Одісея Руслана Мішустіна з Херсона: як знайти нові можливості після виходу з окупації та яке відношення мають підсніжники до цього процесу.

#Наука

Некопане море грибів

-- Будь-яку невідомість я сприймаю як особисту образу й намагаюся усунути її, -- сміється дослідник.

Фото: з fb-сторінки Руслана Мішустіна Руслан Мішустін за роботою

Так у 2017 році він почав заповнювати ентомологічну білу пляму, яка утворилася на карті в межах Херсонської області -- фотографував комах і викладав дані на сайт Національної мережі інформації з біорізноманіття UkrBin (краудсорсингова платформа для накопичення й обміну даними про біорізноманіття в режимі вільного доступу. -- LB.ua). А за кілька років виявив на жуках своєрідні гриби -- лабульбенієві. Як з'ясувалося, цими мікроскопічними паразитами в Україні ніхто не займався, а єдина стаття була написана 150 років тому. Тож біла пляма -- а точніше ціла чорна діра, жартує він -- потребувала рук.

Снимок: Руслан Мішустін

-- Ентомологи займаються комахами. Мікологи -- грибами. Грибами на комахах -- ніхто. Бо це окрема історія, для якої потрібно володіти методами вилову комах, зберігання, визначення. Але як на мене, власне найцікавіше відбувається саме на перетині наук. Я зрозумів, що є некопане море -- цілий клас грибів, якого ніколи не досліджували в Україні. А в Європі їх понад 500 видів, при цьому ще відсотків десять не відомі науці, -- каже Руслан Мішустін.

За роки спостережень накопичилось чимало даних -- на кандидатську дисертацію. Тож у перші дні окупації Херсона він перекидав на гугл-диск свої напрацювання й відкривав доступ до файлів профільним дослідникам. Домовлявся з ними, що в разі його зникнення більш ніж на два місяці вони опублікують дані.

Справжній страх охопив не в момент, коли всі підраховували обстріли захопленого російськими військами аеродрому в Чорнобаївці. Квартира Руслана Мішустіна розташована всього за 2,5 км від цього місця. Навпаки, жах став відчуватися, коли звуки боїв почали ставати дедалі далекими.

Розумієте, для нас це були звуки, які символізували втрачену свободу. Саме тиша викликала страх, -- додає він.

Тоді разом із колегою Олександром Ходосовцевим ми почали систематизувати наші знахідки. Під мікроскопом ми обережно відокремлювали мікроскопічний гриб, який прикріплювався до тіла комахи-господаря лише однією клітиною. Ми занурювали його в мікрокраплину прозорого розчину, накривали спеціальним покривним склом і довго шукали точку всього в кілька десятків мікронів. Ця дослідницька рутина допомагала нам уникнути божевілля.

Зображення: надано Русланом Мішустіним Олександр Ходосовцев відокремлює паразитичний гриб від комахи Відкриття нового захоплення

Розмотуючи цей моток, не знаєш, за яку ниточку смикнути першою. Приміром, за ту, що веде до мікроскопа, який Руслан Мішустін освоїв ще в п'яти-шестирічному віці, коли доводилося замість садочка проводити день у мами на роботі в лабораторії Херсонської обласної лікарні. Тож у молодшій школі хлопчик запросто відрізняв різні типи лейкоцитів. Потім у п'ятому класі вже не в Херсоні, а в Мінську, куди його вивезла мама, Руслан почав відвідувати гурток оранжерейного квітникарства. Запросив однокласник. У сьомому класі -- гурток селекції та генетики, а в дев'ятому вийшла його перша серйозна наукова робота "Принципова схема малих селекційних конвеєрів". За рік після закінчення школи він отримав перше авторське свідоцтво на районований сорт сої. Її селекцію продовжив у білоруському Інституті генетики і цитології.

-- Ще в школі я з жахом зрозумів, як багато знаю про рослини: їхню цитологію, гістологію, загальну біологію -- і практично нічого про зоологію, -- каже він.

Щоб виправити це непорозуміння, обрав собі хобі -- колекціонував комах. А коли повертався в Україну, бо не мислив себе поза нею (повернутися було свідомим рішення, яке прийняв, щойно досяг повноліття), то подарував колекцію Білоруському державному університету. Вона налічувала більш ніж сім сотень екземплярів, зокрема й види, що були нові для Білорусі.

