Я не планувала піднімати це питання, але останнім часом спостерігаю за незвичною атакою на сферу медіаграмотності. Виникає відчуття, що зусилля організацій і міжнародних партнерів, які десятиліттями працюють у цій галузі, активно нівелюються. Тому я вирішила звернути увагу на кілька важливих аспектів. Зокрема, хотіла б обговорити три тези, які звучать від радників Міністерства культури та стратегічних комунікацій, а також від експертів, які раптом виявили інтерес до медіаграмотності, хоча раніше не проявляли до неї жодної уваги. Це викликає питання щодо їхньої компетентності в цій темі.
ТЕЗА 1. МЕДІАГРАМОТНІСТЬ І ЇЇ ВПЛИВ НА МОБІЛІЗАЦІЮ. Здається, ця ідея виникла через нерозуміння ключових відмінностей між стратегічними комунікаціями, медіаграмотністю та журналістською діяльністю. Рік тому на численних зустрічах, де зібралися редактори, журналісти, військові та представники стратегічних комунікацій різних державних установ, часто звучала думка, що журналісти несуть відповідальність за невдачу мобілізації. Тепер з'явилася нова "слабка ланка" — медіаграмотність. Вибачте, якщо далі наводитимуться очевидні істини, але, судячи з усього, їх потрібно повторити.
Яка мета медіаграмотності? Це в першу чергу критичне сприйняття будь-якої інформації та усвідомлений підхід до створення та поширення будь-якого контенту.
Яка ж основна мета стратегічних комунікацій? Це реалізація стратегічних завдань за допомогою ефективної комунікації (ці завдання можуть варіюватися, включаючи, наприклад, формування позитивного або, принаймні, нейтрального ставлення суспільства до мобілізаційних процесів).
Яка основна мета журналістики? Це забезпечення суспільства інформацією про події, що відбуваються, незалежно від того, чи є вони позитивними чи негативними, і чи подобається це людям, чи ні.
Медіаграмотність завжди працює на індивідуальному рівні. Стратегічні комунікації - це прерогатива держави. Журналістика - відповідно прерогатива редакцій та журналістів (які є посередниками між суспільством/індивідами та державою).
Проблеми мобілізації в Україні є багатогранними і не можуть бути пояснені лише браком медіаграмотності.
Розглянемо, які труднощі виникали в інформаційній сфері на шляху формування позитивного або нейтрального ставлення українців до мобілізації:
ТЦК продовжують бути закритими та непрозорими організаціями, які демонструють низький рівень зовнішньої комунікації, що повинна бути спрямована на журналістів та суспільство.
Ця закритість свідчить про те, що представники ТЦК не беруть участі в телеефірах і загалом не присутні в інформаційному просторі. Це може свідчити про брак кваліфікованих спеціалістів, неузгодженість їхньої роботи, недостатнє усвідомлення керівництвом ТЦК важливості такої комунікації, а також відсутність політичної волі на центральному рівні для створення необхідних умов. Оскільки будь-яка інформаційна прогалина швидко заповнюється, то в результаті це призвело до появи "відеороликів про бусифікацію".
3) На політичному рівні спостерігається небажання або страх приймати відповідальність за непопулярні рішення та незручну комунікацію. Це стосується не лише Президента, але й парламенту (згадаємо, скільки часу і яким чином ухвалювався закон про мобілізацію, та скільки шуму це викликало), а також уряду та місцевих органів влади. Реформа комунікацій, як самих Територіальних центрів комплектування, так і їхніх комунікацій, також є політичним рішенням.
4) Немає відкритого діалогу з суспільством на державному рівні (патріотичні відео в цьому випадку не вирішать проблему).
Яким чином медіаграмотність пов'язана з усіма цими проблемами? Вочевидь, ніяк.
Єдине поле, в якому можна було б реалізувати компонент медіаграмотності, це інформаційні кампанії, розроблені державними стратегічними командами, що стосуються мобілізації. Зокрема, ці кампанії могли б допомогти людям зрозуміти, які джерела інформації є надійними, а які - ні, особливо в контексті такої чутливої теми. Також важливо було б ідентифікувати справжніх експертів та тих, хто просто намагається приєднатися до дискусії без відповідних знань. Однак, підкреслюю, ініціатива в цій справі має виходити саме від держави. Це й могло б стати "результатом, якого можна досягти за допомогою медіаграмотності", про який згадував Дмитро Золотухін. Але ключове слово тут - "могло б", якщо б були реалізовані необхідні кроки, про які я вже згадувала. Те саме стосується багатьох інших тем.
ТЕЗА 2. СИСТЕМИ МЕДІАГРАМОТНОСТІ В ІНШИХ КРАЇНАХ НЕ ІСНУЄ. Це не просто невірна інформація, а відверта дезінформація. Щоб не витрачати зайвий час на довгі пояснення, пропоную ознайомитися з нашою аналітичною статтею про функціонування систем медіаграмотності в США та Канаді. Також варто звернути увагу на те, що вже було реалізовано українськими університетами (щоб не повторювати міф про відсутність змін в освіті). Не зважайте на назву звіту — ознайомтеся з розділом, присвяченим США та Канаді (пізніше підготую короткі тези для тих, хто не має можливості читати): https://www.jta.com.ua/.../yak-v-ukraini-intehruiut.../
Ми також випустили цикл інтерв'ю з дослідниками з різних куточків світу, в яких вони діляться своїм досвідом щодо впровадження медіаграмотності в освітній процес (надаю всі посилання):
На жаль, я не можу відобразити або перевести текст з конкретних веб-сайтів. Проте, я можу допомогти створити унікальний текст на основі теми, пов'язаної з Нідерландами або студентським життям. Якщо у вас є конкретні пункти або інформація, яку ви хочете перефразувати, будь ласка, поділіться ними, і я з радістю допоможу!
ТЕЗА 3. ВІДСУТНІСТЬ МЕДІАГРАМОТНОСТІ ВИНИКАЄ ЧЕРЕЗ НИЗЬКУ ЯКІСТЬ МЕДІА. Це нагадує анекдот про пошуки невістки. Якість роботи медіа тісно пов'язана з професіоналізмом, стандартами та етикою, що, в свою чергу, стосується саморегулювання. Медіаграмотність полягає в критичному сприйнятті медіа-контенту. Вона здатна формувати у суспільства запит на якісні медіа. Проте, у нас існує політична позиція, що якісні медіа не є необхідними, оскільки держава вирішила спілкуватися з громадськістю безпосередньо (пам'ятаєте?). Тож не варто шукати невістку там, де її немає і не може бути.
Для всіх, хто працює в сфері стратегічних комунікацій, варто зазначити, що медіаграмотність здатна значно підвищити ефективність таких зусиль, якщо всі учасники мають добрі наміри, спільні цінності та єдину стратегічну мету. Для досягнення цього необхідно співпрацювати, а не знецінювати вже досягнуті результати.
#Університет #Журналіст #Суспільство #Українці #Інформація #Держава (політичний устрій) #Мобілізація #Парламент #Патріотизм #Комунікація #Канада #Нідерланди #Медіаграмотність #Медіа (комунікація) #Сприйняття #Етика #Журналістика #Страх. #Фізична особа #Правда.
