Путін втрачає контроль над Кавказом. Як Вірменія та Азербайджан дистанціюються від впливу Москви.

Поки Росія триває у військових діях проти України, ситуація на Південному Кавказі значно ускладнилася.

Які фактори спричиняють протистояння між Росією та Азербайджаном і Вірменією, а також чи зменшиться російський вплив у цьому регіоні в майбутньому — дізнайтеся в статті журналіста РБК-Україна Романа Кота. Інформацію надає Контракти.UA.

Російські правоохоронці жорстоко затримують численні групи азербайджанців, в той час як в Азербайджані проводяться репресії проти російських агентів ФСБ. Блогери, що підтримують політику Кремля, закликають до ракетних атак на Баку та поширюють пропаганду про "азербайджанських нацистів". У той же час, вірменські священнослужителі намагаються повалити чинний уряд, а прем'єр-міністр робить шокуючу пропозицію предстоятелю місцевої церкви. Влада Вірменії також розглядає можливість закриття російських пропагандистських каналів.

Ці бурхливі події протягом буквально кількох останніх днів демонструють, як Росія втрачає свій вплив на Південному Кавказі. До останнього часу вважалося, що справи Москви в регіоні навпаки, виглядають дуже непогано. Особливо коли минулого року Росія змогла закріпити свій вплив у, здавалося б, найбільш недружній з країн - Грузії, де протести проти фальсифікації виборів нічим не завершились.

У той же час, зв'язки Кремля з двома іншими країнами цього регіону, Азербайджаном і Вірменією, традиційно виглядали досить стабільними. Однак наразі дві одночасні кризи швидко відштовхують їх від Москви.

Початок конфлікту між Баку та Москвою поклало затримання в Єкатеринбурзі понад 50 громадян Азербайджану за нібито нерозкритою кримінальною справою більш як двадцятирічної давності. Двоє з них незабаром померли. У свідоцтві про смерть одного з чоловіків - Зіяддіна Сафарова, виданому російською владою, була зазначена смерть унаслідок гострої серцево-легеневої недостатності. Однак судмедекспертиза Азербайджану встановила, що Сафаров помер внаслідок численних переломів і важкого травматичного шоку.

Влада Азербайджану рішуче виступила проти дій Росії. Крім того, всі культурні події, що мали відбутися за участю російських державних та приватних установ, були анульовані.

Пізніше в Баку затримали двох агентів ФСБ Росії, які діяли під прикриттям у пропагандистському агентстві "Sputnik Азербайджан". Крім того, прокуратура країни порушила кримінальну справу проти російських силовиків за фактом катувань і вбивств. Сама ця стаття є безпрецедентною для Азербайджану - її намагалися раніше не використовувати, адже і до самого Баку в цьому контексті є чимало претензій у правозахисників.

Події, що мали місце в Єкатеринбурзі, можна було б охарактеризувати як ексцес виконавця — безглузді вчинки місцевих силовиків. Саме такий посил поширює центральна влада з Москви. Проте є кілька нюансів, які вказують на іншу картину.

По-перше, справа про вбивство, в рамках якої затримали громадян Азербайджану, триває вже 24 роки. По-друге, миттєва реакція російських пропагандистів викликала справжню істерію — від заяв про "азербайджанських нацистів" до ствердження, що "Баку є російським містом". Крім того, затримання азербайджанців фіксуються і в інших регіонах Росії. Отже, політичний аспект цієї ситуації є безсумнівним.

Раніше Азербайджан намагався балансувати між різними центрами впливу на Південному Кавказі, зокрема, і з Росією. Для цього була ціла низка причин: бажання використати Росію як противагу Туреччині та іншим впливовим силам, і суто економічні міркування. Свого часу навіть розглядалася можливість постачань російського газу в Європу під виглядом азербайджанського. І зрештою, важливим залишається питання діаспори. На території РФ, за різними оцінками, проживає 1,5-2 млн азербайджанців.

"Азербайджан у своїх відносинах із Росією намагався максимально уникати будь-яких ескалацій, оскільки в Росії проживає значна кількість етнічних азербайджанців. Для Москви трудові мігранти з Азербайджану, Таджикистану та інших країн є важливим інструментом тиску," - зазначила у коментарі для РБК-Україна колишня представниця Азербайджанської Республіки в Україні Марина Гончарук.

Ця обставина зазнала змін у контексті зміцнення економічних позицій країни, зокрема в галузі видобутку енергетичних ресурсів. Особливо це стало помітно на фоні війни Росії проти України, в яку Москва витрачає значну частину своїх ресурсів.

Що стосується Азербайджану, то його влада зацікавлена не у підпорядкуванні Росії, а у проведенні багатовекторної зовнішньої політики, що підкреслює незалежність і наполегливість Азербайджану, сказав РБК-Україна аналітик з питань Південного Кавказу Польського інституту міжнародних відносин Войцех Войтасевич.

