Протягом минулого тижня в Україні відбулися урядові зміни, які деякі сприйняли як переважно символічні. Однак одна з цих трансформацій є безумовно значущою, хоча на неї не звернули достатньої уваги. Йдеться про закриття Міністерства стратегічної промисловості та, по суті, передачу його функцій до Міністерства оборони України.
Можна стверджувати, що це аналог "безглуздого переміщення меблів", і не варто очікувати жодних реальних досягнень від цього об'єднання.
Важливо відзначити, що ефективність роботи оборонно-промислового комплексу України є, без сумніву, ключовим чинником національної стійкості та здатності протистояти масованій агресії з боку Росії. На нинішньому етапі конфлікту, який може стати визначальним для України, саме система координації та функціонування ОПК вплине на можливості Збройних Сил України домінувати над ворогом на фронті.
Основою української стійкості є приватні та волонтерські ініціативи, які оперативно генерують інноваційні асиметричні рішення для боротьби з набагато сильнішим ворогом. Проте на нинішньому етапі війни критично важливо швидко масштабувати проривні технологічні концепції. Без системної підтримки з боку держави перетворення високотехнологічних прототипів на масові зразки озброєнь стає значно ускладненим, а в деяких випадках — навіть неможливим.
Прогрес росіян у виробництві оптоволоконних дронів та "Шахедів" підкреслює, що інституційна структура оборонної промисловості України на сьогоднішній день не здатна забезпечити оптимальну адаптацію до стрімких змін на фронті.
Міністерство оборони дійсно сконцентровано на терміновому забезпеченні Збройних Сил сучасними системами озброєння, однак не має в своєму розпорядженні достатніх механізмів для систематичного розвитку інноваційних технологій та військової техніки. У свою чергу, Міністерство стратегічних галузей промисловості переважно фокусується на підтримці державних підприємств оборонно-промислового комплексу, що призводить до дисбалансу в оборонній індустрії та уповільнює реалізацію програм, які є критично важливими для фронту.
Ключовим носієм техногенних і виробничих компетенцій є і будуть приватні компанії, адже саме вони визначають динаміку комерційних і технологічних трансформацій поля бою завдяки відкритості до ризику та швидкості прийняття рішень. З огляду на це, очевидно, потрібні трансформації системи для формування проактивного, функціонально спроможного координаційного центру, який би об'єднував державні й приватні ресурси в єдину екосистему, задавав пріоритети розвитку озброєнь і забезпечував оперативне масштабування вдалих рішень.
Отже, рішення про інтеграцію Міністерства стратегічних галузей промисловості до Міністерства оборони має всі шанси стати не просто зміною назв, а ініціювати процес оптимізації оборонно-промислової матриці під координацією Міністерства оборони України. Це відомство матиме можливість не лише формувати державне замовлення, а й визначати технологічну політику, координувати наукові дослідження та розробки (R&D), масштабувати й підтримувати ключові програми озброєння, а в майбутньому - також займатися експортом продукції українських виробників, незалежно від їхньої форми власності.
У той же час, ця трансформація вимагає створення ефективної моделі, здатної оперативно перетворити Міністерство оборони з замовника озброєння на координатора процесів розробки та виробництва. Щоб досягти цієї мети, важливо врахувати досвід інших країн, де успішно впроваджено принцип координації оборонно-промислового комплексу з боку оборонного відомства.
Зокрема, Франція виступає як один із найяскравіших прикладів того, наскільки важливу роль відіграє міністерство оборони в оборонно-промисловій сфері. У цій країні система координації оборонного комплексу зосереджена навколо Direction Générale de l'Armement (DGA) — Генеральної дирекції озброєнь, яка є структурним підрозділом Міністерства оборони. DGA об'єднує близько 10 тисяч фахівців, зокрема інженерів, аудиторів та фінансистів, які займаються широким спектром завдань: від розробки технічних вимог у співпраці з військовими до організації наукових досліджень і розробок, проведення тендерів, укладання контрактів, контролю за виробництвом, тестування, сертифікації та підтримки експорту.
Особливу увагу слід звернути на DGA Agence de l'Innovation de Défense (AID) — Агентство інновацій у сфері оборони. Це "технологічний центр" DGA, який має на меті співпрацю з інноваційними компаніями, університетами та стартапами. Агенція курує експериментальні програми, зокрема фонд PAI, що фінансує розробки до €2 мільйонів з терміном реалізації від 6 до 12 місяців. Усі ці ініціативи вписуються в рамках багаторічного оборонного закону LPM-2030, який забезпечує фінансування та стратегічне планування.
