"Експерт зазначив, що школа не змогла змінити ситуацію з російськомовними дітьми."

Він зазначив, що за мовний розвиток дитини відповідають саме батьки, а не педагоги.

Екс-голова Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук висловив свою стурбованість щодо серйозної проблеми, що існує в українському суспільстві. Це обговорення розгорнулося на тлі недавнього скандалу в Києві, де мережеві користувачі висловили своє обурення через те, що учні спілкуються російською мовою. Відповідний допис він зробив на своїй сторінці у Фейсбуці.

У своєму повідомленні експерт наголосив - коли батьки не навчили дитину елементарних правил поведінки, вони намагаються звинуватити в цьому школу. Та справжня причина, за його словами, криється не в системі освіти, а в родині та оточенні.

"Суспільство знову вдається до звичної реакції - вказує на школу. Вчитель отримує звинувачення, директор не справився з керівництвом, а сама школа не справилася з завданням. Якщо вдома не привчили до правил гігієни - знову школа винна. Якщо дитина спілкується російською - також відповідальність покладається на школу," - зазначив Лікарчук.

Він підкреслив, що учень приходить до школи з уже сформованими цінностями і звичками, які були розвинені в родині, на вулиці, серед друзів та через інтернет. Тому, якщо підлітки активно спілкуються російською мовою, це є відображенням впливу їхнього оточення, а не недоліками освітньої системи.

"Освітня система стикається з труднощами, оскільки їй бракує належного авторитету та впливу. Вимагати від вчителя нейтралізувати вплив родини, TikTok і YouTube - це безглуздо. Це не просто нереалістичні очікування, а справжнє знущання", - зазначив експерт.

Він вважає, що наразі важливо звернути увагу не стільки на те, що школа зробила для української мови, скільки на стан мовної культури в родинах і суспільстві в цілому. Безумовно, частина відповідальності лежить на навчальних закладах, але не в тому, чому діти спілкуються російською.

Лікарчук зазначив, що багато навчальних закладів протягом тривалого часу уникали чіткої позиції, прикриваючись нейтралітетом, щоб не сваритися з батьками. Хоча українська мова стала основною мовою навчання, вона не стала мовою повсякденного шкільного спілкування. При цьому вчителі не мають ефективних інструментів впливу, окрім проведення виховних бесід.

Він також підкреслив, що вчителі стали "постачальниками освітніх послуг", де учень більше не розглядається як учень, а швидше як клієнт, чиї побажання необхідно задовольнити, у тому числі й у питанні мови.