3 жовтня в Києві відбулася презентація українського перекладу підручника "Журналістика", що був адаптований з німецької мови.
Цей посібник був підготовлений Академією української преси за сприяння Посольства Німеччини в Україні, фонду Pressehaus NRZ та Erich-Brost-Institut für internationalen Journalismus при Університеті Дортмунда. Переклад здійснили Віталій Климченко та Володимир Олійник.
Чи залишається журналістика професією, про яку всі мріють, чи ж вона стала безперервною боротьбою за своє існування? Це питання порушують німецькі науковці Штефан Рус-Моль і Танев Шульц у своєму підручнику "Журналістика". У ньому вони спільно з практиками досліджують актуальні виклики, що постали перед професією, а також можливі шляхи її еволюції.
Безумовно, це глибоке і обґрунтоване філософське розуміння місії журналістської діяльності. Однак для українських журналістів це питання має особливу актуальність. Якщо для їхніх колег у Німеччині чи Швейцарії основними викликами є конкуренція з новими медіа, залежність від алгоритмічних рішень або сплеск клікбейту, то в Україні щоденна праця журналіста часто супроводжується ризиком для життя, тиском з боку державних структур, спробами цензури та нестабільним фінансуванням.
Наші медіа перебувають у ситуації, коли довіра падає, фінансування зникає, а небезпека для життя журналістів зростає. Європейські колеги стикаються з іншим -- комерціалізацією, технологічними ризиками, перенасиченням інформації. І хоча умови різні, проблеми виявляються спільними: достовірність, відповідальність, етика.
Чи рухаємося ми в ногу з європейською журналістикою, чи вже намагаємося досягти її стандартів? Це питання залежить від дій українських журналістів. Проте підручник Рус-Моля та Шульца надає корисну мапу, яка допоможе зберегти орієнтири на цьому шляху.
Попри ці радикально умови, ми маємо спільний знаменник: і в Берліні, й у Києві журналісти ставлять ті самі запитання -- про стандарти, відповідальність, незалежність. Саме тому книга Рус-Моля та Шульца виявляється несподівано актуальною для України. Це не лише системний підручник із теорією, але й посібник із вправами та методичними порадами для викладачів і студентів, а також практичний дороговказ для тих, хто щодня працює з інформацією.
Європейський посібник "Журналістика" авторів Руса-Моля та Шульца виявився надзвичайно корисним для України. У ньому розкриваються принципи функціонування медіа в еру цифрових технологій, а також надаються практичні інструменти для адаптації в умовах війни, цензури та зниження довіри до засобів масової інформації.
Ця публікація привертає увагу також тим, що її структура охоплює увесь процес журналістської діяльності — від вибору теми та збору інформації до організації роботи редакції та маркетингових стратегій.
Отже, спробуємо конкретно проаналізувати проблеми, які порушують автори посібника, та провести компаративістський аналіз актуальності цих питань і для українських журналістів.
Швидкість або точність? Розваги чи серйозність? У виданні "Журналістика" європейські автори піднімають аналогічні питання, які нині турбують українських журналістів.
"Журналістика завжди перебуває у стані постійного розвитку, як у "бета-версії". Її основною метою є швидкість реагування," -- наголошують автори посібника. Але чи є це завжди на користь? Найбільше занепокоєння викликав 2015 рік, коли ряд медіа впродовж короткого часу поширили інформацію про смерть колишнього канцлера Німеччини Гельмута Коля, королеви Єлизавети II та французького бізнесмена Мартена Буїга.
Цей діагноз є актуальним і для України. Після 24 лютого 2022 року спостерігається стрімке зростання попиту на "швидкі новини": телеграм-канали стали основним джерелом інформації для 41% українців, але саме там найчастіше поширюються небезпечні фейки. Бажання бути першим іноді призводить до втрати довіри з боку аудиторії, а в умовах української ситуації поспіх може мати серйозні військові наслідки – від розкриття позицій Збройних Сил України до поширення дезінформації, що вигідна ворогу.
