Майже половина вчителів і понад 80% учнів столичних шкіл на перервах спілкуються російською. Це на четвертому році повномасштабної геноцидальної війни Росії проти України, після сотень тисяч убитих, закатованих, скалічених і позбавлених даху над головою наших співвітчизників. Де ми припустилися помилки - і як можна виправити цю кричущу ситуацію?
У Київському ліцеї, який має свої переваги. Актова зала наповнена учнями старших класів, які старанно готуються до якогось заходу — хорове виконання "Червоной рути". Процес веде вчителька, чия спеціалізація залишається невідомою: чи то музика, чи то спів, або ж вона просто керує гуртком за додаткову плату. Вона зупиняє виконання, оскільки вважає, що щось пішло не так. Зауваження вона робить українською мовою. Учні, які отримали коментарі, не обурюються; натомість, вони спокійно й конструктивно обговорюють, як можна покращити виступ. Обговорення ведеться російською, і мова йде про те, як правильно виконати цю культову українську пісню, що стала класикою естради.
Ось ще одна ілюстрація. Тепер ми в іншому навчальному закладі — у школі. Знову актова зала. Цього разу триває репетиція танців. Учні, під музику "Стефанії" від "KALUSH", намагаються вловити ритм. Хореографія виглядає помітно аматорською, але є в ній щирість. Діти прикладають чимало зусиль. Коли хтось починає відставати від ритму, виникає невелика суперечка. Вона не агресивна, без принижень чи образливих висловлювань. Спробуйте вгадати, якою мовою ведеться суперечка. Правильно, російською.
"Моя бабуся любить вас читати, - чемно каже семикласниця. - Дозволите фото? Вона дуже зрадіє". Та ясно, що можна. Справу зроблено, онучка тут же дзвонить і хвалиться. Російською мовою.
Набрати подібних картинок можна, мов грибів у щедрий сезон. Таку нагоду мені, автору майже трьох десятків книжок для дітей та юнацтва, вже кілька років поспіль дають вчителі української мови й літератури та бібліотекарі. Наввипередки, наполегливо запрошуючи, цитата, улюбленого автора дітей на зустрічі в їхні школи.
Практичний досвід свідчить, принаймні у моєму випадку, що запрошена особа, хоч і не завжди я, на момент запрошення сприймається як суб'єкт, проте, опинившись на місці, тобто в освітньому закладі, стає об'єктом. Кожен такий захід, безумовно, є важливим для вчителів української мови. Це, по суті, гучний крик відчаю. Досі побутує дивна думка, що стороння доросла особа, яка вільно володіє українською та досягла успіхів у своїй професії завдяки цій мові, може надихнути учнів переходити на українську в повсякденному житті.
Вчителі відкрито просять додати, як вони кажуть, мотиваційний підпис. Так, ніби особистий заклик автора книги спілкуватися українською мовою принесе більше результату, ніж постійні спроби "накачати" учнів, які звикли до побутової російської. Насправді це не працює: з тридцяти або навіть шістдесяти учнів лише десяток справді зацікавиться книгою під час такої зустрічі, а решта просто просидять ще одну сорокап’ятихвилинну сесію.
Додаткова легітимізація - включення трьох моїх книжок до шкільної програми різних класів. І тому мене абсолютно не дивують та, вибачте, зовсім не шокують результати опитування, проведеного Державною службою якості освіти й мовним омбудсменом.
Коротко і сумно. Російською спілкуються під час уроків майже чверть (24%) вчителів та 66% учнів. Під час перерв, відповідно - 40% вчителів та 82% учнів. Дані лише по Києву. Але тим показовіше: столиця воюючої країни задає тон, тренд, визначає мовний порядок денний. Не освітній, не просвітницький - саме мовний. Коли б і чим не завершилися бойові дії, на мовному фронті вже поразка.
Помилкою буде твердити, що проблему зовсім не помічають. Не так давно оприлюднено результати переглядів на YouTube, згідно з якими абсолютним лідером є російський пропагандистський мультик "Маша і Ведмідь". Причому доступній легально, ще й адаптований українською. Батьки й дідусі з бабусями навряд чи його дивляться. В лідери російський контент вивели юні глядачі. Звісно, не без участі старших, котрі не контролюють перегляди або навіть самі вмикають дітлахам улюблену мультяшку.
Це насправді призвело до абсурдного прецеденту, коли Національна поліція, під впливом обурення небайдужих громадян, провела перевірку "Маші і Ведмедя" і підтвердила його безпосередній зв'язок із російським виробником. Справді, в жовтні 2025 року? Чи дійсно до цього моменту вважали, що це — виключно український дитячий продукт?
