Освітня омбудсменка Лещик зазначила, що в системі освіти існує безліч проблем, а однією з найактуальніших є брак фінансування.

Зображення: Інтерфакс-Україна / Олександр Зубко

Інтерв'ю освітньої омбудсменки Надії Лещик агентству "Інтерфакс-Україна"

Чи актуально нині розширювати діяльність Служби освітнього омбудсмена, засновувати регіональні представництва та підвищувати фінансування?

Зараз інституційна спроможність Служби дуже обмежені, ми маємо всього 15 людей в штаті, і я, як освітній омбудсмен, 16-та. Кількість звернень у нас збільшується. Зокрема, на 14 грудня, порівняно з 2024 роком, кількість звернень збільшилася на 30%. Звернення складні, потребують опрацювання та реагування. Нам би хотілось збільшення штату, та ми розуміємо умови воєнного стану. Але ми працюємо над удосконаленням своєї нормативної бази і розширенням інструментів реагування. Безумовно, нам не вистачає радників або представників на місцях. Зараз ми працюємо над цим, але без залучення коштів державного бюджету.

Ви зазначили, що кількість звернень зростає. Це може свідчити про зростання випадків порушення освітніх прав, або ж про те, що учасники освітнього процесу стають більш готовими використовувати цей механізм?

Складно стверджувати однозначно. Збільшення порушень може бути тому, що їх частина спричинена впливом війни на психологічний стан педагогів, учнів і батьків. Ми фіксуємо збільшення звернень щодо булінгу і мобінгу. Також у країні відбувається демографічна криза, заклади освіти закриваються і ліквідуються, і у зв'язку з цим також багато звернень. Наразі ця тематика звернень друга за поширеністю.

Після вашого призначення ви оголосили, що Служба освітнього омбудсмена планує ініціювати зміни до законодавства, які забезпечать можливість позасудового розгляду справ про адміністративні правопорушення та накладення штрафів. На якому етапі реалізації цієї ініціативи ви зараз?

Ситуація наразі є досить складною, оскільки необхідно внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення. На даний момент ми зосереджені на захисті дітей, адже в законодавстві існує значна невідповідність у цьому питанні. Передбачалося введення двох паралельних законопроектів: один з них вже ухвалено під егідою Комітету з питань освіти, а інший, що стосується змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, ще чекає на розгляд. В результаті, діти, які не належать до сфери освіти, але займаються спортом, культурою чи охороною здоров'я, формально мають певний захист за законом, проте відповідальність за насильство, жорстоке поводження і булінг відсутня. Таким чином, вони фактично залишаються без належної охорони. Після вирішення цього нагального питання ми перейдемо до обговорення можливостей позасудового розгляду. Однак це ускладнює нашу діяльність, оскільки всі справи необхідно вирішувати через суд. І, звичайно, суми штрафів є надзвичайно мізерними.

Яка основна перешкода на шляху реалізації цієї ініціативи, спрямованої на захист дітей? Чи відчуваєте ви брак підтримки з боку Освітнього комітету?

Освітній комітет підтримує двома руками. Ми надсилали листи до Верховної Ради України. Я долучалася до засідань відповідних комітетів, говорила про те, що це дуже необхідно. Але причину не можу пояснити. Наразі зареєстровано інший законопроєкт реєстр. № 14127 від 17.10.2025, який збільшує строки розгляду в суді справ про булінг. Я це дуже підтримую, але він вирішує лише точково питання захисту дітей.

Не так давно комітет, що займається відповідною тематикою, висловив рекомендацію щодо першого читання законопроєкту, який передбачає подовження терміну розгляду справ, пов'язаних з булінгом, з трьох місяців до року. Яка ж на даний момент ситуація з розглядом справ про булінг у судах?

