"Чи дійсно нам не потрібні наші композитори?"

У вересні 2025 року в Київській опері на Подолі відбулася прем'єра рок-опери "Патріот". Ця величезна постановка відображає сучасну Україну, її шляхи та переживання. У виставі звучать композиції відомих українських артистів, таких як "Брати Гадюкіни", "Скрябін", Марія Бурмака, Тарас Петриненко, Костя Москалець та Олександр Яремчук. Сюжет охоплює важливі моменти новітньої історії України, починаючи з фестивалю "Червона рута" і закінчуючи подіями повномасштабного вторгнення. Головний герой, Любомир, символізує українця, який переживає свій шлях становлення на фоні Майдану, АТО та війни.

14 квітня цю виставу зіграють у Львові, на сцені Львівської опери. ZAXID.NET розпитав про виставу Петра Качанова - автора ідеї, режисера-постановника та керівника Київської опери.

Петро Качанов (фото з фейсбуку Петра Качанова)

Яким чином відбиралися композиції, що стали частиною вистави?

Це трохи довга історія. Я почну її з самого початку. Коли мені спала на думку ідея зробити рок-оперу "Патріот", я думав, що музику напише один композитор. Але так склалося, що жоден композитор не міг гарантувати, що кожен номер стане музичним гітом. Тому спочатку у мене виникла ідея взяти музику "Братів Гадюкіних" і зробити з неї цілу виставу.

Але потім, коли ми вже активно почали працювати з лібретистом Дмитром Тодорюком, поступово зрозуміли, що музика лише "Братів Гадюкіних" буде не зовсім такою, яка нам підійде до сюжетної лінії усієї вистави. Патріот дорослішає, росте, старішає разом з епохою, адже ми починаємо з 1989 року і закінчуємо 2022 роком. Тому виникла ідея залучити також музику Кузьми Скрябіна, Марії Бурмаки, Тараса Петриненка.

Ми також створили трек на основі віршів Олександра Олеся, а також адаптували акапельну пісню УПА. Потім розпочалася моя співпраця з аранжувальниками. У нашій команді двоє: Борис Севастьянов, який нині служить у Збройних Силах України, та Іван Небесний. Я впевнений, що слухачі зможуть почути багато знайомих мелодій у новому, незвичному аранжуванні, яке відкриє їх звучання з іншого боку.

Хочу підкреслити, що музичне оформлення вистави не представлено окремими фрагментами, а є єдиним цілим. Ця вистава містить різноманітні пісні та виконавців, але музика органічно вплетена в сюжет, що відображає етапи становлення і розвитку нашої держави.

Сцена з театральної постановки "Патріот".

Саме збиралася запитати про аранжувальників. Вони мають широкий спектр досвіду та різні підходи до музики. Що спонукало вас об'єднати їх?

Кожен композитор, аранжувальник, художник чи творча особистість – всі вони, хто займається мистецтвом, мають свій унікальний стиль.

Для мене було принципово, щоб музика в "Патріоті" відрізнялася різноманіттям, аби кожна композиція, вже знайома слухачам, звучала в унікальному стилі. Адже в кожного з нас є свій власний стиль, навіть у спілкуванні, свій характер і психотип. Тому я вирішив залучити двох аранжувальників, які мають кардинально різні підходи, мислення та творчі манери.

Борис Севастьянов створив для нас мюзикл "Пінокія", а Іван Небесний написав балет "Лускунчик Гофмана". Обидва твори увійшли до репертуару нашого театру. Тому я добре знайомий з ними, і навіть не мав думки запрошувати когось іншого. Я був впевнений, що саме Борис Севастьянов і Іван Небесний зможуть написати музику, яка ідеально підійде для цієї постановки.

Сцена з театральної постановки "Патріот".

Розкажіть, будь ласка, трошки докладніше про виконавців.

Від концепції до фактичного втілення вистави, включаючи її прем'єру, пройшов тривалий і захоплюючий творчий процес. Ми могли б обрати вже існуючу оперу, реалізувати її на сцені та уникнути будь-яких труднощів, адже вона вже була перевірена. Було б зрозуміло, як її сприймає публіка.

Але є маленький нюанс. Рок-опера "Патріот" - це не просто музика заради музики. Це вистава заради тих людей, які справді є патріотами своєї країни і які (може, я помиляюся) часто вважають себе абсолютно непотрібними.

Тому, коли ми почали працювати з Дмитром Тодорюком, автором лібрето, то, звісно, ми з ним спільно створювали і героїв. Вони почали народжуватися і формуватися як персонажі. І ми почали шукати саме таких виконавців, які були б у гармонії і з музикою, і з характером цієї чи іншої людини.

Ми провели кастинг, на якому познайомилися зі Зіновієм Карачем, який став справжнім відкриттям завдяки своїй неймовірній енергетиці. Це той артист, який фактично є рушійною силою вистави, адже він виконує головну роль не лише за назвою, а й за сутністю. Також на кастинг завітала Настя Яценко, яку ми вже знаємо з її роботи у School of Rock. Окрім того, свою участь проявила Ольга Жмуріна, талановита виконавиця. Ми також відкрили для себе Орину Гужву з Чернігівщини — яскраву та неординарну особистість.

