Тисячі дітей з України нині навчаються у словацьких школах. Для частини з них адаптація проходить без значних ускладнень, для інших -- стає тривалим і болісним процесом.
Після початку навчання в новій школі в Братиславі 13-річний Олександр з України зіткнувся з серйозними труднощами. Його мучили нічні кошмари й сильний стрес, однак він намагався налагодити стосунки з однокласниками та звикнути до нового середовища. Через проблеми з поведінкою хлопець отримував зауваження, а згодом керівництво школи заборонило йому брати участь у шкільних поїздках, пише Dennik N.
Наприкінці минулого року Сашко приніс до школи маленький кишеньковий ножик. "Він хотів зацікавити однокласників, почуватися більш прийнятим", -- розповідає його мама Олена, наголошуючи, що син нікому не погрожував і нікого не наражав на небезпеку. Після інциденту школа оголосила хлопцеві догану, і ситуація здавалася вичерпаною.
"Лише згодом мама Сашка дізналася, що школа додатково подала на її сина заяву в поліцію. З погляду фахової практики в подібних випадках не завжди зрозуміло, якою є реальна мета залучення поліції. У деяких ситуаціях це радше виглядає як покарання, а не як крок до підтримки дитини та її родини", -- каже психологиня Алла Плотнікова з Центру консультування та профілактики Братислава 3, яка тривалий час працює з підлітком.
За словами психолога Віктора Кріжа з Inklucentra, члена Словацької палати вчителів, їхній випадок не є поодиноким. "Словаччина витратила майже сто мільйонів євро з коштів Європейського Союзу, але гроші не пішли безпосередньо на підтримку дітей. Учителі через три-чотири роки очікують покращення успішності або поведінки, але без мовної й психосоціальної допомоги змін на краще чекати не можна", -- зазначає він.
Однокласники зустріли мене тепло, а ось дорослі стали джерелом труднощів.
Олександр і Олена — вимушені біженці з України, які оселилися в Словаччині з 2022 року. Їхні справжні імена залишаються в таємниці з міркувань безпеки.
"Мого колишнього партнера мобілізували 28 лютого 2022 року. Він наполіг, щоб я разом із родиною виїхала з України. Ми сіли на потяг, маючи намір залишити країну," — згадує Олена. Після тривалої ночі в дорозі на початку березня 2022 року їм вдалося перетнути кордон зі Словаччиною. "Ми відчували страх, були виснажені та в повній невизначеності," — ділиться вона. У той час Алексу було дев'ять років.
Першу ніч вони переночували у друзів, а згодом знайшли квартиру в маленькому містечку. Сашко почав ходити до школи, а Олена влаштувалася на роботу. В Україні вона була аудитором у великій фірмі, а в Словаччині змушена була виконувати важку фізичну працю, аби забезпечити себе і сина.
Після серії переїздів родина осіла в Братиславі. Хлопець вступив до нової школи, але процес адаптації виявився для нього надзвичайно важким. "Він страждав від нічних жахів і мав проблеми з апетитом. Хлопець намагався завести дружбу з однолітками, і в більшості випадків це виходило. Проте труднощі створювали дорослі та адміністрація навчального закладу", -- розповіла його мати.
Олена вже раніше зверталася по психологічну допомогу для сина, зокрема й у Братиславі. Обстеження показало, що Сашко має особливості нейророзвитку та гіперактивність.
"У навчальному закладі це було сприйнято вкрай негативно. Факт війни, офіційні діагнози та пережиті травми залишалися без уваги. Замість підтримки ми отримували лише покарання й критику," - зазначає мати. Вона акцентує, що з самого початку спілкувалася зі школою словацькою мовою, відповідала на всі повідомлення та брала участь у всіх зустрічах.
Внаслідок вимог навчального закладу мати залишилася без роботи.
Попри те що хлопець подружився з кількома однокласниками, труднощі з навчанням не зникли. "Від нього вимагають результатів, як від звичайної дитини в ідеальних умовах. Його постійно карають і називають прояви нейрорізноманіття загрозою", -- каже мати.
Коли Сашко ненавмисно приніс до школи ніж, що залишився в його рюкзаку після прогулянки в лісі, він вирішив продемонструвати його своїм однокласникам, так само як колись показував мікроскоп чи інші цікаві предмети з дому.
"Він не ставив під загрозу нікого, але навчальний заклад окреслив його як психічно нездорового, агресивного та потенційно небезпечного в присутності інших батьків," -- зазначає Олена. Після роз'яснень і попередження вона вважала ситуацію вирішеною, проте згодом дізналася, що школа подала заяву до поліції.
Через вимоги школи жінка втратила роботу. "Мене зобов'язали кілька тижнів щоранку в присутності свідка перевіряти речі сина. Тому ранкові зміни на роботі я пропускала", -- розповідає вона. Через проблеми зі здоров'ям і те, що виховує дитину сама, знайти нову роботу складно. Зараз вони живуть на 189 євро на місяць.
Третина українських дітей проявляє ознаки посттравматичного стресового розладу.
Алла Плотнікова вважає, що дії навчального закладу виявилися неефективними, підкреслюючи, що система підтримки соціально незахищених сімей з України функціонує неналежно.
Водночас, за її словами, вирішальну роль відіграє позиція конкретної школи. Деякі заклади позитивно ставляться до прийому українських дітей і активно шукають способи допомогти їм в інтеграції.
Віктор Кріжо зазначає, що багато шкіл уже не хочуть приймати українських дітей і очікують їх повної інтеграції через два-три роки. За дослідженнями, близько третини дітей і підлітків з України мають симптоми посттравматичного стресового розладу. "ПТСР часто проявляється не одразу, а через роки", -- пояснює Плотнікова, додаючи, що війна постійно повторно травмує дітей.
Скринінги показують, що школи не вміють працювати з травмою, а кількість фахівців у системі зменшується через нестачу фінансування.
У самому закладі відмовилися коментувати ситуацію. За інформацією поліції, через ситуацію з ножем заклад звернулася до правоохоронців у середині жовтня 2025 року, хоча сам інцидент стався ще на початку вересня. У грудні справу закрили.
Сашко все ще продовжує навчання в тій же школі. Через фінансові проблеми його мама не має можливості перевести сина в інший навчальний заклад. Вона не може дозволити собі приватну школу, а в державних наразі немає місць для нових учнів. Олена відзначає, що це стало для неї серйозним випробуванням. Вона говорить про почуття страху і виснаження, зізнаючись, що відчуває себе дискримінованою та незахищеною.
#Школа #Європейський Союз #Євро #Братислава #Словаччина #Словацька мова #Адаптація #Симптом #Психічний розлад #Чоловік #Посттравматичний стресовий розлад #Поліція #Психолог #Харчування #Гіперактивність