Ми регулярно проводимо аналіз реєстру судових рішень, і за підсумками 2024 року виявилося, що у 20% випадків термін розгляду закінчився через три місяці, а справи залишилися нерозглянутими. Додатково, значна кількість справ відхиляється через помилки в документах. Щодо тих справ, які все ж доходять до суду, часто рішення обмежуються лише попередженнями або вибаченнями. Важливо зазначити, що багато справ взагалі не доходять до судового розгляду, оскільки батьки, намагаючись уникнути стресу для дитини, просто переводять її в іншу школу або клас, не бажаючи продовжувати боротьбу з булінгом. Це призводить до того, що особи, відповідальні за булінг, залишаються без покарання.

У зверненнях, пов'язаних з булінгом, які я отримую, я завжди звертаю увагу на те, чи повідомляв директор про інцидент до поліції. Нещодавно було прийнято постанову Кабінету Міністрів, яка визначає порядок реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми. Згідно з цим документом, керівники закладів, установ чи організацій, де перебувають діти, зобов'язані інформувати поліцію про випадки булінгу (раніше така норма стосувалася лише керівників освітніх установ). Проте, на жаль, ми спостерігаємо, що деякі керівники уникають цього обов'язку та намагаються приховати проблеми. Важливо усвідомлювати, що замовчування булінгу врешті-решт призведе до серйозних наслідків для всіх учасників освітнього процесу, а також для самого закладу. Якщо директор не повідомив поліцію, він може бути підданий покаранню. У мене є кілька випадків, коли ми зверталися до поліції щодо дій директорів і просили притягнути їх до відповідальності. У реєстрі судових рішень є рішення, які стосуються відповідальності керівників за неналежне повідомлення поліції про булінг.

Ви зазначили, що покарання за булінг є недостатнім. Яка, на вашу думку, сума штрафу могла б бути адекватною і допомогла б знизити кількість подібних інцидентів?

На мою думку, штраф слід підвищити, оскільки це буде ефективним стримуючим фактором. Сьогоднішня сума в 850 гривень для доходів батьків та вчителів не є критичною. Приведу приклад з ситуацією булінгу: на засіданні комісії були присутні батьки учнів, з ними спілкувалися, і один з кривдників вийняв з кишені пачку грошей і запитав: "Скільки тобі потрібно заплатити на компенсацію?" Це свідчить про те, що навіть самі учні не вважають цю суму достатньою для серйозних наслідків. На мою думку, штраф повинен складати приблизно 10 тисяч гривень.

Але штраф має застосовуватися разом з іншими заходами превенції. Я вважаю, що превенція - це спільна робота як сім'ї, так і закладів освіти. Насильство досить часто розпочинається з сім'ї. Тому що дитина бачить насильство вдома і переносить таку поведінку в заклад освіти, про що свідчать і результати різних досліджень. І в такому випадку дитина може ставати як булером, так і потенційною жертвою. Тому по-перше - необхідно працювати з сім'ями. По-друге - маємо вдосконалити превенцію в закладах освіти, і тут дуже важлива роль психологічної служби. У нас є психологи в школах, вони працюють, але перевантажені. Один психолог на ставку розрахований на 700 дітей, але якщо в школі, наприклад, 1,5 тис. дітей, то другу ставку не додають. Крім того, психолог завантажений паперовою роботою, звітами або іншими обов'язками, і просто не встигає з цими дітьми працювати. Тому необхідно це реформувати.

Під час затвердження державного бюджету на наступний рік, парламент доручив Кабінету Міністрів розробити нову систему оплати праці для вчителів. Як ви вважаєте, якою повинна бути ця система?

У нас заробітна плата педагога - це маленька ставка, яка навіть не дотягує до мінімальної зарплати, і багато надбавок та доплат. І коли молодий вчитель приходить працювати до закладу освіти, він немає надбавок за педстаж, за звання, за категорії тощо, і його зарплата становить близько 8 тис. грн. Це не сприяє тому, щоб молодь йшла в професію. До слова, у нас зараз здійснюється комплексна політика щодо створення осередків з вивчення навчального предмета "Захист України", для викладання у яких залучають ветеранів. Я спілкувалася з одним із ветеранів, який пішов туди працювати, то він за майже півтори ставки (26 годин, а ставка - 18 годин на тиждень) отримує всього 10 тис. грн. Тому необхідно це змінювати - робити ставку більшою і зменшувати цю величезну кількість надбавок і доплат.

