Шукати нові способи пропаганди.

Пропаганда існувала в минулому, існує в сьогоденні та буде в майбутньому. Це своєрідна "ілюзія", яку намагаються нав’язати суспільству. Проте вона завжди грунтується на емоціях, лише маскуючи себе під глибокі дискусії. Її ефективність зростає лише тоді, коли за нею стоять конкретні вчинки.

Сучасний конфлікт значною мірою підірвав авторитет традиційних управлінських інструментів, але після його завершення вони знову можуть повернутися. Тому важливо бути готовими до їх відновлення. Одним з таких інструментів є пропаганда, яка завжди виконувала важливу роль. Масова свідомість має свої особливості, вона вимагає специфічного підходу. Пропаганда є формою спілкування, спрямованою на цю масову свідомість.

Пропаганда завжди була частиною людського життя. Сам термін, а також офіційна структура пропаганди, виникли багато століть тому в рамках католицької церкви з метою залучення невірних до віри. Ігнатій Лойола досліджував та розробляв найефективніші методи для цього. Його напрацювання привертали увагу і Сергія Ейзенштейна, адже кіно також є мистецтвом впливу на свідомість, але в даному випадку — на глядачів.

Сьогодні ми спостерігаємо численні процеси управління свідомістю. Системи впливу зазвичай націлені на конкретні соціальні групи — неефективно витрачати ресурси на мільйон рекламних повідомлень для кожної окремої особи. Сучасний світ охоплює не лише рекламу та зв'язки з громадськістю, а й інформаційні, когнітивні та ментальні війни. У цих процесах відбувається модифікація світогляду людей, внаслідок чого вони починають сприймати реальність і діяти інакше, адже перед ними відкриваються нові горизонти. Президентські вибори є яскравим прикладом таких змін.

Людство часто змінювало свої картини світу. У цьому використовується різний інструментарій. Освіта прищеплює базову модель, а потім починається її модернізація. Наприклад, культура -- це своєрідна "торгівля" мріями. Мистецтво "продає" нам різні варіанти. Особливо це помітно щодо дітей, ігри яких відбивають ці мрії. Дорослі, звісно, не грають, вони просто дивляться, наприклад, фільми. Але й вони програють усе у своїй голові, щоби щось у ній у результаті залишити.

Мрія виступає рушійною силою не лише в сфері торгівлі, а й у політичному житті. Кандидати на пост президента також пропонують свої мрії. Наприклад, перемога Трампа свідчить про те, що його уявлення про світ знайшло відгук у виборців, тоді як образ, створений Гарріс, не зміг їх переконати. У 1917 році теж перемогли мрії — "вся влада народу, земля — селянам"... Це ілюзорна реальність, яка формується в нашій свідомості. Вона часто затулює нам справжній світ, адже нам пропонують готові рішення.

Люди існують в світі своїх мрій. Косметика пропонує красу, релігія – обіцянку вічного життя. Держави формують уявлення про майбутнє, "продаючи" образи світу, яких прагнуть люди. Мрії виступають не лише двигуном торгівлі, але й політики. Проте насправді немає прямого шляху до майбутнього. Воно виступає як ціль, яку ми прагнемо досягти всіма можливими засобами. Але на цьому шляху існує безліч перешкод.

Підтвердження "моєї" точки зору заспокоює, протилежне -- збуджує. Усі ми незаконно користуємося майбутнім, якого немає. І це не лише політики. Університет продає майбутнє демонстрацією можливих варіантів професій. Студентів приваблюють туди не так сьогоденням, як майбутнім. "Ти будеш лікарем, юристом, диппрацівником..." -- приваблюють не лише дітей, а і їхніх батьків.

