Нові оборонні союзи як заміна глобальним авторитарним режимам. Той, хто освоїть технології, буде попереду в майбутньому.

Виступ Надзвичайного і Повноважного посла України у Великій Британії та Північній Ірландії, Головнокомандувача Збройних Сил України (2021-2024) Валерія Залужного на Лондонській конференції з питань безпеки, що відбулася 9 травня 2025 року.

Виступати сьогодні дуже символічно, адже світ мав би відзначати 80-ту річницю закінчення війни проти фашизму. Однак, на жаль, країна, яка колись зазнала жахіть фашизму, нині, привласнивши колективну перемогу, продовжує свою жорстоку агресію. Вбиваючи, як і 80 років тому фашисти, жінок і дітей під прикриттям власної пропаганди. Тим часом нащадки тих, хто змушено склали зброю, усіма можливими силами прагнуть захистити український народ. Що ж сталося з нашим світом?

Насамперед, я хочу висловити нашу безмежну вдячність вам, нашим партнерам. Без вашої фінансової та військової підтримки, а також політичної і моральної підтримки, я б не мав можливості виступити тут сьогодні. Західна допомога дозволила нам вистояти і не впасти. Звісно, іноді за затримки ми сплачували високу ціну. Проте вже зараз, у 2025 році, можна стверджувати, що такої підтримки недостатньо. Питання вже не лише у кількості чи термінах допомоги, хоча вони все ще мають значення.

Сьогодні я хочу підняти тему зростаючих загроз, які невпинно руйнують глобальний баланс, і які можуть призвести до ситуації, коли кожен з нас тут присутніх потребуватиме підтримки. Це відбувається на фоні війни в Україні, де українські військові борються не лише з об'єднаними силами Росії, Китаю, Північної Кореї та Ірану, а вже й з їхніми регулярними військами. Чи не здається вам дивним, що в 21 столітті, рівно через 80 років після завершення найбільшої війни в історії людства, у самому серці Європи триває конфлікт, який вже одинадцять років наростає, забираючи все більше життів? Вас це не вражає? А що можна сказати про світовий порядок? Чи дійсно він існує?

Ось вам наш погляд на глобальний порядок. Найскладніше — це намагатися донести ці ідеї до дітей, чиї батьки загинули на справжній війні. Не під силу знайти слова для тих батьків, які втратили своїх невинних дітей. Я можу поділитися досвідом спілкування з матерями, які навіть не знають, де знаходиться їхня дитина, і доки сподіваються на диво до самого кінця.

Давайте розглянемо, що ж представляв собою для України той "світовий порядок", який існував до 8 серпня 2008 року. Я навмисно акцентую на цій даті, адже саме тоді, коли російські ракети та снаряди обрушилися на голови грузинських дітей, цей світовий порядок мав би проявити себе. Проте він мовчав, спостерігаючи за тим, як одна країна дозволяє собі вбивати людей з іншої. А де ж ті правила, на яких базувався цей світовий порядок? Правила, що були закріплені в ООН, також залишилися безвідповідними. І ось, через 17 років, сама ця організація - так, це ООН - у 2025 році не змогла навіть офіційно визнати очевидний факт щоденного вбивства українців.

Вже в 2014 році цей світовий порядок врешті проявив стурбованість. Внаслідок такої стурбованості 24 лютого 2022 року, як і в 1941 році нацисти, рівно о 4 годині ранку нові людожери на танках розпочали давити українську державу. Унаслідок цього Україна сьогодні втратила десятки тисяч вбитими і сотні тисяч пораненими. Мільйони людей втратили свої домівки. Мільйони українців залишили країну? рятуючи своїх дітей від війни. Окупована ворогом територія виглядає як кам'яна пустеля із апокаліпсису.

Кожного дня один і той же агресор чинить терор проти мирного населення, обстрілюючи його ракетами, бомбами та дронами-камікадзе, націлюючись в основному на жінок і дітей. Більшість чоловіків зараз знаходяться на фронті. Ось як виглядає світовий порядок для українців: його просто не існує. Для України він не існував у 2014 році, не існує і в 2022-му, і сьогодні він також відсутній. Можливо, ви вважаєте, що вам пощастило більше. Але ви — не Україна. Цього вам не пережити. Мушу вас розчарувати. Дехто в Україні також так міркував у 2008 та 2014 роках. До речі, багато з тих, хто тоді так думав, у 2022 році вже воювали в складі іншої армії проти своїх колишніх родичів і сусідів.