Якою мірою можливо насправді підвищити мінімальну зарплату вчителів до рівня трьох мінімальних заробітних плат, відповідно до вимог закону?

Цю ідею можна було реалізувати, якщо б вчителі погодилися на підвищення свого робочого навантаження. Проте, насправді, більшість педагогів не обмежується 18 годинами на ставку, а працює значно більше. Пропонувалося направити зекономлені кошти на встановлення трьох мінімальних зарплат. На жаль, ця ініціатива не отримала підтримки серед вчительської спільноти. Крім того, підвищення навантаження могло б призвести до проблем із його розподілом у школах, особливо в селах, що, в свою чергу, може викликати надмірне навантаження на вчителів, професійне вигорання та інші труднощі.

Чому вона не отримала підтримки від педагогів, адже мова йшла про підвищення їхніх заробітків?

Це спричинило би би погіршення умов праці, тому що йде збільшення навантаження на ставку з 18 годин до 22 годин на тиждень. Тут необхідна правильна комунікація, розпочати діалог. А далі побачимо, що з цим робити, і чи будуть кошти на це в державному бюджеті, наприклад, на 2027 рік.

У цьому контексті відбулася ще одна дискусія, в якій занепокоєння педагогів стало більш очевидним — мова йшла про переведення вчителів на річні контрактні угоди. Комітет підтримував цю ініціативу, тоді як ви висловлювалися з великою обережністю.

На мою думку, необхідно переосмислити підходи до формування заробітної плати, запровадивши три мінімальні ставки, після чого можна переходити до обговорення контрактів. Проте, я вважаю, що термін дії контракту не повинен обмежуватися одним роком; оптимальним варіантом було б встановити його на період від трьох до п'яти років. Наразі існує безліч труднощів у процедурі звільнення вчителів, які не відповідають вимогам через вік або скарги батьків. Директори шкіл звертаються до нас із цими проблемами. Іноді вчителів звільняють, але вони можуть відновитися через суд, отримуючи компенсацію за вимушений прогул. Це ускладнює діяльність директорів, які прагнуть покращити якість освітнього процесу. Тому я переконаний, що нам необхідні контракти, але з довшим терміном дії, щоб уникнути проблем з атестацією, яка проводиться раз на п'ять років, та інших труднощів.

На мою думку, необхідно створити окремий законопроєкт, що спрямований на захист вчителів, а також розглянути можливість укладення строкових контрактів після підвищення зарплати. Важливо розробити стандартну форму строкового договору, в якій будуть чітко прописані права вчителя та обов'язки роботодавця, що стосуються оплати праці, умов праці, робочого місця та відповідальності за невиконання умов контракту. Це дозволить зробити контракт надійним документом, що захищає інтереси вчителів.

Ви колись згадували, що одним із шляхів подолання освітніх втрат може бути надання навчальним закладам права в окремих випадках залишати учнів на другий рік. Якою мірою цей підхід є ефективним і справедливим?

Я цю ідею подавала, бо до нас зверталися батьки, які виїхали за кордон. Частина дітей, які перебувають не в Україні, навчаються в класах, які не співпадають з класами в українській школі. Наприклад, тут дитина мала б бути в сьомому класі, а за кордоном вона навчається у шостому. Коли ця дитина повертається в Україну, вона вже в сьомий не зможе піти, тому що вже є цей розрив. І за зверненням батьків ця дитина може залишитись на рік. Але у нас в порядку переведення учнів була норма, що дітей можна залишити на другий рік навчання лише в початковій школі. Але нещодавно в 2025-му році було внесено зміни, що в умовах воєнного стану учні третіх-десятих класів можуть бути залишені на підставі звернення батьків, але не більше одного разу за весь період навчання. Тобто ця можливість вже надана. І тут важливо зрозуміти, що це не є покаранням для дитини. За кордоном такий метод використовується. Це метод допомоги дитині, тому що, якщо буде низький рівень знань, вона так і далі буде з цим рівнем йти, і не зможе в більшості випадків його надолужити.