У 1917 році сталося реалізація гасла "геть царя", яке стало символом надій та змін. Після цього ключова фігура перевороту, Троцький, несподівано зникає, а країна опиняється під контролем Сталіна. У 1937 році розгортається новий етап переслідування "ворогів народу" — це були вигадані супротивники, але покарання для них були цілком реальними. Віртуальні вороги отримували суворі терміни в реальному житті. Відставка Хрущова стала ще одним важливим моментом, що вимагала значних змін у суспільстві.

Потім прийшов 1991-й, знову трансформувавши систему. В СРСР перемогла візуальна картинка віртуальності. Не треба було слів. Захід був відомий лише за картинками: візуальність перемогла реальність -- чужа візуальність перемогла свою реальність. У минулому варіантом захисту могла бути ще релігія, але релігія зникла впродовж років комуністичного правління. Прийшла візуальність, яка показувала, що таке добре та що таке погано. Вона не вимагає розумових зусиль -- картинки розуміються з одного погляду. Західний фільм входив у масову свідомість як правда, хоча він теж був віртуальністю. Є таке спостереження: побачене очима не передати словами. Частинки цієї віртуальності-візуальності зберігалися на побутовому рівні: джинси, жуйка та знакові прикмети західності. Держава іноді боролася з цими знаковими прикметами: довге волосся чи джинси переслідувалися дружинниками. На військових кафедрах університетів вимагали підстригтися. Але така боротьба лише збільшує потяг до забороненого. Західна автівка взагалі була зі сфери повного щастя. Її ні в кого не було, що лише посилювало потяг. Радянська манія контролю нічого не могла з цим удіяти.

Розпад Радянського Союзу був зумовлений зміною колективної мрії. Спочатку боротьба велася за комунізм у глобальному масштабі, але згодом світ опинився на шляху до реалізації капіталізму. Ось як згадує ті часи автор блогу "Записки з дєжурки" на російській платформі "Дзен": "Країна стрімко занурювалася в хаос, набираючи все більшу швидкість. По суті, Радянський Союз, який ми знали, завершив своє існування 11 березня 1985 року, коли до влади прийшли зрадники та вороги народу. Далі наступили лише занепад і розпад. Я не відчував цього під час служби в армії, але на цивільному житті це було дуже помітно".

Один із аспектів цих "обвинувачень" у блозі звучить так: "Я вважаю, що саме в епоху "сухого закону" почався істинний розкол у радянському суспільстві. 'Реформатори', або, точніше, зрадники з верхівки ЦК КПРС і КДБ СРСР, прагнули внести розбіжності у радянську спільноту. Сухий закон став одним із ретельно спланованих кроків на шляху до руйнування СРСР".

Слід зазначити, що навіть сьогодні Росія так і не змогла порвати зв'язки з Західом, незважаючи на всі заяви про протилежне. Наприклад, через санкції не виходять в перекладі західні книги, але їх із успіхом замінили перекази, які вільно публікуються. Це вельми цікаве явище в контексті інформаційної війни.

Масову свідомість не хвилює політика, вона просто хоче нормального життя. Сьогодні плач за минувщиною є тільки у вустах політологів, але не в населення, надії якого на краще життя соціалізм не зміг задовольнити, надірвавшись на виробництві ракет.

Проте деякі люди продовжують відчувати тугу за минулим. Наприклад, під час презентації книги "Гіркий присмак кольорових революцій", професорка МДІМВ Олена Пономарьова зазначила, що одним із факторів, що сприяли кольоровим революціям, стало розбещення споживацтвом. Вона привела приклад, стверджуючи, що радянським громадянам можна було б сказати: "Ви ж бажали джинси та жуйку? За це доведеться пожертвувати батьківщиною". Я також пам’ятаю, як одна дослідниця з Інституту наукової інформації в суспільних науках в ефірі федерального каналу запевняла: "Так, звісно, джинси важливіші для людини, ніж абстрактна ідея могутньої держави".