Зображення: з Facebook-сторінки Руслана Мішустіна Руслан Мішустін

Снимок: Руслан Мішустін Corythucha ciliata - клоп-мереживниця платанова

Снимок: Руслан Мішустін Empusa fasciata

Снимок: Руслан Мішустін Псевдоскорпіон

У Херсоні почав усе заново: збирав напівтвердокрилих Нижнього Придніпров'я, працюючи лаборантом на кафедрі зоології тоді ще Педагогічного інституту, а нині Херсонського державного університету. Тієї кафедри вже давно нема, та й сам Руслан Мішустін у 1990-х пішов з інституту -- займався в тому числі ландшафтним дизайном. Але наука все одно наздогнала його.

-- Світ комах такий чужий і водночас прекрасний. Це світ гротескних форм, якихось геть геніальних естетичних і технічних рішень. Оком ти цього не помітиш, але коли заглядаєш у мікроскоп, то перед тобою відкривається щось таке неймовірне. Подивіться макрофотографії тих самих клопів-мереживниць. Якщо цей світ доступний, то чого б у нього не зануритися. А якщо він ще й мало вивчений, то це взагалі окрема частина марлезонського балету, -- каже він.

І ця п'єса розгортається акт за актом, незважаючи на всі перепони.

Три в одному втілює три різні аспекти в одному об'єкті.

-- Особисто я сприймав велику війну як невідворотність ще з 2014 року. Один мій знайомий сказав: "Ми чекали на неї, як на смерть близького, але важко хворого родича", -- говорить Руслан Мішустін.

Ще до повномасштабного вторгнення його донька вступила до Закарпатської академії мистецтв. А дружина переїхала з нею до Ужгорода. Його ж у Херсоні тримала наукова робота. Але не тільки вона. Ще й те, що буквально пустило коріння в тамтешній землі, -- підсніжники.

Отже, ця історія має певну схожість із казковим мотивом про голку, що ховається в яйці, яйце, яке міститься в качці, а качка – в зайці. Проте в нашому випадку голка замінюється грибом. Цей гриб знаходиться на комасі, а сама комаха сидить на підсніжнику.

А все це на світлині, яку Руслан Мішустін підписав так: "Три в одному втілює три різні аспекти в одному об'єкті.. Всі мої наукові інтереси одразу. Підсніжник, муха і ентомофільний гриб, який вбиває її".

Снимок: Руслан Мішустін Три в одному втілює три різні аспекти в одному об'єкті. -- підсніжник, муха, ентомофільний гриб, який її вбиває

Щодо підсніжників, то, звісно, ніхто не відправляв Руслана Мішустіна до лісу в пошуках цих квітів. Він займається селекцією виключно культурних сортів рослин. Підсніжники знайшли його самі, коли в 2010 році він відправився до Криму в експедицію, яку організував біолог та ботанік-аматор Дмитро Зубов. Саме від нього Руслан дізнався про сайт Шотландського клубу любителів кам'янистих рослин, який користується популярністю серед досвідчених квітникарів у всьому світі та є найкращим джерелом інформації про альпійські кам'янисті рослини.

-- Для мене робота має сенс, якщо я можу заповнювати якісь пробіли. Для когось "не знаю" -- це табу. Для мене навпаки, привід відкрити двері. Який смисл займатися хризантемами з їхніми 2500 роками селекції, або гладіолусами, історія селекції яких налічує 600 років? Що нового я там скажу? Так само і з підсніжниками. Я нічого не створюю на основі підсніжника білосніжного, тому що не зможу достойно конкурувати з 200 роками селекційної роботи англійців, -- каже він. -- Але працюю з культурними формами на основі інших видів, не таких популярних у англійців.

У певному розумінні, підсніжник можна вважати білою плямою. Руслан Мішустін залишається єдиним спеціалістом в Україні, який займається селекцією цієї рослини. Його дружина Тетяна активно підтримує його в цій справі.

Снимок: Руслан Мішустін

У дослідника та його об'єкта пізнання можна помітити певну схожість. Підсніжники прокидаються раніше за інші весняні квіти, і причина цьому однакова — уникнення конкуренції за сонячне світло, поки дерев’яне листя ще не закриває їх. Вони адаптувалися до холодів, щоб встигнути розквітнути в цей короткий проміжок часу.

