Приблизно 4,5 мільйона років назад через нашу Сонячну систему пролетіли дві яскраві зірки, і, згідно з оцінками астрофізиків, їхній вплив може бути відчутний і в наш час.
Дослідники з'ясували, що ці дві зірки, які зараз перебувають на відстані 400-500 світлових років від Землі, свого часу наблизилися до нас приблизно на 32 світлові роки. Сьогодні вони є частиною сузір'я Великий Пес (Canis Major), яке відоме яскравою зіркою Сіріус.
За інформацією астрофізика Майкла Шалла з Університету Колорадо в Боулдері, в той час ці зірки виділялися на небі неймовірною яскравістю. Він підкреслює, що "обидві зірки світилі в чотири-шість разів яскравіше за сучасний Сіріус і значно перевершували всі інші небесні світила".
Нині ці зірки значно віддалилися і втратили свою яскравість, проте їхнє тепло та випромінювання змогли суттєво вплинути на навколишнє середовище Сонячної системи. Зокрема, науковці вважають, що вони іонізували газ в так званих локальних міжзоряних хмарах, які оточують нашу систему. Високий рівень іонізації в цих хмарах протягом тривалого часу залишався нерозгаданою загадкою.
Сонячна система розташована в середині великої порожнечі в галактиці Чумацький Шлях, відомої як Локальна бульбашка — це зона з надзвичайно розрідженим міжзоряним матеріалом. У межах цієї бульбашки існують більш щільні локальні міжзоряні хмари, які мають довжину приблизно 30 світлових років, і саме в одній з них розташована наша система.
Раніші дослідження виявили, що близько 20% атомів водню та до 40% атомів гелію в цих газових хмарах мають електричний заряд. Це явище потребує значного випромінювання, проте відомі джерела, такі як стародавні вибухи наднових, які спричинили формування Локальної бульбашки, не здатні повністю пояснити цей феномен.
Нове дослідження проаналізувало рух Сонця, зірок та міжзоряних хмар за останні кілька мільйонів років. Шалл зазначає: "Це нагадує пазл, де всі елементи постійно зміщуються: Сонце переміщується, зірки віддаляються, а хмари також змінюють свої позиції".
Вчені визначили шість основних джерел іонізуючого випромінювання. Серед них -- гаряча плазма на краю Локальної бульбашки та три розпечені білі карлики поблизу. Останніми важливими чинниками, за їхньою версією, стали зірки Епсилон і Бета Великого Пса. Хоч зараз вони й далеко від Землі, близько 4,4 млн років тому вони пройшли зовсім поруч із Сонячною системою.
Ці зірки відносяться до типу B — вони набагато більші та гарячіші, ніж наше Сонце. Завдяки цим характеристикам вони здатні створювати сліди гарячого іонізованого газу, які продовжують існувати й до тепер. Проте процес іонізації не триває вічно: з часом електрони повертаються до своїх атомів, і газ знову набуває нейтрального стану.
Вчені висловлюють припущення, що в майбутньому наша планета може піддаватися більш інтенсивному впливу міжзоряного випромінювання. На даний момент нас частково захищають місцеві хмари, однак існує ймовірність, що менше ніж через дві тисячі років Сонячна система зможе покинути їхній захисний шар.
#Зірка #Теплова енергія #Астрофізика #Земля #Сонячна система #Електричний заряд #Атом #Газ #Іонізація #Водень #Чумацький Шлях #Світловий рік #Білий карлик #Сонце #Радіація #Наднова. #Плазма (фізика) #Електрон #Сіріус. #Університет Колорадо Боулдер