Автори посібника наголошують на важливості балансу між інформацією та розвагами: журналістика може бути привабливою та зрозумілою, але коли розважальність стає самоціллю -- виникають проблеми. В Україні цей баланс особливо крихкий: традиційні телевізійні токшоу дедалі частіше перетворюються на емоційні вистави, де аналітику витісняють політичні декларації. Наслідок -- втрата довіри: у 2024 році рівень довіри до телебачення впав із 61% до 34%. Глядачі переміщуються в соцмережі, де їх підстерігає інша загроза -- дезінформаційні "зливні бачки".
Європейська дискусія про клікбейт тут перегукується з українським питанням: як подати матеріал цікаво, не перетворивши новини на пропагандистське шоу? У цьому варто відзначити цінність практичних прикладів дещо маніпулятивних заголовків, які зустрічаються навіть у таких поважних виданнях, як FAZ, які наводять автори у підручнику.
"Хочуть цього журналісти чи ні, але в демократії вони виконують певну функцію керування й супроводу", -- наголошують автори. Звичайно, це покладає на них також і велику відповідальність. Тобто сьогодні вкрай актуальним стає питання збереження незалежності між владою, власниками та суспільством.
Залежність українських медіа від влади та олігархів залишається їхньою вразливою ланкою: до початку війни більшість з них виконували роль додатків до бізнес-імперій своїх власників. Після початку повномасштабного вторгнення телемарафон "Єдині новини" спершу став символом національної єдності, але згодом зазнав критики як засіб контролю — у звіті Єврокомісії, опублікованому в серпні 2024 року, підкреслюється проблема цензури та брак плюралізму в ефірі. Отже, ідеї авторів про відповідальність журналістів перед суспільством стають для України не просто теоретичними, а важливим практичним орієнтиром.
Автори підручника досить реально описують й виклики, які пов'язані з диджиталізацією та штучним інтелектом. На сторінках свого видання вони дуже слушно ставлять питання: штучний інтелект -- це помічник чи загроза?
Дисутуючи з деякими науковцями, які стверджують, що чат-боти незабаром можуть взяти на себе функції журналістів, автори зазначають: "Уявлення про те, що в редакціях переважно працюватимуть роботи, може бути перебільшеним. Проте існує ризик, що журналістика опиниться під впливом технологій і комерційних інтересів". Це, в свою чергу, знижує довіру до слів, які виголошує журналіст.
Варто зазначити, що в Європі штучний інтелект вже активно тестується в великих редакціях для генерації заголовків та проведення аналізу даних. В Україні ж його використання поки що більш обмежене — в основному, для візуалізації інформації чи перекладів. В умовах, коли за останні чотири роки чисельність працівників у друкованих ЗМІ зменшилася на 75%, прагнення передати частину завдань машинам тільки посилюється. Проте важливо не забувати про найцінніше: людську здатність розуміти контекст і ставити непрості запитання.
Автори цього посібника акцентують увагу на важливості розслідувань у журналістиці, вважаючи їх "основою професії". Вони стверджують, що "справжня журналістика, яка усвідомлює свою відповідальність за інформування суспільства, завжди має ознаки розслідувальної діяльності".
Ми можемо з гордістю зазначити, що, незважаючи на війну, українські журналісти залишаються відданими своїй місії. Видання, такі як "Дзеркало тижня", "Українська правда", Bihus.Info та інші, постійно викривають корупційні злочини, зокрема у сфері оборонних закупівель. Проте, на жаль, їхня робота не винагороджується подяками, а супроводжується тиском: від погроз на адресу Юрія Ніколова до систематичного блокування "Української правди" у відносинах з владою.
Європейський досвід доводить: без об'єктивних розслідувань журналістика ризикує перетворитися на рекламу. У цьому контексті підручник може служити не лише навчальним матеріалом, а й моральним орієнтиром — нагадуванням про те, що розслідування є не "додатком", а ключовим елементом професії.
