним з ключових критеріїв оцінки ефективності освітньої політики в умовах війни має стати зменшення "часу до готовності" – інтервалу від початку навчального процесу до того моменту, коли знання та вміння особи починають приносити реальну користь економіці, війську, науковій сфері чи суспільству. Саме таку мету намагались досягти американці.
Іншими словами, ми стикаємося зі складним питанням: який конкретний фахівець, з яким рівнем кваліфікації і в який час має отримати країна. Від цього залежить, як ми будемо визначати тривалість та формат навчання. Можливо, саме так слід розуміти поняття "асиметричної швидкості" в освіті: замість того, щоб прагнути навчити всіх якомога швидше, необхідно зосередитися на досягненні потрібного результату для країни в коротші терміни. Цей результат може включати не лише дипломованих спеціалістів, але й проведені дослідження, нові технології або готові рішення до впровадження, подібно до того, як це було в "арсеналі Конанта".
#Росія #Університет #Європа #Студент #Вища освіта #Заклад вищої освіти #Львів #Україна #Інженер #Міністерство освіти і науки України #Військовослужбовці #Мобілізація #Економіка #Український католицький університет #Друга світова війна #Каліфорнія #Ринок праці #Нідерланди #ОЕСР #Стратегія #Проректор #Економіка України #Гарвардський університет #Міграція людей #Капітал (економіка) #Навчальний семестр #Задній (військовий) #Спільнота талановитих людей #Сполучені Штати Америки