Для мене особливо цікаво сьогодні спостерігати саме за тими в Європі, хто дуже здивувався емоційним виступам в Мюнхені 2025 року, а не тому, що відбувалося зовсім поруч в Україні впродовж 11 років.

Таким чином, Україна, яка виявилася поза новим світовим устроєм, змушена була боротися за своє право на існування зі зброєю в руках, платячи за це життями своїх людей. Ми, в свою чергу, зробимо все можливе, щоб у наступному світовому порядку Україна не була виключена з його рамок.

Проте сучасний світ вже не підпорядковується жодному зразку глобального порядку, який описували видатні автори ліберальної думки. Цей порядок дійшов свого логічного завершення під тиском тих, хто незадоволений, а також через страх і безсилля з боку інших. Як наслідок, існуюча система міжнародних відносин, що історично ґрунтувалася на комбінації правил і силового балансу, почала зазнавати руйнації. Адже дотримання цих правил вимагало б примусових дій, які могли б забезпечити лише впливові лідери світової політики.

Норми, встановлені для спільного життя, виявились неефективними. Організації, що мали б забезпечувати дотримання цих норм, вже не зможуть виконувати цю функцію, адже самі є частиною групи, яка не задоволена цими нормами.

Сила договору немає ніякого значення. Деструктивні тенденції у системі світової безпеки поставили під сумнів систему міжнародних безпекових гарантій. Чого вартий, наприклад, Будапештський меморандум? Рівно того, що і 5 стаття договору НАТО. Поняття гарантій безпеки - правових, дипломатичних та військових - втратило свою безумовність. Та й сам пошук цих гарантій, на прикладі України, ставить під сумнів взагалі їх існування саме сьогодні.

Жодного балансу сил, про який настійно говорили нам викладачі в університетах, більше не існує. Це той самий баланс, що виник після закінчення холодної війни. І справа тут не лише у моральному аспекті, а й у фізичному. Якщо хтось оцінює свою військову потужність через призму останньої війни в Іраку, то можу лише висловити своє співчуття.

Є ще один надзвичайно важливий аспект, який чомусь у наш час часто обходять стороною. Йдеться про мораль. Саме на засадах загальнолюдських моральних принципів і повинна формуватися основа світового порядку. Але де ж вона, ця мораль? Життя людини має бути найвищим пріоритетом. У найскладніших ситуаціях, коли відсутні політичні та правові рамки, саме моральні норми можуть стати єдиними орієнтирами для поведінки держав. Однак і цього разу моралі не видно на горизонті. Її намагаються підмінити ті, хто незадоволений існуючим ладом.

З'явилися новітні технології інформації, які змінюють обличчя соціальної комунікації і, в свою чергу, трансформують суспільства. Традиційні засоби масової інформації поступово відходять на другий план, поступаючи місце соціальним мережам. Вже давно зникли бар'єри, які раніше ускладнювали розповсюдження неправдивих відомостей та негативних психологічних впливів. Сьогодні навіть особа з ексцентричною поведінкою може швидко стати авторитетом, а згодом — впливати на думки мільйонів, що, у свою чергу, може позначитися на політичних рішеннях держави.

І в той момент, коли одна частина людства, захоплена власним спокоєм і благополуччям, боролася зі старінням та просувала концепції "соціальної справедливості" та терпимості, інша сторона заточувала свої ножі і виховувала вбивць. З часом, як я вже зазначав, навіть орган, який мав піклуватися про міжнародну мораль, не визнав агресора за агресора. Адже для одних моральні норми полягають у вбивствах, а для інших – це просто бізнес, без жодної моралі.

Отже, ми підійшли до ключового питання. Яке ж тепер становище існуючих альянсів, що слугували основою глобального порядку?

Мені непросто і не надто комфортно оцінювати тих, хто підтримував і продовжує підтримувати нас. Проте, якщо ми прагнемо знайти рішення, я буду чесним і висловлю лише своє особисте бачення.