Ця історія викликала вже давно відомі та набридливі маніпуляції свідомістю суспільства. Начебто, патріоти лише й можуть, що забороняти. Натомість, краще створіть конкурентоспроможний продукт, і тоді все, що вам не до вподоби, само собою зникне, адже переможе якість. В Україні бракує контенту для дітей та підлітків, а ви шукаєте винних. У відповідь на це, наприкінці жовтня, Суспільне Мовлення презентувало безкоштовний додаток "Бробакс" - інноваційний сервіс для дошкільного віку, який об'єднує українські мультфільми, розваги та навчальні елементи.
Ця платформа спеціально розроблена для малюків дошкільного віку і пропонує якісний контент українською мовою без реклами. Окрім цього, існує офіційний YouTube-канал "Бробакс", на якому представлено як оригінальний, так і адаптований україномовний контент для маленьких глядачів. У програмному наповненні можна знайти українські мультфільми, а також якісну європейську анімацію, що сприяє розвитку дітей, навчанню взаємодії з навколишнім світом та самовираженню в сучасному житті.
Суть справи полягає в тому, що україномовний контент для дітей та підлітків, на який є скарги, вже давно доступний у великій кількості. І для його перегляду не потрібні навіть гаджети. Багато українських медіагруп володіють спеціалізованими дитячими каналами, які, що варто зазначити, існували ще до 2014 року. На цих каналах, згідно з українським законодавством, транслювалися адаптовані українською мовою мультфільми, дитячі серіали та різноманітні пізнавальні передачі. Чому ж цей вільний доступ не призвів до повної українізації сучасних школярів — залишається відкритим питанням.
Одна з причин, на яку вказували раніше – нібито нестача контенту, – виявилася хибною. Насправді його вистачає. Наразі ж дорослі, які небайдужі до ситуації, вказують на іншу: негативний вплив внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Суть цього впливу полягає в наступному. Втікаючи від російських бомбардувань і ракет, рятуючи свої життя та життя своїх дітей, батьки, переважно матері, вивезли дітей до Києва та далі, в західні регіони України. Вони зітхнули з полегшенням і почали облаштовуватися на нових місцях, віддаючи дітей до шкіл та дитячих садків. Однак ці діти, які звикли до російської мови, не усвідомлюють своїх труднощів. Навпаки, вони створюють російськомовні середовища, які виявляються агресивними, і чомусь ця агресивність починає приваблювати ще не так давно україномовних дітей. Російська мова знову починає витісняти українську.
На такі звинувачення внутрішньо переміщені особи реагують з обуренням. Деякі просять не ставити їх у позицію ворогів. Інші наполягають на тому, щоб їхні мовні звички були поважані. А хтось знову піднімає давню тему про повагу до української мови, заявляючи, що не хоче її спотворювати. Проте, в кінцевому підсумку, всі розуміють російську.
Суть проблеми полягає в цьому. Навіть якщо трапиться диво і вчителі почнуть спілкуватися українською під час перерв, подаючи приклад учням, після уроків діти повертаються додому. А за межами школи у кожного своє життя. І, як правило, у повсякденному спілкуванні українська мова не є необхідною для вирішення особистих питань. Ще до початку великої війни, задовго до російського вторгнення в 2014 році, коли термін "внутрішньо переміщені особи" навіть не існував, батьки в Києві часто спілкувалися російською вдома, незважаючи на те, що навчання українською було обов'язковим.
Немає нічого особистого. Це всього лише звичка, частина зони комфорту, не більше. Українські поп-співаки також сприяли легітимізації російської культури, виконуючи пісні російською мовою, іноді навіть цілком. Чесно кажучи, якщо покласти руку на серце, російськомовні тексти виглядали більш привабливо, швидше "зачіпали" слухачів і краще розповсюджувалися. Радикально відмовитися від них змусила лише велика агресія - артистів, а не споживачів.
Попри дійсно значний прорив україномовної культури, підлітки все ще надають перевагу російській мові через усталені звички. Вони не відмовляються від цього вибору і не виявляють бажання змінити ситуацію. Жодні заохочення не спонукають їх до цього. Вони просто не мають бажання. Навіть у контексті війни з Росією, багато хто не сприймає російську мову як ворога. Вирішення цієї проблеми в найближчій перспективі виглядає малоймовірним. Ні політики, ні митці, ні творці якісного контенту не зможуть змінити цю ситуацію.
Це питання можуть вирішити тільки батьки. Перший етап на шляху до вирішення проблеми полягає в читанні казок українською мовою немовлятам і співанні пісень. Згодом важливо вмикати україномовні мультфільми та бути прикладом для своїх дітей. Без цих дій сумна статистика продовжуватиме нас турбувати.
#Росія #Європа #Київ #Україна #Реклама #Українська мова #Бойові дії #Школа #Російська мова #Танцюй. #Інформація #Ліцей #Середня школа #YouTube #Внутрішньо переміщена особа #Національна поліція України #Омбудсмен #Фокус (український журнал) #Анімація #Хор #Ілюстрація #Співаючи #Хореографія #Ритм #Урсус (рід)