І ще шматочок із її ж "плачу" з іншої новини на тому ж сайті: "Докторка політичних наук Олена Пономарьова пояснила присутнім, що за допомогою деструктивних практик соціальний протест часом намагаються спровокувати ззовні. Вона розповіла, як створюється видимість, начебто протест -- це воля народу: "Насправді це не завжди великі маси знімаються на телекамери, передаються у всіх телевізійних ефірах. Створюється кумулятивний ефект, ніби це вся країна, все суспільство бере участь у виступах протестних, насправді це не так". Важливо не піддаватися на провокації та маніпуляції, не підміняти реальну громадську думку реакцією емоційно розгойданого натовпу".

Всі ці трансформації в соціальних системах, ймовірно, коріняться в зсуві цілей, до яких прагне нація. Наприклад, у 1937 році країна була охоплена ідеєю ліквідувати всіх, кого вважали ворогами народу. Подібні настрої можна спостерігати в сучасній Росії, де триває кампанія проти "іноземних агентів".

Людину можна занурити у світ ілюзій, що роблять рекламники, політологи та експерти з публічних комунікацій, проте реальність залишається незмінною. Ілюзія існує у віртуальному вимірі, а не у нашій фізичній дійсності.

"Мрії, мрії, де ваша насолода", -- писав колись поет. Сьогодні ми опинилися у суворій дійсності, оскільки ситуації війни ніколи не бувають легкими. Росія напала, подаючи свої дії як справедливі. Боб Вудворд у своїй книжці "Війна" описує, як США намагалися відмовити Росію від цього кроку. Це робив директор ЦРУ Бернс у розмові з Патрушевим, який входив до малого кола довірених осіб Путіна. Патрушев, згідно з автором книжки, відповідав йому: "Ви знаєте, ми, росіяни, не можемо змагатися зі США економічно, але не недооцінюйте нашу військову модернізацію. Ми модернізували наших військових за останні два десятиліття. Ми можемо конкурувати на військовому рівні". Ось яке попередження Бернс, за словами Вудворда, висловив і на зустрічі з Путіним: "Наслідки, з якими ви зіткнулися у 2014 році, будуть незрівнянні з тим, що ми готові зробити зараз". Бернс говорив Путіну, який, до речі, слухав, не перериваючи його, такі слова: "Я не погрожую, я просто кажу, що ми робитимемо, і ви повинні це знати. Види наслідків, з якими ви зіткнулися у 2014 році, будуть нічим, порівнюючи з тим, що ми готові зробити зараз".

Як ми знаємо, попередження не подіяло. Росія думала, що повториться бездіяльність 2014 року з приводу анексії Криму, прийнявши всі ці слова за пропаганду.

Виявляється, що ефективність пропаганди залежить від наявності реальних дій, що її підтримують. Сьогодні Росія зосереджена на загрозах, які часто є вигаданими, а не реальними. Це дозволяє маніпулювати масовою свідомістю, адже уявні загрози можна як роздувати, так і зменшувати. Реакції масових верств населення нагадують поведінку дітей – вони вразливі до емоцій. Саме тому революції, як правило, виникають на ґрунті емоційних потрясінь. Люди можна об'єднати лише через спільні емоції. Яскраві приклади українських "революцій" свідчать про це, коли емоційний фон досягав критичних меж. Такі емоції повністю підкорюють масову свідомість, позбавляючи можливості для сумнівів.

Пропаганда видає себе за серйозну дискусію, проте насправді базується не на логіці, а на емоціях. Емоційний вплив відключає критичне мислення, що робить людину частиною маси, де переважають примітивні реакції. Через безкінечні повтори, як це було в радянські часи, пропаганда намагається виключити будь-які "чужі" ідеї з інформаційного та віртуального просторів.

Старі мрії відходять у небуття, поступаючись місцем новим. Проте вони завжди будуть і залишаться з нами. Вся історія людства в значній мірі формувалася навколо мрій, які ми плекали. Сьогодні війна затулає багато аспектів життя, але рано чи пізно все це повернеться.