Штучний інтелект у дитячій літературі: виклик чи засіб для відновлення інтересу до читання?

Нещодавно я натрапив на дослідження, яке змусило мене переосмислити давню дискусію щодо штучного інтелекту в сфері видавництва.

Нещодавно я натрапив на дослідження, яке змусило мене переосмислити давню дискусію щодо штучного інтелекту в сфері видавництва. Група вчених представила систему StoryMate -- платформу, що використовує великі мовні моделі для створення персоналізованих інтерактивних історій для дітей. І знаєте, що найцікавіше? Це не про технології заради технологій, а про повернення дітей до читання.

Нещодавно група дослідників з кількох університетів завершила своє дослідження платформи StoryMate, яка базується на великих мовних моделях і призначена для персоналізованого інтерактивного читання. Результати вражають: 11 з 12 опитаних дітей, що становить близько 91,7%, висловили бажання мати StoryMate в якості постійного партнера для читання. Батьки зазначали, що ця система здатна підтримувати дітей і допомагати їм формулювати більш вдалі запитання, в той час як педагоги відзначали, що діалоги є змістовними та інтелектуально стимулюючими.

Коли мова заходить про штучний інтелект у дитячих книгах, думки людей зазвичай діляться на протилежні табори. "Це остаточний крах справжньої літератури!", "Роботи знищують креативність!", "Де ж тут душа автора?". Я чую ці висловлювання постійно, і хоча розумію ці занепокоєння, адже сам їх переживав, після багатьох років роботи у видавництві я навчився відрізняти емоції від інструментів.

Штучний інтелект – це, по суті, новітній інструмент. Він не є чимось більшим або меншим. Як колись друкарський верстат або комп'ютерна верстка, що з'явилася три десятиліття тому. Усе залежить від того, як ми, як видавці, застосовуємо його можливості.

Один із батьків, який взяв участь у дослідженні, висловив важливу думку: "Хоча запитання дітей можуть здаватися незвичними або навіть безглуздими, це саме той спосіб, яким вони демонструють свої інтереси". Саме тут і полягає основа для розуміння цієї проблеми.

Існуючі інтерактивні іграшки для читання ставлять дітям заздалегідь згенеровані питання. Вони не адаптуються під кожну конкретну дитину, не враховують її темп, настрій, рівень знань, тобто це як давати всім дітям однаковий розмір взуття і дивуватися, чому комусь незручно.

StoryMate функціонує по-іншому. Команда дослідників розробила чотири основні можливості: адаптивні режими читання, персоналізований чат-бот, заснований на потужних мовних моделях, механізми залучення уваги та систему взаємодії, що керується зовнішньою базою знань. Ця технологія враховує вік дитини, її улюблених персонажів, інтереси та рівень активності.

Дослідження StoryMate виявляє важливий аспект: діти з більшим бажанням читають, коли сюжет близький до їхнього повсякденного життя. Коли персонажі відображають їхні власні риси, а обстановка є зрозумілою. Коли розповідь враховує їхні захоплення, рівень знань, а також їхні емоції.

Але, і це критично важливо, автори дослідження наголошують: батьки, діти та освітні експерти не хочуть безконтрольної генерації контенту. У дослідженні взяли участь 12 дітей віком 6-8 років, 14 батьків та 13 освітніх експертів. Три різні перспективи і набори очікувань. І всі вони прагнуть керованої, безпечної персоналізації. Не "генерувати будь-що", а створювати історії з урахуванням педагогічних цінностей, емоційної безпеки, віку дитини.

Штучний інтелект має потенціал для виявлення цього резонансу. Проте, я знову наголошую: він не повинен замінювати редактора, а діяти в тандемі з ним. Не замість автора, а як своєрідний навігатор, що вказує: "Ця книга — саме те, що тобі потрібно. Саме зараз."

Ця тема є вкрай важливою для нашої країни. Внаслідок війни багато дітей зазнали значних перерв у навчанні. Деякі з них були змушені пропустити півроку школи через евакуацію, інші провели рік у підвалі, не маючи доступу до книг. Багато хто зовсім втратив зв'язок із регулярним читанням, оскільки основною метою стало виживання, адаптація та відновлення звичного способу життя.

Ці діти підходять до книжок з різними досвідом. Одна дівчинка все ще захоплюється казками для малюків, незважаючи на те, що їй вже дев'ять. Інший учень занурився у світ підліткового фентезі, але має прогалини в базових знаннях. Ще одна дитина відчуває страх перед книгами та навчанням, бо вважає, що "відстає" від своїх однолітків і боїться, що це помітять інші.

Традиційна освіта пропонує їм єдину програму, єдиний темп, єдиний підхід, а їм потрібні індивідуальні траєкторії, без сорому і тиску з книжками, які не лякають складністю, але й не ображають примітивністю. Отут ШІ може стати саме тим інструментом, який це забезпечить.

Чесно кажучи, я не ідеалізую технології. Я цілком усвідомлюю всі ризики, які з ними пов'язані: від якості створеного контенту до етичних питань авторського права. Тому для мене очевидно, що штучний інтелект у видавничій сфері завжди є колективною справою. Це стосується як авторів, які закладають основи, так і редакторів, які підтримують високі стандарти. Не можна забувати і про психологів та педагогів, які відповідають за безпеку та актуальність контенту.

Технології не здатні замінити справжній голос автора. Незважаючи на всі страхи, вони не в змозі створити нові шедеври на кшталт "Гаррі Поттера" або "Маленького принца". Проте, вони можуть виступити в ролі мосту між дитиною і вже існуючими книгами, які чекають на свого читача.

Отже, чи є сенс переживати?

Ні, штучний інтелект не зможе замінити книгу. Проте він може підтримати дитину у пошуках "своєї книги" в потрібний час. У той момент, коли це стає найбільш необхідним. Коли читання перетворюється не на обов'язок, а на справжній порятунок.

11 із 12 дітей бажають читати разом із роботом. Можливо, варто звернути на це увагу і запитати себе: що ми можемо зробити, щоб залучити їх до книжок? Використовуючи всі можливі методи, навіть ті, що ще нещодавно здавалася неможливими.