Ви підкреслили, що це не стільки покарання, скільки можливість компенсувати освітні прогалини. Проте, я впевнений, що в свідомості батьків і учнів фраза "залишитися на другий рік" не матиме настільки позитивного звучання.

Я розумію, але ми маємо змінювати цю парадигму. Тут все залежить від того, як поставить себе в заклад освіти, як він допоможе дитині увійти в новий клас, і попередить можливий булінг, пояснить, що дитина приїхала з-за кордону.

Чи є у вас якась інформація, наскільки активно зараз користуються таким методом?

Використовують. Хоча і не так часто, але коли вчителі помічають, що учень має відставання на кілька років, вони рекомендують це батькам. Якщо ж батьки погоджуються, дитина може залишитися на другий рік навчання.

Певний час тому ви пообіцяли розібратись з встановленням плати для батьків у приватному електронному щоденнику. Чи є оновлення по цій темі?

У минулому в Україні не існувало державного електронного журналу та щоденника. Освітні заклади та громади змушені були звертатися до приватних компаній, які надавали послуги електронного обліку. Вони укладали угоди та здійснювали оплату за ці послуги. У зв’язку з цим спочатку була введена плата для всіх батьків, які користувалися сервісом, проте згодом для частини батьків, де витрати покривалися громадами, ця плата була скасована. Натомість для тих батьків, які підключилися самостійно, вона залишилася. Я особисто розглянула декілька угод між громадами та приватним постачальником електронного щоденника, і в них чітко зазначено, що послуги повинні надаватися безкоштовно для батьків і учнів. Таким чином, це є порушенням умов договору. Оскільки йдеться про договірні відносини між громадою та юридичною особою, громади повинні піднімати це питання.

Однак, що я можу запропонувати - наразі існує безкоштовний державний електронний щоденник під назвою "Мрія". Це державний ресурс, який має захист. Отже, громади мають певний вибір. Коли я досліджую питання приватних електронних щоденників та журналів, у мене виникають сумніви щодо обробки персональних даних, зокрема, їхньої безпеки. Де саме зберігаються ці дані, хто має до них доступ? Це величезний обсяг інформації про батьків і дітей, що підвищує ризики для захисту персональних даних, особливо в умовах війни. Я бачу в цьому деякі потенційно небезпечні аспекти. Необхідно, щоб громади, освітні заклади та батьки перевіряли наявність сертифіката комплексної системи захисту інформації та законність діяльності постачальників таких послуг.

Яка ваша думка щодо запровадження індикативного підходу до формування цін на контрактне навчання в університетах? Ви вже висловлювалися про те, що підвищення вартості навчання може призвести до того, що абітурієнти оберуть навчання за кордоном.

Тут питання в тому, що нашу молодь чекають за кордоном. Люди - це потенціал країни, і частина закладів вищої освіти за кордоном безоплатно приймає наших дітей на навчання. І тому, якщо тут сім'я неспроможна оплатити навчання, то зрозуміло, що розглядається питання виїзду за кордон. Але я дуже щаслива з того, що наразі запроваджено гранти на навчання, і тепер талановиті діти, які з певних причин не отримали бюджетне місце, можуть отримати грант, і держава компенсує вартість навчання в закладі вищої освіти. Це важлива підтримка нашої молоді.

Як ви вважаєте, чи справдилося відкриття кордонів для молоді віком 18-22 років ідею, яка стала підставою для цього рішення, а саме - зупинити масовий виїзд 17-річних за межі країни?

На жаль, я не маю даних щодо цього питання. Потрібно детально розглянути фактори, які спонукають молодь залишати свою країну: чи це пов'язано з проблемами безпеки, чи з бажанням отримати вищу освіту, або з іншими причинами. Важливо вести діалог з молодими людьми та їхніми батьками. В даний момент мені важко оцінити ефективність цього підходу.