Або ж навпаки починають квітувати останніми з квітів, обходячи в цьому навіть хризантеми.

-- Казка "Дванадцять місяців" викликає жваву реакцію, -- усміхається Руслан Мішустін. -- Перші осінні підсніжники починають цвісти в жовтні. Спочатку з'являються гібриди та сорти, виведені з підсніжника Пешмена, потім Бурсанського, королеви Ольги та осінньої форми Ельвеза. І ось, на Новий рік, розквітають останні з цих осінніх рослин. А після цього настає період для півтора десятка весняних видів, гібридів та сортів, які з'являються на їх основі.

Снимок: Руслан Мішустін Одна голова - добре, а дві - краще.

Сьогодні у світі існує кілька тисяч різновидів цієї рослини.

Чи мали ви можливість уважно розглянути фотографії підсніжників на моїй сторінці? Ось зазирніть у той букет на заставці та спробуйте знайти там хоча б два ідентичних. Такого ви не знайдете! Саме це вразило мене колись: наскільки різноманітними можуть бути, здавалося б, такі прості та одноманітні на перший погляд рослини. Підсніжник вражає своєю мінімалістичністю, в якій криється свій особливий дзен. Однак його пелюстки можуть мати різні текстури – ребристі, горбисті, гладкі або блискучі, навіть іскристі. Колір зав'язі, плямки та рисочки на пелюстках також можуть відрізнятися. Зовнішні пелюстки можуть повторювати форму внутрішніх або ж навпаки. Виявляється, існує безліч варіантів! А коли я дізнався про існування осінніх підсніжників, це просто підкорило мою уяву. Адже залишається ще так багато незвіданого, що ще не створено, - зауважує Руслан Мішустін.

Снимок: Руслан Мішустін

Так він почав робити перші кроки в селекції підсніжників -- спочатку хотілося мати те, що було в інших колекціонерів, а потім настав час і для власних експериментів.

Евакуація

В останні дні лютого 2022 року в теплиці Херсона розквітали підсніжники. У цьому сезоні Руслан Мішустін здійснив шість тисяч запилень.

-- На жаль, ми трохи не встигли. Теплицю планували перевозити в Ужгород влітку. Навіть купили закинуту ділянку для цього, -- розповідає він.

Отже, довелося імпровізувати на ходу. Якщо залишити підсніжники в теплиці під плівкою, а самому поїхати, то без поливу вони просто загинуть. Тому Руслан вирішив перенести чотири тисячі контейнерів із рослинами у відкритий ґрунт, сподіваючись, що хоча б частина з них виживе. Найцінніші зразки, що становлять десяту частину колекції, він зміг передати Тетяні, яка перебувала в окупації. Під звуки вибухів він акуратно складав вегетуючі рослини з відкритими корінням у невеличкі пакетики, щоб потім вивозити їх частинами за допомогою водіїв знайомого перевізника.

На початковому етапі окупації, окупанти дозволяли використання таксі для перевезення осіб із медичними потребами. Завдяки цьому я зміг передати рослини, які згодом відправлялися поштою до Тетяни в Ужгород.

Завдяки тому ж перевізнику Руслану вдалося доставити в Ужгород усі матеріали для дисертації, розподіливши їх на маленькі партії. Це включало півтори тисячі мікропробірок із комахами. Щоб уникнути підозр, пов'язаних із обговореннями біолабораторій, мікроскоп довелося розібрати на частини і перевезти трьома різними автомобілями.

Врешті-решт, у кожної людини є своя сумка з найважливішими скарбами.

Зображення: з Facebook-сторінки Руслана Мішустіна. Підснижники в процесі евакуації.

"Створити повторно таку ж колекцію — це неможливо". Як науковці з Херсона здійснили унікальну операцію з порятунку наукового гербарію.

Коли вона опинилась в безпеці, Руслан Мішустін і сам був готовий вибиратися з окупації. Оскільки російські війська тоді час від часу закривали блокпост через Василівку, який залишився єдиним пунктом виїзду, то автівки мусили стояти в чергах під обстрілами по кілька діб. Багатьох після цього розвертали назад. Тому порадившись з дружиною, він вирішив рушати через Крим у Грузію. Це був довший шлях, але разом з тим він видавався безпечнішим.