Книга Штефана Рус-Моля та Танева Шульца "Журналістика" (четверте, повністю оновлене видання з карикатурами Костаса Куфогіоргоса) є винятковим ресурсом, який вдало об'єднує академічну строгость і практичну орієнтацію. Не випадково автори визначили її як підручник (оскільки в ній систематизовано основні теоретичні знання) і як посібник (що містить чіткі вправи, методичні поради та практичні рекомендації для викладачів і студентів).
Освіта та методологія, викладені в цій книзі, є відмінним засобом для навчання. Для українських редакцій це може стати важливим орієнтиром у питаннях підтримки незалежності, перевірки інформації та формування довіри в умовах війни та цифрових змін.
Для українських університетів, що зараз оновлюють свої програми журналістської освіти, ця структура є надзвичайно цінною. Вона сприяє інтеграції академічного навчання з актуальними викликами, що постають перед редакціями — від роботи в соціальних мережах до управління кризами.
Етика та якість. В умовах, коли українські медіа часто опиняються під політичним чи економічним тиском, розділи про професійні стандарти та саморегуляцію стають орієнтиром.
Дослідження тенденцій епохи цифрових технологій. Розділи навчального посібника, присвячені інтерактивним формам взаємодії, соціальним мережам та інтернет-журналістиці, надають чітке уявлення про способи налагодження зв’язків з аудиторією в умовах, коли Telegram і TikTok заміщують класичні медіа. Це безпосередньо відображає український контекст, де телемарафон "Єдині новини" втратив свою популярність, а анонімні канали набули більшого значення. Соціальні мережі, інтерактивність, а також вплив Telegram і TikTok – всі ці аспекти представлені з конкретними прикладами. Це дозволяє зрозуміти, як здобувати увагу аудиторії, зберігаючи при цьому професійний рівень.
"Поради у редакційній кухні" - це книга, яка детально розкриває механізми роботи редакційного процесу: від вибору тем до управлінських і маркетингових аспектів. Для невеликих українських редакцій, де часто всього лише двоє-троє осіб виконують всі завдання, цей посібник стане незамінним джерелом практичної інформації.
Глобальний погляд. Порівняння з практиками таких видань, як Guardian, New York Times або FAZ, надає українським журналістам можливість для саморефлексії та оцінки власної роботи.
Найважливішим аспектом є умови, в яких відбувається війна. Українські журналісти опиняються в середовищі, просякнутому обмеженнями, ризиками та небезпеками: від цензури та тиску з боку власників до фізичних загроз і втрат серед колег. Книга європейських авторів містить особливо цінні розділи, присвячені етиці, точності та роботі з джерелами — цим основам, які формують професійну стійкість. Для українських журналістів, які працюють під обстрілами, під тиском або в умовах обмежених ресурсів, ця книжка стає не просто додатком, а важливою підтримкою. Вона дозволяє сприймати професію не лише як щоденний виклик заради виживання, а й як частину більшої європейської традиції.
Стиль написання цієї книги вражає своєю іронічністю та самоіронічністю авторів. Вони майстерно висвітлюють як "професію мрії", так і її темні сторони — стреси, дедлайни та хаос у редакційних офісах. Крім того, у тексті наводяться яскраві приклади, від фейкових новин про "смерть канцлера Коля" до кумедних заголовків берлінських газет. Це надає книзі динамічності та робить її більш доступною, аніж типовий академічний твір.
Отже, ще раз наголосимо, що праця Штефана Рус-Моля та Танева Шульца є більше ніж просто навчальним посібником. Це своєрідний міст, який об'єднує європейську та українську журналістику. Книга представляє стандарти, перевірені в Німеччині та Швейцарії, при цьому залишаючи можливість для критичного аналізу в контексті українських умов.
#Європа #Журналіст #Київ #Студент #Суспільство #Підприємництво #Німеччина #Підручник #Берлін #Українська правда #Швейцарія #Діалог #Штучний інтелект #Дезінформація #Медіа (комунікація) #Європейська комісія #Етика #Маркетинг #Цензура #Єлизавета II #Журналістика #Канцлер Німеччини (1949 - дотепер) #TikTok #Швидкість #Довіра (соціальні науки) #Гельмут Коль #Frankfurter Allgemeine Zeitung #Інтерактивність #Дортмунд