Чи надходять до вас скарги щодо порушень освітніх прав від чоловіків призовного віку? Як часто і чого саме стосуються?

Такі скарги дійсно мають місце. Зокрема, вони стосуються процесу вступу та навчання в магістратурі та аспірантурі, а також виникають труднощі з відновленням студентського статусу, оскільки наразі поновлення можливе лише для визначених категорій осіб. Окрім цього, ми отримали кілька звернень щодо призову викладачів. Проте в цілому ці випадки є поодинокими у порівнянні з іншими скаргами.

Нещодавно президент Київської школи економіки, Тимофій Милованов, висловив намір придбати Києво-Могилянську академію. На цей момент така угода є неможливою з точки зору законодавства. Які ваші думки щодо потенційної можливості приватизації державних вищих навчальних закладів?

Розглянемо статтю 12 Закону України "Про державний бюджет на 2026 рік", яка встановлює, що джерелами формування спеціального фонду державного бюджету є, зокрема, доходи від приватизації будівель та споруд державних вищих навчальних закладів і наукових установ, що проходять реорганізацію або вже були реорганізовані шляхом злиття чи приєднання. Заключні положення цього закону передбачають призупинення на 2026 рік заборони на приватизацію таких об'єктів. Ця норма також діяла в бюджеті 2025 року. Отже, пан Тимофій має можливість приватизувати приміщення, але не має права на приватизацію людей. Важливо формувати політику навчального закладу, включаючи кадрові питання, забезпечення якості освіти та дотримання доброчесності, починаючи з нуля у кожному конкретному навчальному закладі.

До речі, щодо реорганізації вишів. Міносвіти вже другий рік веде достатньо активну роботу по злиттю закладів вищої освіти. Не всі вони сприймають це добре, особливо ті, яких приєднують. На вашу думку, ця реформа правильна і потрібна?

В Україні спостерігається демографічна криза, внаслідок якої значна частина молоді та дітей виїхала за кордон. Це призводить до скорочення кількості навчальних закладів різних рівнів і типів, а також до об'єднання класів і груп. Цей процес безпосередньо впливає на сферу вищої освіти. Ми отримуємо численні звернення від вчителів і батьків, які стурбовані закриттям малокомплектних шкіл, де навчаються всього 15-30 учнів. Подібна ситуація спостерігається і у вищих навчальних закладах. Коли мені надходять скарги, я завжди перевіряю дані в Єдиній державній електронній базі освіти, щоб дізнатися про кількість студентів і їх спеціальності. Нещодавно відбулося злиття двох технічних вишів. В одному з них, як і передбачалося, були лише технічні спеціальності, тоді як в іншому поєднувалися технічні та гуманітарні напрямки. Важливо, щоб під час реорганізації були дотримані права студентів та педагогів, а також щоб збереглися бюджетні місця для учнів. Однак ми повинні визнати, що на всіх рівнях спостерігається зменшення кількості навчальних закладів. Держава не в змозі підтримувати таку кількість установ освіти, оскільки це призводить до значних витрат державного бюджету.

Нещодавно широко обговорювався випадок, коли Український католицький університет, при відборі кандидатів на одну зі своїх програм, застосував, скажімо так, не освітні критерії. Там зазначили, що базовою вимогою є відкритість кандидатів до християнської пропозиції про Бога, людину і світ. Наскільки це допустимо?

Законодавство дозволяє створення приватних навчальних закладів, у тому числі з релігійною орієнтацією. В нашій країні освіта повинна бути відокремлена від релігії, а державні та комунальні навчальні заклади — від політичних і релігійних впливів. Ми отримуємо окремі запити стосовно популяризації певних релігій або використання релігійних практик у навчальних закладах, і я ставлюся до цього досить суворо. Водночас приватні навчальні заклади мають свою власну політику, яка визначається угодами. Це взаємовідносини між двома сторонами, і освітній омбудсмен не має права втручатися в ці питання. Якщо заклад позиціонує себе як християнський, то це його політика. Ми не отримували скарг з цього приводу, тому не можу сказати, що саме передбачено в угоді. Але якщо угода підписана, ми не маємо змоги впливати на цю ситуацію; лише суд може внести ясність.

