Один день очима української вчительки
Ранок. Початкова школа. У моєму класі ми досліджуємо тему "Від яйця до курки". У нас є інкубатор з живими курячими яйцями, і щодня учні стежать за його змістом, фіксуючи зміни в розвитку яєць та контролюючи температуру. Напередодні вони провели цікавий експеримент: підсвічували яйця, щоб побачити зародки. Одне з найчастіших запитань, яке виникає під час обговорення нашого дослідження, звучить так: "Чи сумує курка за своїм яйцем, коли воно тут, у класі?". Такі запитання роблять навчальний процес більш захоплюючим. Завдяки цьому учні вчаться формулювати гіпотези, шукати відповіді та розвивати власні думки.
Це -- звичайний урок у швейцарській школі, де я працюю. Я -- українська вчителька, яка зараз живе у Швейцарії. Після мого переїзду до цієї країни я не одразу зрозуміла, що саме так дивує мене в тутешній школі. Зовні все досить звично: уроки, розклад, діти з рюкзаками, вчителі з нотатками. Але день від дня ставало зрозуміло: школа тут функціонує інакше. Без жорсткого контролю, але з дисципліною. Без тиску, але з відповідальністю. Без пафосу -- і з результатом.
Ось, наприклад, типовий початок дня в школі: діти чекають разом перед дверима, поки вони відчиняться. Це частина звичної рутини: очікувати разом початку шкільного дня. За п'ять хвилин до уроку учні заходять до будівлі й розходяться по класах -- без дзвінка, без шикування, без супроводу дорослих. Батьки можуть супроводжувати дитину тільки до дверей. У деяких школах (а частіше -- в дитсадочках) на дверях можна побачити напис: "Батьки -- стоп! Далі я сам".
День у початкових класах розпочинається з "ранкового кола" — короткої групової розмови, яка є важливою складовою навчального процесу. На цьому колі учні мого класу діляться своїми новинами: хтось розповідає, що вдома приготував суп і трохи пересолив, інший поділився, як бачив лисицю в саду, а третій згадує, що зламав свій олівець. Усі ці історії обговорюються в атмосфері рівності, без оцінок чи зневажливих коментарів. Головна мета таких дискусій — навчити дітей спілкуватися, слухати одне одного та проявляти увагу до слів інших. Саме на цьому етапі починає формуватися те, що в освітній системі називають "соціальними навичками". Адже людина є невід'ємною частиною суспільства, тому для швейцарської школи вкрай важливо виховувати дітей у спільноті.
Навчання відбувається не лише за партами: частину завдань учні виконують на підлозі в міні-групах, на підвіконні або навіть лежачи на килимках. Сидіти за партою можна, але це не є обов'язковим. Іноді під час уроку учні мають можливість виконувати завдання навіть у шкільному коридорі, якщо так їм зручніше.
Дошка не є основним інструментом для навчання, а лише одним із багатьох. Зазвичай навчальний контент ми освоюємо в тій самій групі.
Ось розклад звичайного дня.
О 9:50 настає перша перерва, що супроводжується обов'язковою прогулянкою. Навіть якщо за вікном ллє дощ, це не є підставою залишатися всередині. Швейцарські навчальні заклади дотримуються принципу, що діти повинні щодня проводити час на свіжому повітрі. Калюжі, волога зачіска або відсутність головних уборів – це не привід для занепокоєння. Головне – активність. Водночас існує ще одне правило: тільки здорові перекуси. Це можуть бути морква, фрукти, хліб, сир та горіхи. Солодощі, паковані соки та чипси тут не вітаються. Це також важлива частина навчального процесу.
О 10:30 розпочинається урок математики, присвячений вмісту цукру в напоях. На підлозі розташовані пляшки з соками, лимонадами та йогуртами. Біля них лежать кубики рафінаду, кожен з яких важить 4 грами. Учні уважно вивчають етикетки напоїв і підраховують: у 500 мілілітрах міститься 48 грамів цукру, що відповідає 12 кубикам. "То я вже фактично випив свою денну норму?" – запитує один із учнів. Ми дізнаємось, скільки грамів цукру рекомендовано для дітей щодня. Результати обговорюємо, фіксуємо та перетворюємо на практичні висновки замість простих цифр.
О 12:00 настає час обідньої перерви. Багато учнів вирушають додому, щоб поїсти та відпочити. Але вже о 14:00 розпочинається друга половина навчального дня. Спершу ми проводимо коротке обговорення подій дня в колі. Потім діти беруться за проєкт під назвою "Наше місто". Вони створюють моделі різних об'єктів міської інфраструктури з паперу, картону та дерева. Серед них можна знайти супермаркет, пожежну станцію, бібліотеку та пекарню. Один з учнів підписує свою модель словами: "Для тата", оскільки його батько працює пожежником. Цей проєкт триватиме кілька тижнів: наступного дня діти планують скористатися Google Maps, щоб порівняти свої макети з реальною картою. Вони рахуватимуть кроки, шукатимуть поштове відділення та вчитимуться, як правильно прокладати маршрути.
Цей метод є характерним для швейцарської освітньої системи: свобода дій існує лише в межах чітко визначеної структури. Формат виконання завдань є гнучким — їх можна виконувати сидячи, стоячи або навіть лежачи на килимку — але цілі навчальних занять завжди залишаються конкретними. Наприклад, під час створення власних коміксів учні вивчають структуру наративу; при вирощуванні рослин вони знайомляться з основами біології, водночас проводячи спостереження та працюючи з таблицями. Здається, що все дуже просто, проте кожна дія має чітке дидактичне підґрунтя.
О 15:30 уроки добігають кінця. Деякі учні залишаються, щоб завершити свій проєкт або задати ще кілька запитань. Хтось вигукує: "Не забудьте, завтра перевіримо, чи з'явилося курча!" – і мчить до виходу.
Мені надзвичайно імпонує швейцарська школа. Це навчальний заклад, який не лише навчає мислити та досліджувати, але й активно підтримує учнів. Тут немає жодного запитання, навіть такого, як "Чи може курка нудьгувати за своїм яйцем?", яке б вважали незначним і залишили без уваги. Навпаки, такі запитання стають основою для нових досліджень і відкриттів.
#Україна #Суспільство #Модель #Цукор #Швейцарія #Експеримент #Яйце #Гіпотеза #Картон #Кондитерські вироби #Вдень #Етикетка #Початкова школа #Температура #Курка. #Суп. #Ембріон #Сік. #Вульпес. #Пафос #Хмарний вибух #Картопляні чіпси