Американська модель виглядає інакше. Міністерство оборони США не намагається монополізувати виробничий цикл, але будує навколо себе екосистему конкуренції, де стратегічне планування здійснює Office of the Under Secretary of Defense for Acquisition and Sustainment. Цей офіс визначає правила гри, наглядає за ключовими оборонними програмами, формує вимоги до виробників. Але справжнім двигуном інновацій є DARPA (Defense Advanced Research Projects Agency), що займається високоризиковими дослідженнями в сферах, які можуть змінити правила гри - від штучного інтелекту до гіперзвуку, автономії, біотехнологій. Особливе місце займає DIU (Defense Innovation Unit), який створений для інтеграції цивільних технологічних компаній у військові програми. DIU укладає спрощені контракти, що дозволяють значно швидше просувати "цивільні" технологій у військову сферу. Окремий сегмент займає Office of Industrial Base Policy, що відповідає за підтримку виробничої бази через урядові програми. Таким чином, Міноборони США не контролює заводи чи виробників, але створює систему стимулів - через конкуренцію, гранти, тендери, багаторічні угоди.
У Великобританії загальну координацію забезпечує Міноборони, яке визначає політику та бюджет. Однак, фактичне управління закупівлями та розробками веде Defence Equipment and Support - підрозділ у складі Міноборони, який відповідає за весь цикл: від технічного завдання до підписання контрактів, закупівель та підтримки експлуатації техніки. У 2025 році у Великобританії створили інститут National Armaments Director - Національного директора озброєнь, який став централізованим координатором програм, що раніше розподілялися між різними бюджетними центрами. Це скоротило бюрократичні ланцюги, прискорило ухвалення рішень, особливо в рамках нового Procurement Act (Акту з закупівель), що дало Міноборони більше гнучкості у закупівлях.
Південна Корея має одну з найефективніших моделей у цій сфері. Міністерство оборони формує оборонно-промислову стратегію, але ключову роль виконує DAPA (Defense Acquisition Program Administration) - автономне агентство з питань закупівель, яке займається R&D, закупівлями, управлінням контрактами, експортом. Важливо, що DAPA впроваджує обов'язкові offset-вимоги (локалізація виробництва, трансфер технологій) у всіх міжнародних військово-технічних угодах. У свою чергу, науково-дослідні розробки веде Агенція з оборонного розвитку (Agency for Defense Development), тісно інтегроване з DAPA, забезпечуючи довгострокову перспективу.
Україна, переходячи до інтегрованої моделі координації оборонної промисловості в рамках Міністерства оборони, має можливість сформувати власну екосистему. Ця екосистема, окрім врахування міжнародного досвіду, повинна бути спрямована насамперед на зміцнення Сил оборони України в умовах протистояння російській агресії. Створення українського DGA, подібного до французького Міністерства оборони, виглядає цілком логічним кроком. Проте, важливо запровадити більш оперативні та сучасні процедури, засновані на максимальному рівні цифровізації, за активної участі Міністерства цифрової трансформації.
Також доцільно було б ввести в структуру Міністерства оборони концепцію української DARPA – спеціалізованого підрозділу, що зосередиться на зборі інноваційних ідей, технологій та рішень, а також на наданні підтримки в їх тестуванні, апробації та експертизі для подальшого розширення. Очевидно, що "український DGA" повинен займатися супроводом, розширенням і реалізацією найважливіших оборонних програм, таких як дрони-перехоплювачі, балістичні ракети та наземні роботизовані системи.
В результаті, буде сформовано оборонно-промислову матрицю, яка максимально відповідатиме вимогам воєнного часу: орієнтовану на забезпечення потреб Сил оборони на полі бою, з швидким розвитком технологій та ефективним масштабуванням збройових програм. Залишилося реалізувати ці ідеї на практиці. Інакше час буде безповоротно втрачено, так само як і шанс на технологічне домінування на фронті.
#Франція #Міністерство оборони США #Архітектура #Україна #Інженер #Експорт #Російська імперія #Дрон #Озброєння #Міністерство оборони (Україна) #Інновації #Експертиза #Агресія #Південна Корея #Екосистема #Військові технології #Військово-промисловий комплекс #Ворожий комбатант #Тестування #Дослідження та розробки #Державне підприємство #DARPA #Оборонна промисловість України #Документ з вимогами до продукту