Виїжджати на власному автомобілі було б дійсно небезпечно. Мій знайомий колись застряг у фільтраційному таборі на три місяці. З іншого боку, я отримав позитивні відгуки про організований виїзд з перевізником. Сподівався на кращий розвиток подій. На той момент мені було 51 рік, я не мав татуювань, не отримував синців від прикладів, а у соціальних мережах інформація про мене свідчила, що я біолог і не брав участі у політичних рухах. Отже, шанси на те, що все пройде відносно спокійно, залишались досить високими, -- ділиться він.

З собою було лише найнеобхідніше, серед яких жорсткий диск, що містив усю наукову інформацію. Він був готовий до можливого перегляду, сподіваючись, що російські військові не звернуть уваги на фотографії рослин і комах. Попереду його чекали десятки блокпостів, принизливі процедури перевірки документів та огляд особистих речей. На в'їзді в Нальчик усіх перевіряли з особливою ретельністю, включаючи перевірку соціальних мереж.

— Я їх очистив. Залишив лише те, що має відношення до ботаніки. Ентомологію теж виключив, на всякий випадок. Адже дурнів вистачає, а особливо ті, хто прагне підвищити свої звання, можуть бути небезпечними. Ми ж це вже бачили. У Херсоні розбомбили лабораторію, що займалася мікроклональним розмноженням картоплі, адже там були пробірки. Росіяни навіть зняли репортаж, стверджуючи, що виявили біолабораторію. А те, що вона займалася видаленням вірусів з картоплі та поліпшенням якості посадкового матеріалу, звісно, ніхто не згадав. Знищили також інститут баштанництва, інститут зрошуваного землеробства, де зберігалися величезні колекції, зокрема унікальні сорти томатів, і я не певен, що їх вдасться відновити. Люди ще навіть не усвідомили масштаби катастрофи, що сталася, — зазначає Руслан Мішустін.

Дорога територією ворога викликала злість і гидливість. На питання: "Навіщо виїжджаєте? Чому не залишились", у нього була підготовлена відповідь: чекають колеги в Європі. Про те, що планує повернутися в Україну, він не казав. За дві доби Руслан Мішустін нарешті опинився в Грузії і видихнув.

Зображення: надано Русланом Мішустіним Руслан Мішустін під час візиту до Грузії.

Пройшовши найскладнішу ділянку маршруту, він не мав ані сил, ані можливості продовжувати шлях. Тож вирішив зробити коротку перерву, щоб заспокоїти свої нерви в Тбілісі. Питання про те, як саме це зробити, навіть не виникало — звісно, потрібно було шукати комах у надії натрапити на гриби.

Це також дуже просто. Придбай флакон спирту, щоб приготувати фіксуючу рідину, візьми пляшку — і ти вже маєш готову ємність для матеріалів. А для швидкого збору найменших комах у нього також був спеціальний пристрій.

Протягом двох днів я досліджував околиці Тбілісі — милувався красою озера Кумісі та мандрував вздовж лісового потічка. Після цього я вирушив в Україну, взявши з собою зібрані матеріали у своїй валізі. Незабаром Руслан Мішустін дізнається, що виявлений там новий вид гриба-паразита стане важливим відкриттям для науки.

Те, що залишалося непоміченим.

Для того щоб зробити нові відкриття, досліднику слід потрапити в точку, де і час збігаються. Однак, оскільки місць чимало, а дослідників не так вже й багато, на допомогу приходять ентузіасти. Вони фотографують свої знахідки та діляться ними в інтернеті, що сприяє збору інформації з різних куточків світу. Це приносить свої плоди.

-- Наприклад, у 2014 році лікарка з Туреччини виклала в соціальну мережу світлину підсніжників, яку зробила на прогулянці в лісі. Її помітив Дмитро Зубов, який побачив в рослинах щось особливе. За тиждень він був вже в Туреччині, а за кілька років у нього разом з турецьким колегою Їлдіз Конста та британцем Аароном Девісом вийшла публікація з описом нового виду осіннього підсніжника -- бурсанського, -- розповідає Руслан Мішустін.

Снимок: Руслан Мішустін Підсніжник бурсанський, форма з однаковими внутрішніми та зовнішніми пелюстками.

Коли мова заходить про Грузію, його очікування стають цілком зрозумілими.