Баку має можливість займати таку позицію завдяки успіху в Карабаху, потужній армії і військовій підтримці з боку Туреччини та Ізраїлю. Таким чином, застосування сили проти Азербайджану виявляється малоефективним.

"Через війну в Україні Росія на сьогоднішній день є занадто ослабленою, щоб вдаватися до військових дій у Південному Кавказі з метою тиску на окремі держави. Рано чи пізно Кремль усвідомить, що закулісні переговори з Ільхамом Алієвим, президентом Азербайджану, можуть принести значно кращі результати, ніж відкриті конфлікти," - підкреслив Войтасевич.

Однак наслідки цієї конфронтації вже проявляються, зокрема в контексті здатності Росії впливати на політичну ситуацію в Азербайджані.

Особливо яскраво це проявляється у ситуаціях, коли відносини між Баку та Москвою стають напруженими та виникають кризові моменти. Важливо відзначити, що в Азербайджані нарешті усвідомили, наскільки серйозною загрозою для національної безпеки є "рускій сектор". Це, перш за все, стосується мережі російськомовних навчальних закладів, а в ширшому контексті - всіх, хто має зв'язки з Росією. Адже "рускій сектор" означає формування лояльності та симпатій, насамперед, до Росії, - звернула увагу Гончарук.

Вперше подібна ситуація сталася в грудні минулого року, коли російська система протиповітряної оборони збила літак "Азербайджанських авіаліній", що призвело до загибелі 38 осіб. Росія не визнала свою провину, хоча президент Путін висловив свої вибачення Алієву за цей "трагічний випадок". Азербайджан, у свою чергу, вимагає офіційного визнання провини з боку Росії, покарання винних та виплати компенсацій.

"В Азербайджані є певна суспільна ієрархія і коли адміністрація президента видає якесь розпорядження, або коли в верхівці держави є якесь незадоволення Росією, то суспільство все це підтримує. І коли росіяни збили цей літак, то і президент Алієв був дуже різкий у висловлюваннях, і продержавні експерти та журналісти, але "рускій сектор" не підтримав ось цю лінію державного незадоволення. Навпаки, вони почали виправдовувати Росію", - сказала експертка.

За її словами, керівництво країни усвідомило, що відповідні агенти російського впливу в умовах кризи можуть діяти як "п'ята колона". Повністю усунути їх не вдасться, оскільки значну частину освітньої системи складають школи та університети, де навчання відбувається російською мовою, не кажучи вже про вагомий вплив російського бізнесу в Азербайджані. Проте намагання посилити контроль над "російським сектором" точно збільшаться.

На даний момент напруга між цими двома державами продовжує наростати: як Росія, так і Азербайджан щодня здійснюють нові акти, які свідчать про відсутність доброзичливості один до одного.

Цікаво відзначити, що в умовах зростаючої напруги між Росією та Азербайджаном спостерігається також значне охолодження відносин між РФ та Вірменією. Як це часто буває у міжнародних відносинах, принцип "ворог мого ворога - мій друг" не завжди виявляється дієвим.

В останні дні в Вірменії спостерігається стрімкий розвиток подій, що викликає велике занепокоєння. 25 червня в країні пройшла низка резонансних арештів. Серед затриманих виявилися кілька священників Вірменської апостольської церкви (ВАЦ), що є домінуючою релігійною установою в країні. Зокрема, було арештовано архієпископа Баграта (Галстаняна), який минулого року очолював масові протести проти урядової політики. Крім того, затримали російського олігарха вірменського походження Самвела Карапетяна.

У той же час, прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян ініціював публічний конфлікт із керівництвом Вірменської апостольської церкви. Зокрема, він вимагає, щоб її предстоятель Гарегін II пішов у відставку.

Уряд країни оголосив про виявлення мережі, що готувала спробу "насильницького захоплення влади". Водночас, деякі вірменські ЗМІ та публічні діячі, які пов'язані з владою, натякають на можливу причетність Росії. Хоча наразі немає переконливих доказів, подібний розвиток подій міг би мати місце, враховуючи нинішню ситуацію в регіоні навколо Вірменії.

Войцех Войтасевич підкреслив, що Вірменська церква з самого початку проявляла опозицію до Нікола Пашиняна. Це можна пояснити її глибокими зв'язками зі старою політичною елітою Вірменії, що була усунена під час оксамитової революції 2018 року, а також з її відносинами з Росією.

В цьому контексті фігура затриманого олігарха - Самвела Карапетяна - є ключовою. Хоча його основний бізнес знаходиться у Росії, він контролює оператора національної енергетичної мережі Вірменії. Саме це, на думку слідства, давало Карапетяну можливість дестабілізувати ситуацію в країні. Крім того, напередодні затримання він виступив з відкритою підтримкою дій церкви проти влади.

"Москва має явний інтерес у тому, щоб церква виступила проти влади, перетворившись на активного учасника кампанії, що прагне дестабілізувати ситуацію в країні. Власне, відправлення Самвела Карапетяна до Єревану зумовлене саме такими міркуваннями", – зазначив у коментарі для РБК-Україна вірменський політолог Рубен Меграбян.