Я маю надію, що НАТО здатне подолати цей випробувальний момент, який, безумовно, був би закономірним. Щиро прагну, щоб ці випробування залишилися лише моральними. Проте це лише моє особисте бажання. Водночас:

Це всього лише кілька ілюстрацій того, як можна об'єктивно оцінити дієвість альянсу. Сумніваюся, що інформація, яку я наразі обговорюю, є новою для потенційного опонента.

Що ж робити далі?

Начебто все просто. Спочатку знайти лідерів, які мають сміливість подивитися правді в очі і повести у майбутнє.

Сьогодні політики намагаються знайти свої успіхи у минулому, до якого прагнуть повернутися. Дехто мріє про відновлення СРСР і повернення НАТО до кордонів 1997 року, інші ж вважають, що Америка повинна знову стати великою. Хтось думає про Велику Угорщину, а хтось - про велич Османської імперії. Китай черпає натхнення з власної історії, коли був світовим лідером. Проте реальність така, що повернення в минуле, ймовірно, неможливе. Світ змінився до невпізнання, а технологічний прогрес може знову все переосмислити, ускладнюючи повернення назад. Таким чином, у нас усіх є можливість забезпечити краще майбутнє для наших дітей.

Що це припускає? Це вказує на те, що світові виклики потребують світових рішень. А це, в свою чергу, передбачає створення альтернативи тому глобальному порядку, що вже складається на основі авторитаризму.

Безперечно, важливо почати з того, що західний світ не може допустити перемоги ворогів України, які прагнуть до її знищення. Адже саме Україна є бар'єром на шляху до нового світового порядку в Європі.

Наступним етапом, без сумніву, повинна стати розробка принципово нової системи безпеки для Європи. Ясно, що нові підходи в американській політиці, ймовірно, свідчать про завершення традиційного безпекового партнерства з Європейським континентом.

Отже, Україна виступає для Європи у ролі захисника. Наша країна володіє найбільшою армією в Європі. Лише ми маємо військові сили, здатні протистояти агресії з боку Росії. Наша армія також має досвід у веденні сучасних, високотехнологічних бойових дій.

Європа потрібна Україні як джерело інвестицій, політичної та моральної підтримки.

Європі слід об'єднати свої зусилля. Виклики, з якими ми стикаємося сьогодні і які ще з'являться в майбутньому, створюють можливість для створення нового альянсу — спочатку в галузі безпеки, а згодом і в економіці. Важливу роль у цьому союзі відіграватиме Україна, адже без її участі реалізація такої ідеї була б неможливою.

Отже, попереду нас чекають нові альянси та коаліції. Швидкий прогрес у технологіях відкриває можливості для забезпечення безпеки. Проте ця перевага буде лише у тих, хто вміє формувати адаптивні коаліції. Сьогодні технологічна конкуренція між можливими противниками вже не має прямого зв'язку з економічною потужністю чи ВВП. Зниження вартості інформаційних технологій, сучасних засобів ураження, радіоелектронної боротьби та ситуаційної обізнаності робить їх доступними для практично кожної країни у світі.

З іншого боку, конфлікт між Росією та Україною, а також еволюція військових можливостей деяких країн світу, демонструють, що окремі нації можуть володіти технологічними перевагами в певних сферах. Проте жодна з них не в змозі забезпечити повну самодостатність у всіх аспектах сучасних оборонних технологій. Навіть Сполучені Штати Америки, відповідно до нещодавніх досліджень, мають прогалини в ряді критично важливих напрямків, таких як 5G, гіперзвукова зброя, засоби радіоелектронної боротьби, напівпровідники, технології спрямованої енергії та квантові технології.

Відтак, пошук союзів і альянсів для спільної розробки та обміну передовими технологіями, посилення виробничих можливостей та консолідації ресурсів, стане абсолютною необхідністю для країн, які будуть хотіти забезпечити власну технологічну перевагу, і як наслідок гарантії власної безпеки. Бо контроль над критичними ресурсами і технологіями стане питанням виживання.

І нарешті, для таких союзів освіта та наука є найціннішими інвестиціями, а інноваційний потенціал стає новою важливою конкурентною перевагою завтрашнього дня.