-- Тут арифметика проста. У Грузії цих грибочків, які є об'єктом мого дослідження, теоретично мало б бути десь 150-200 видів. Але на той момент знали лише про два. І як на мене, на тлі абсолютно недослідженої території будь-які дані мали цінність, -- пояснює він.

Коли він у Ужгороді розглядав свої знахідки під мікроскопом, його погляд зупинився на вусику однієї з прибережних щипавок. І тут він помітив старого знайомого — гриб лабульбенії. Але цього разу він вразив його своєю особливою формою. Від інших видів його легко можна було відрізнити завдяки характерному відростку. Тож думка про те, що перед ним щось незвичайне, виникла майже миттєво.

Уявіть, що ви є тією людиною, яка стала свідком чогось абсолютно нового, чого ніхто раніше не спостерігав. Саме так я відчував себе.

Щоб підтвердити свої припущення, Руслан Мішустін звернувся до італійського міколога Вальтера Россі, який досліджував понад 20% видів цієї грибної групи. Він підтвердив висновки Руслана, але зазначив, що необхідно знайти більше зразків. Так розпочалася експедиція по пошуку прибережних щипавок в Україні.

Руслан Мішустін звернувся до своїх знайомих зі словами: "Друзі, перевертайте шини, колоди та інше сміття на піщаних пляжах, саме там їм і місце". На цей заклик відгукнувся одесит Євген Халаїм, працівник національного парку "Тузлівські лимани". Він надіслав чимало матеріалів, які дозволили провести фінальне дослідження.

Снимок: Руслан Мішустін Новий вид гриба - Distolomyces euxinus W.Rossi&Mishusti на вусику прибережної щипавки

Завершилась та грибна Одіссея, яка почалася з виїзду з окупації, ось тільки зараз -- наприкінці жовтня 2024 року вийшла стаття з описом, знайденого спочатку в Грузії, а потім в Україні -- Distolomyces euxinus W.Rossi&Mishustin. Тож у світі стало одним видом гриба більше тепер вже офіційно.

Коли ти представляєш новий вид, поруч із його назвою завжди з'являється твоє прізвище. Політичні системи й кордони країн змінюються, але це залишається незмінним. Це, без сумніву, підбадьорює самосприйняття, -- усміхається Руслан Мішустін.

В Україні поступово зникає біла пляма, яка нагадувала чорну діру. Завдяки експедиційним дослідженням, вивченню фондів ентомологічних колекцій музеїв та університетів, а також приватних колекцій, вдалося виявити 127 видів грибів родини лабульбенієвих.

До речі, кожен наступний шукати все важче.

-- Скажімо, я знаю, що вони мають бути на бджолиній воші, яка паразитує на бджолах. Але мені ще не пощастило натрапити на такий екземпляр. Або точно відомо, що пара видів грибів є на паразитичних мухах, які живуть на кажанах. Так само на жуках, які живуть у мурашниках. Проте всюди одночасно бути просто неможливо. Це як потрапити в дев'ятиповерховий супермаркет. У сезон туди привозять різні товари у великій кількості, а у тебе в кишені лиш твоя маленька стипендія, -- жартує дослідник.

Снимок: Руслан Мішустін Гриб-паразит на комасі

Снимок: Руслан Мішустін Гриб-паразит на мусі Надія на диво

Він зізнається, що процес створення опису нового виду став для нього справжнім порятунком, адже дозволив відволіктися від новин і переживань, пов’язаних із тим, що залишилося в Херсоні. Лише через кілька днів після деокупації Руслан Мішустін повернувся додому. Враження від побаченого були вкрай важкими.

"Схоже, ніби я опинився на спаленому місці. Усе виглядає занедбаним і покинутим," - висловився він.

Проте підсніжники продемонстрували свою витривалість – більшість з них змогли вижити. На жаль, про цикломени та іриси-онкоцикли цього не скажеш. Наступної весни Руслан Мішустін знову звернув увагу на рослини, прагнучи врятувати підсніжники. Тоді Херсон зазнавав обстрілів з артилерії, але принаймні не було атак з використанням дронів, що значно ускладнювало б цю місію. Через цю обставину Руслан і Тетяна не мали сміливості звертатися до сусідів з проханням про догляд за підсніжниками, адже третина з них все ще залишалася в Херсоні.