Вербальна ескалація між владою країни та церквою вийшла на найвищий рівень: один зі священників"запідозрив" Пашиняна в тому, що той пройшов процедуру обрізання, натомість прем'єр запропонував церковникам наочно довести зворотне.

А спікер вірменського парламенту Ален Симонян в контексті поточних подій запропонував взагалі відключити в країні російське телебачення через втручання у внутрішні справи Вірменії.

Вірменія зараз проходить через складний етап змін. Після поразки у війні з Азербайджаном у 2020 році та остаточної втрати Нагірного Карабаху у 2023 році, де переважна частина населення були вірмени, Єреван прагне досягти стабільності у відносинах з Баку. Наразі триває підготовка до підписання мирної угоди.

Крім того, уряд під керівництвом Пашиняна активно відновлює дипломатичні зв'язки з Туреччиною. 18 червня прем'єр-міністр Вірменії здійснив свій перший за десять років офіційний візит до Анкари. Всі офіційні взаємини з Туреччиною, а також з Азербайджаном, фактично були перервані на початку 90-х років, коли вірменські збройні сили захопили Нагірний Карабах.

Одним із наслідків стало те, що кордони Вірменії з двома важливими сусідами залишалися закритими протягом багатьох років. Єдине наземне сполучення з зовнішнім світом відбувалося лише через Іран та Грузію. Така напівізольована ситуація заважала розвитку економіки та інтеграції у глобальне співтовариство. Саме на подолання цієї ізоляції спрямовані зусилля Пашиняна у відносинах з Азербайджаном і Туреччиною. Одночасно країна поступово виходить із російського впливу (зокрема, фактично призупинивши свою участь в ОДКБ) і активно зміцнює співпрацю з Європейським Союзом, що, зокрема, може призвести до проведення референдуму щодо можливого вступу до ЄС.

"Це, зрозуміло, не одноактний процес. Він досить трудомісткий, вимагає переосмислення. Але цей процес, можна сказати, незворотний. Є певна втома від усіх цих конфліктів. Є розуміння того, що формулою вічності вірменської держави є мир з сусідами", - зазначив РБК-Україна Рубен Меграбян.

Експерт зазначив, що переважна більшість, хоча й не всі, вірменські громадяни поділяють цю точку зору. Крім того, враховуючи, що Азербайджан виступає з позиції сили, він має можливість нав'язувати Єревану свої вимоги в процесі фінального примирення.

У цьому контексті важливими стануть парламентські вибори в Вірменії, які відбудуться наступного року. Як зазначає Войцех Войтасевич, рівень підтримки Пашиняна, його кабінету та правлячої політичної сили значно знизився в порівнянні з останніми парламентськими виборами 2021 року, не кажучи вже про 2018 рік і події оксамитової революції.

Громадянський договір, очолюваний Пашиняном, може отримати підтримку в межах 11-18%. Інші політичні сили, за прогнозами, отримають лише невелику частку голосів виборців. Пашинян сподівається, що на майбутніх виборах його команда заручиться підтримкою більше 30% виборців, і враховуючи слабкість опозиції, це може забезпечити йому понад 50% місць у парламенті, що означатиме отримання більшості, - зазначив аналітик.

За його словами, під час своєї передвиборчої кампанії Пашинян планує підкреслити позитивні економічні зміни в країні, зближення з Європейським Союзом, можливість запровадження безвізового режиму з Європою, зменшення залежності від Росії, встановлення миру з Азербайджаном, а також укладене стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами. Саме тому він активно прагне укласти мирну угоду та нормалізувати відносини з Туреччиною.

У Кремлі протиставляють цьому гібридні методи впливу. "Росія планує дестабілізацію, щоденно реалізуючи дії, спрямовані на дискредитацію уряду Вірменії та дестабілізацію суспільства через кампанії з дезінформації. Останнім часом ми також спостерігаємо використання диверсійно-терористичних методів", - наголосив у своєму коментарі Рубен Меграбян.

На справді, це є остання можливість для Росії утримати свій вплив у регіоні, використовуючи тактику розділення та панування.

"Москва стурбована тим, що підписання мирної угоди між Азербайджаном і Вірменією, яке завершить карабахський конфлікт, позбавить її можливості маніпулювати вірмено-азербайджанською суперечкою для збільшення свого впливу в цьому регіоні," - підкреслив Войтасевич.

Він зазначив, що Кремль має намір вплинути на зовнішню політику Азербайджану, аби вона стала більш на користь Росії, в той час як у випадку з Вірменією, метою є усунення Пашиняна та встановлення уряду, що підтримує проросійський курс.

Отже, ставки у "великій грі" на Південному Кавказі справді вражаюче високі, а від Росії можна очікувати все агресивніших дій. Проте, варто зазначити, що ресурсів для активного втручання в регіон їй стає дедалі менше. Парадоксально, але в певному сенсі Вірменію та Азербайджан рятує Україна, яка активно виснажує російські сили на своїй території.