Сцена з театральної постановки "Патріот".

Це ми зараз говоримо про запрошених солістів, але наші солісти так само чудово виглядають, попри те, що для них музика є трошечки незвичною, адже вони - оперні співаки.

В будь-якому випадку на сцені утворилася цікава комбінація поп- і рок-виконавців разом з оперними артистами. На мою думку, це вийшла чудова ідея. Якось я чув, що коли всі учасники шоу займаються тим, що їм близьке, вони справді відчувають виставу і живуть нею. Тоді й для глядачів вистава стає справжньою, торкаючись душі та серця. Я був свідком того, як люди на заході сміялися та плакали. Це, безумовно, найважливіше для мене.

"Патріот" - прямолінійна назва. Я вже бачила, що в інтернеті вона викликає різні реакції. Ви свідомо на це пішли?

Усвідомлено. Львів і Київ – це два абсолютно непересічні міста. У кожному з них існують свої унікальні підходи до різних аспектів життя, наприклад, до питання мови. Зараз, в умовах повномасштабної війни, обстановка змінилася. Але якщо озирнутися на 90-ті та 2000-ні роки, то можна помітити, наскільки Київ тоді відрізнявся від сучасного.

Я можу це сказати, тому що я після музичного училища приїхав до Києва, і, можливо, лише я та ще декілька моїх колег по консерваторії розмовляли українською мовою. Здається, в транспорті українська мова звучала у 5-7% від загальної кількості людей. І ми не раз чули, що "нам ніхто не повинен забороняти розмовляти мовою, якою ми хочемо". Це і в нашій виставі теж є. Так от, я свідомо йшов на назву "Патріот", і я розумію, що ця назва і викликала, і викликає, і буде викликати багато суперечок.

Щобільше, я вам скажу, що глядачі часто не хочуть її сприймати, вважаючи це ура-патріотизмом. Є й така думка, що зараз війна і для чого нам говорити про цей патріотизм, дайте нам краще щось легке. І ми справді бачимо, що зʼявляється багато проєктів з досить легкими назвами та змістом.

Сцена з театральної постановки "Патріот".

Не буду перераховувати конкретні вистави, але, гадаю, ті, хто ознайомлений з репертуаром, зрозуміють, про що йдеться. На мою думку, слово "патріот" є цілком прийнятним. Я переконаний, що кожна людина, яка щиро любить свою країну, повинна відвідати цю виставу, адже в ній передано суть цієї любові, незважаючи на будь-які труднощі та обставини.

Мабуть, саме тому ця вистава має таку відверту назву - "Патріот". Але хочу підкреслити, що це зовсім не означає, що вона важка для сприйняття. Навпаки, вона сповнена легкості, адже звучать композиції "Братів Гадюкіних" та львівського "Скрябіна". І, мені здається, ніхто не буде проти, якщо я скажу, що в душі такі митці, як Бурмака, Петриненко чи Кость Москалець, також можуть вважати Львів своїм улюбленим містом.

Наскільки зараз сучасна музика і такий музичний мікс потрібні оперному театру?

Чи потрібні оперному театру опери в перекладі на українську мову? Швидше за все - ні. Чи потрібні оперному театру пошуки репертуару українських композиторів, вишукування такого балету, як, припустимо, "Сойчине крило" Анатолія Кос-Анатольського, знову ж таки, вашого львівського композитора, на нашій сцені? Ну, швидше за все теж ні. Можливо, нам потрібен Верді, Россіні, Вагнер, Моцарт. Можна перераховувати багато композиторів, які справді нам потрібні.

Але, ви знаєте, ми інколи настільки не любимо і не поважаємо себе, що не звертаємося до самих себе. Нам не потрібні наші композитори? Нам не потрібна наша культура? Нам часто здається, що, можливо, в когось вона якась досконаліша, краща.

Сцена з театральної постановки "Патріот".

Однак ми вирішили обрати саме цей шлях. Я щиро сподіваюся, що ми зможемо продемонструвати світові не лише простягнуту руку допомоги, адже ми насправді є героїчною нацією. Мені хочеться, щоб ми гордо представляли наше коріння, яке заслуговує на повагу. Це і наші композитори, і рідна мова, і багатий культурний спадок, і мистецтво. Тому, можливо, нашому театру це вкрай необхідно.

Ще скористаюся можливістю та спитаю не про "Патріота". Дуже багато суперечок викликала постановка "Лускунчика Гофмана". Були полярні думки на цю тему. Хотіла би почути вашу думку.

Це саме те, про що ми щойно говорили. Я згадав "Сойчине крило", але не згадав той же "Лускунчик Гофмана".

Ви знаєте, насправді Гофман не писав цю казку для Росії. Ну, не писав, і все. Тому, скажу вам більше: у нас є абсолютне право написати музику на цю казку. Кожен може згадувати або не згадувати балет Чайковського, це його справа. Але наш балет уже другий рік збирає повні зали. І, на мою думку, це гарний спосіб продемонструвати, що казка Гофмана, яка написана ним і називається "Лускунчик та Мишачий Король", не належить російській культурі. От і все. І ми маємо абсолютно право взяти цю казку, як будь-яку іншу, і написати на неї музику.