Отже, приватні університети мають можливість визначати на основі угоди різноманітні, навіть дискримінаційні, вимоги, які заборонені в комунальних і державних навчальних закладах?

Постає питання, чи містив договір положення, що можна трактувати як дискримінацію. Я не мала можливості ознайомитися з текстом договору. Якби мені надіслали звернення, я б змогла детальніше розглянути це питання. Я закликала подати запит до нас, але, на жаль, ніхто не звернувся з цим питанням. Необхідно повернутися до юридичних аспектів і документації. Однак у нас існують релігійні приватні школи, які реалізують релігійні практики, що закріплені в контрактах і дозволені в рамках закону "Про освіту".

Які труднощі, на вашу думку, можуть виникнути для української освіти на деокупованих територіях, зокрема в Криму та в районах Донецької і Луганської областей, які перебували під окупацією понад десять років? Чи вважаєте ви, що після їх звільнення знадобиться впровадження спеціального перехідного освітнього законодавства?

Безумовно. На засіданні Комітету з питань освіти раніше обговорювалося питання відновлення навчання в деокупованих регіонах. Ми підготували декілька ініціатив і запропонували відповідні зміни до законодавства. Ми усвідомлюємо, що на тимчасово окупованих територіях більшість населення не володіє українською мовою, особливо в тих районах, які перебували під окупацією понад десять років. Тому, на мою думку, перший рік навчання має бути зосереджений на вивченні української мови як для вчителів, так і для учнів — це можуть бути мовні курси. Лише через рік-два можна буде почати викладання окремих предметів українською. Отже, ми плануємо поступовий перехід до повного або часткового навчання державною мовою в освітніх установах.

Я детально аналізувала результати опитувань наших громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях, зокрема в аспекті їхньої національної ідентичності. Це питання набуває особливої актуальності, оскільки країна-агресор постійно здійснює системний вплив на формування ідентичності через пропагандистські заходи. Важливо розробити ефективні інструменти для роботи з ментальністю та національним самосприйняттям цих людей.

А директори, педагоги і працівники закладів освіти, будуть вважатися колаборантами чи ні? Їх потрібно буде повністю змінювати, чи ці люди зможуть інтегруватися в українську освіту в подальшому?

Ми детально аналізували це питання у співпраці з Українською Гельсінською спілкою з прав людини, вивчаючи різні аспекти ситуації. Важливо зазначити, що з часів Другої світової війни на міжнародній арені не виникало схожих прецедентів. Якщо звернути увагу на міжнародне право та гуманітарні норми, присутність військових у містах вже може розглядатися як форма примусу, зокрема, до співпраці. Водночас, ми усвідомлюємо, що школи в окупованих регіонах фактично виконують роль пропагандистських інститутів. Вважаю, що кожну ситуацію необхідно розглядати окремо. Крім того, важливо врахувати, що нам потрібно буде взаємодіяти з місцевими мешканцями, які живуть на цих територіях.

Які основні виклики, на вашу думку, існують на кожному рівні освіти з позиції омбудсмена?

Існують загальні виклики, які торкаються всіх освітніх рівнів. Зокрема, наслідки війни для освітньої сфери. Це стосується демографічних змін, втрат в освіті, фінансування, ситуації з дітьми на тимчасово окупованих територіях, а також доступу до навчання для дітей з особливими освітніми потребами. Не менш важливим є психологічний стан наших дітей, який погіршує освітні втрати. Демографічні зміни призводять до зменшення кількості навчальних закладів, класів та груп, а також педагогічних і науково-педагогічних кадрів на всіх рівнях освіти.

