Раніше Москва намагалася утримувати пострадянський простір як свою останню зону впливу. Проте навіть у цьому регіоні ситуація змінилася: Молдова обрала шлях, який не підтримує Кремль, Грузія переживає невизначеність, Вірменія звертає увагу на США, а Казахстан відкрито побоюється можливості "українського сценарію".
Тепер стратегія інша -- не втримати минуле, а зайти в чужі простори там, де ще не встигли звикнути до токсичності російського "партнерства". Африка, Центральна Азія, навіть Латинська Америка -- нові напрямки старої імперської хвороби.
Проте найважливіше не в географії. Найважливіше — це підхід.
Нове керівництво відновлює методи, які раніше використовував Пригожин. Це той же "експорт державного будівництва" для авторитарних режимів, консалтингові послуги для диктаторів та політична інженерія під прикриттям "співпраці". Зараз цими питаннями займається команда Сергія Кірієнка, який відіграє ключову роль у формуванні ідеологічної основи окупаційної влади на анексованих територіях України.
І якщо хтось вважає, що це стосується лише Африки — помиляється.
Це — про континент Європи.
Зокрема, мова йде про європейські міста, де тисячі осіб з російськими паспортами або їхніми нащадками проживають протягом багатьох років, однак в їхніх умах вони все ще залишаються частиною "русского міра".
Тепер ці громади стають ресурсом впливу -- мовними школами, "культурними центрами", церквами, фондами, що мовчки фінансуються через "громадські" програми Кремля. Росія, визнавши поразку на пострадянському полі, почала грати у глобальну ідеологічну шахівницю. І в цій грі її пішаки стоять не лише в Сирії чи Малі -- вони давно живуть поруч із вами.
Фото: EPA/UPG
Вони не марширують із прапорами, не знімають пропагандистські ролики. Вони працюють тихо -- у школах, університетах, культурних спільнотах. І кожного разу, коли в Європі піднімається хвиля "розуміння Росії" чи "втоми від України", -- це не випадковість. Це ефект тієї самої когнітивної війни, тільки без дронів і фронтів.
Сьогодні Кремль позбавлений як ресурсів, так і надійних союзників. Проте у нього є безцінний ресурс — російська діаспора, яку планують офіційно залучити до зовнішньої політики. Замість терміна "повернення співвітчизників" тепер використовуватимуть "активацію агентів впливу".
Та поки Європа обережно балансує між толерантністю та наївністю, Москва вкладається у своїх "громадян світу", які зручніші, ніж будь-яка база Вагнера.
Латвія видала указ про вислання 841 громадянина Росії з території країни. Причиною стало нездатність цих осіб підтвердити знання мови та успішно пройти процедуру безпекової перевірки.
Можливо, настав момент чесно визнати: питання вже не в тому, як зупинити Кремль на зовнішніх рубежах -- а як очистити власні вулиці від його тіні. Бо "русскій мір" не приходить із танком.
Він завітує з культурним контекстом, мелодією, "спогадами про спільне минуле" та бесідами про "традиційні цінності".
А далі -- тиша. І ще один шматок Європи стає частиною російського дзеркала. Може, справді час подумати: чи не пора "русскіх" повертати додому?
Або, принаймні, змусити нарешті зробити вибір: свобода чи "русскій мір". Третього варіанту не існує.
#Росія #Університет #Європа #Реклама #Експорт #Російська мова #Грузія (країна) #Москва #Кремль (фортифікаційна споруда) #Стратегія #Диктатор. #Географія #Латвія #Африка #Ідеологія #Токсичність #Сирія #Казахстан #Танк #Зовнішня політика #Молдова #Центральна Азія #Толерантність #Латинська Америка #Діаспора #Вірменія #Малі #Ріхард Вагнер