Нове місце для підсніжників, які були евакуйовані, — територія, заросла ожиною та бузиною. Поряд зі старими сливами і вишнями утворювалося непрохідне заросле лісом. На очищення цієї ділянки пішло два роки, і цей процес все ще продовжується.

Фото: з fb-сторінки Руслана Мішустіна Нова гібридизаційно-селекційна ділянка для підсніжників в Ужгороді

У Херсоні у Тетяни з Русланом була теплиця, заглиблена на два метри, площею в одну сотку -- стіни і підлога з бетону, а згори прозора плівка. Взимку теплиця майже не вимагала опалення, а влітку зберігала прохолоду. Вони жартома називали її альпен'яма.

В Ужгороді наразі не вдається реалізувати подібний проект — ресурси не дозволяють. Тим часом підсніжники розцвітають просто під відкритим небом, що значно ускладнює їх обробку.

У теплиці відсутні бджоли, які спонтанно запилюють підсніжники. Натомість, на відкритому повітрі для кожної квітки потрібно встановлювати ізолятор. Через це неможливо здійснювати масове контрольоване запилення.

Наразі Руслан Мішустін працює з найбільш перспективним і цінним матеріалом.

Селекція підсніжників нагадує гонку проти годинника. Ці рослини швидко розмножуються за допомогою цибулинок. Однак для створення гібридів необхідно починати з насіння. Зернятко, посіяне в ґрунт, почне квітнути та давати нове насіння приблизно через 4-5 років. Якщо ж ви прагнете отримати друге покоління гібрида, то цей термін подвоюється. У таких умовах чим більше сіянців, тим краще. Чи пам'ятаєш назву моєї першої наукової роботи? Вона називалася "Принципова схема малих селекційних конвеєрів". Кожного року ти повинен запускати нові проекти на цьому конвеєрі, щоб щорічно отримувати результати. І рано чи пізно удача посміхнеться тобі — ти отримаєш бажаний результат, — пояснює він.

Зображення: люб'язно надане Русланом Мішустіним Руслан Мішустін.

Внаслідок повномасштабного вторгнення та переїзду, підсніжниковий конвеєр зазнав уповільнення. Це повернуло його на кілька років у минуле, але це дрібниці. Особливо зважаючи на те, що нещодавно Руслан Мішустін отримав унікальний екземпляр, яким дуже пишається — підсніжник, що має по дві квітки на кожному квітконосі.

Ця специфічна форма характерна для білоцвітів і деяких сортів нарцисів з невеликими квітками. Підсніжники не мали такої ознаки, але мені вдалося це реалізувати.

Десь у куточку Ужгорода, на зеленій галявині, розквітає крістатний підсніжник.

Снимок: Руслан Мішустін Крістатний осінній підсніжник

-- Щоразу, коли дивишся в мікроскоп, якщо ти в цьому зацікавлений, то очікуєш на диво, -- каже Руслан Мішустін. -- Селекція приваблює мене тим самим. Це теж життя в очікуванні на диво. Поки чекаєш, коли підсніжники зацвітуть, тобі є заради чого жити.

На щастя, нові завдання з’являються так само часто, як і гриби в лісі. Нещодавно в підсніжників виявили ген, відповідальний за відтінки. Це стало поштовхом до активної селекції, спрямованої на отримання пелюсток різних кольорів – персикового, абрикосового та рожевого. Крім того, триває міжнародна гонка зі схрещення генів, яка має на меті створити жовті підсніжники. Руслан Мішустін приєднався до цієї ініціативи 5 років тому і ще стільки ж часу йому потрібно, щоб досягти бажаного результату. Тож, незважаючи на всі невизначеності сучасності, існує промінчик надії, що світить жовтим. Мати такий успіх на сьогодні – це вже значна перевага.

На питання, яке турбує з самого початку: кого ж у цьому процесі більше — селекціонера, міколога чи ентомолога, Роман Мішустін знову відповідає: найцікавіше виникає на перетині цих дисциплін. Здається, цей клубок не розплутаєш, як би не намагався. Та, зрештою, це й не потрібно.

Снимок: Руслан Мішустін Снимок: Руслан Мішустін Снимок: Руслан Мішустін Снимок: Руслан Мішустін Снимок: Руслан Мішустін Снимок: Руслан Мішустін