Дошкільна освіта. Одним із ключових аспектів є питання оплати праці. Нещодавно було ухвалено новий закон "Про дошкільну освіту". Деякі громади вже впровадили додаткові виплати для працівників дошкілля, проте не всі мають достатні фінансові ресурси для цього. Крім того, важливою залишається реалізація цього закону та розробка підзаконних актів. Хоча певні позитивні зрушення вже помітні, необхідно завершити цей процес.

Загальна освіта. У нас залишається безліч невирішених питань стосовно доступу до навчання для дітей з тимчасово окупованих територій, зокрема, щодо визнання їхніх навчальних досягнень. Вкрай важливо забезпечити легкий доступ до освіти як для дітей з цих територій, так і для тих, хто повертається з-за кордону. Крім того, слід звернути увагу на освітні потреби дітей із спеціальними потребами. Також необхідно продовжити реалізацію реформи "Нової української школи". Створення академічних ліцеїв відбувається дуже повільно, і я постійно отримую запити з приводу цього питання - батьки в громадах незадоволені, так само як і вчителі. Потрібно докладати значних зусиль, аби пояснити, чому це важливо для освіти дітей і як будуть захищені права здобувачів, їхніх батьків і педагогів. Також не можна забувати про питання насильства, жорстокого поводження і, зокрема, булінгу, а також про відповідальність за подібні дії. Щодо вчителів, важливими аспектами є їх заробітна плата, навантаження та зміна підходів до роботи, щоб забезпечити високу якість освітнього процесу.

Позашкільна освіта є важливою складовою розвитку дитини, хоча їй часто не надають належної уваги. Залучення дітей до позашкільних занять сприяє їхній соціалізації, допомагає виявляти та розвивати природні таланти, а також знижує ймовірність вчинення правопорушень. Водночас, педагоги в цій сфері стикаються з низьким рівнем заробітної плати. Наразі ми досліджуємо питання взаємодії з Міжнародною асоціацією позашкільної освіти щодо забезпечення доступу дітей з особливими освітніми потребами до таких програм.

Професійна освіта. Нещодавно було прийнято важливий закон "Про професійну освіту", і наразі триває створення підзаконних актів для його реалізації. Нам слід знайти шляхи для інтеграції роботодавців у систему професійної освіти. Існують чудові приклади успішної співпраці, коли компанії інвестують у обладнання навчальних приміщень та виробничих майстерень.

Вища освіта. Сьогодні актуальною залишається проблема захисту студентів. Наше законодавство надає захист від насильства та жорстокого поводження з дітьми, але студенти, як правило, вже досягли повноліття, і тому цей захист не поширюється на них. Особливо вразливими є студенти перших і других курсів. Коли ж спілкуєшся з тими студентами, які отримали освіту за кордоном, вони часто зазначають, що основною відмінністю є рівень поваги до особистості. На жаль, у нашому суспільстві не вистачає цієї поваги один до одного, і я б хотіла бачити її розвиток у всіх сферах освіти, зокрема у вищій, однак для цього необхідні зміни в менталітеті.

На цьому етапі існують серйозні труднощі з доступом до освіти для дітей з тимчасово окупованих територій. Зокрема, недостатня кількість бюджетних місць виділяється для учнів, які прибувають з цих регіонів. Це, серед іншого, пов'язано з тим, що Квота 2 охоплює також дітей з прикордонних зон, територій з підвищеним ризиком військових дій та тих, які були звільнені від окупації в рік вступу. Я усвідомлюю складнощі, з якими стикаються діти, що живуть поблизу зони конфлікту, але вони все ж таки мають можливість навчатися в українській освітній системі, тоді як для дітей з ТОТ це є значно більшою проблемою. Таке поєднання умов не сприяє розвитку, оскільки частина учнів не отримує державного фінансування. Крім того, існують труднощі з реорганізацією, ліквідацією та злиттям вищих навчальних закладів.

Існує безліч проблем на різних щаблях, проте однією з найважливіших є брак фінансових ресурсів. На жаль, ця ситуація відчувається на кожному рівні.