Стрічка, знята російським режисером Павлом Таланкіним, здобула цьогорічну премію Оскар у категорії найкращий документальний фільм. У цій статті ForUA ми розглянемо, про що йдеться у фільмі, а також причини, чому він та його автор викликають обґрунтовану критику в Україні.
Перед тим, як зануритися в обговорення оскароносної стрічки "Містер Ніхто проти Путіна", варто кілька слів сказати про її автора – Павла Таланкіна. Він був викладачем-організатором і відеографом у школі № 1 міста Карабаш, яке налічує близько 10 тисяч жителів і знаходиться в Челябінській області сучасної Росії, відомого своєю забрудненою екологією. Саме цю школу закінчив і Таланкін, а нині там досі працює його мати, виконуючи обов'язки бібліотекаря.
З березня 2022, тобто через тиждень після повномасштабного вторгнення РФ в Україну прямим та безпосереднім обов'язком 35-річного Таланкіна стала зйомка шкільних патріотичних заходів та уроків "Розмови про важливе" -- росЗМІ акцентують, що вчителям ці зйомки були потрібні для звітів у міністерство освіти РФ.
Згодом Таланкін натрапив в інтернеті на оголошення про пошук сюжетів для документальних фільмів, що досліджують вплив "СВО" на життя людей. Він вирішив надіслати свою заявку, яка потрапила до рук Девіда Боренштейна — американського документаліста, що проживає в Данії. Незабаром Боренштейн зв'язався з відеографом з Карабаху і запропонував йому стати співавтором документальної стрічки. Цікаво, що Боренштейн жодного разу не відвідував країну-агресора і не володіє російською мовою. Таланкін, у свою чергу, зазначив, що його англійська залишає бажати кращого, і він ніколи не виїжджав за межі своєї країни.
Таланкін надіслав Боренштейну відеоматеріали, що ілюструють, як "пропаганда поглинає дітей, вчителів та всю освітню систему, як колишні учні вирушають на фронт і який вплив це має на життя та душі підлітків". Разом вони перетворили ці матеріали на документальний фільм. У стрічці присутній справжній антигерой - вчитель історії. Сам Таланкін часто з’являється у кадрі, виступаючи як співрежисер та центральна фігура свого твору. Після того, як у школі пролунав останній дзвінок і зйомки були завершені, Таланкін залишив територію Російської Федерації.
Як Павло Таланкін, так і Девід Боренштейн підкреслюють у своїх інтерв'ю, що вони приділили особливу увагу монтажу, щоб уникнути включення в фільм будь-яких висловлювань співрозмовників, які могли б викликати проблеми з російською владою.
Досить показовою є реакція регіональних російських медіа на церемонію "Оскар". Наприклад, "Московський комсомолець" охарактеризував Таланкіна як "тихого очкарика" та "зрадника", тоді як провідні російські інформаційні агентства, такі як "Інтерфакс", "РІА Новини" та ТАСС, взагалі не звернули уваги на його перемогу.
Сам Таланкін в інтерв'ю Бі-бі-сі розповів, що назва "Містер Ніхто" виявилася пророчою -- після виходу фільму до школи приїжджали співробітники ФСБ і суворо заборонили всім згадувати і обговорювати педагога та його фільм, ніби його ніколи й не було.
У соціальних мережах активно обговорюють, що російські пропагандисти останнім часом відчувають себе не в найкращому настрої, адже "Містер Ніхто" став справжньою загрозою для їхньої священної кумири — пропагандистської системи рашистів.
Натомість в українському сегменті соцмереж фокус уваги на "Оскар" за найкращу документалку Таланкіну з цілком зрозумілих причин кардинально інший.
Зокрема, відомий автор Андрій Кокотюха підкреслює: "Тенденція, яка спостерігається в контексті "Оскара", є небезпечною як для нас, так і для цивілізованого світу в цілому. Вона полягає в сприйнятті росіян не як агресорів, а як жертв злочинного тоталітаризму. Це можна побачити на прикладі Олексія Навального, героя однойменного документального фільму. Справжня загроза полягає в тому, що його вбив саме російський режим, і він не був просто опонентом, а особистим ворогом Путіна. За логікою, така особа повинна була б стати другом України, проте за життя російського опозиціонера це не було так. Складно пояснити тим, хто не бажає слухати: Навальний, на відміну від Путіна, лише молодший за віком, але не за світоглядом. Модерний імперіалізм нічим не відрізняється від старомодного. Додатково до героїзації Навального варто зазначити, що він свідомо пішов до російської тюрми, фактично обираючи свою смерть. Отже, "Оскар" отримується за жертовність. Щодо "Містера Ніхто проти Путіна" ситуація схожа. Проте його герой, шкільний вчитель з екологічно вразливої російської провінції Павло Таланкін, дійсно залишався непоміченим. Про нього не знали, поки він не втік з Росії, після тривалого часу, присвяченого роботи пропагандистом у школі та організації патріотичних заходів. Тобто, він самостійно "промивав мізки" російським дітям. Фільм створено на основі справжніх відео, які Таланкін знімав під час виконання своїх обов'язків. Після еміграції, він вирішив створити документальну стрічку та представив себе Заходу як жертву російського режиму. Про це пише The New York Times, підкреслюючи намір підвищити значимість Таланкіна, оточуючи його зусилля атмосферою небезпеки, жаху та страждань".
Водночас документалістка Жанна Максименко-Довгич підкреслює: "Оскар" за найкращий документальний фільм отримує стрічка, в якій співавтором виступає вчитель, що зафіксував власні злочини та участь у деградації дітей. Його єдиний прояв героїзму полягає в тому, що він встиг позбутися цих записів. Тепер публіка аплодує йому, оскільки він став ще одним "щедрим" росіянином, який відкриває таємниці своєї складної душі.
Політолог Олексій Голобуцький проводить цікаву історичну аналогію: "Це вже другий раз, коли росіяни отримують "Оскар" під час Великої війни. Це свідчить про те, що ліволіберальний дискурс продовжує існувати. Незважаючи на всі наші зусилля щодо роз'яснення ситуації, включаючи 12 років війни, численні агресивні дії Росії проти сусідніх колишніх колоній і погрози, які вона висловлює, жоден з цих факторів не зміг зруйнувати усталений західний наратив: "Росія не є імперією, а сусідні держави не є постколоніальними суверенітетами". У цьому контексті британці, французи, іспанці та інші, згідно з цим наративом, вважаються "жорстокими білими колонізаторами" і несуть відповідальність за колоніальну політику своїх країн у будь-якому столітті. Натомість Росія, завдяки двом змінам назви у 20 столітті — з імперії на "СРСР", а потім на "РФ", — не сприймається Заходом як колонізатор, що має нести відповідальність за власні дії".
В результаті, як зазначає фахівець, це неминуче веде до того, що абсолютно неправдивий "духовний культурний вплив Великої Росії", започаткований ще в 19 столітті, продовжує існувати і не зазнає жодних сумнівів.
Досі через університети та інтелектуальну еліту активно підтримується цей штучний і безпідставний культ Достоєвського, Островського, Толстого, Набокова, а також "великоросів" Чєхова і Ґрібоєдова, яких Єва Томпсон влучно назвала "трубадурами імперії". Ця ситуація все ще впливає на Захід, зокрема на американців, які, незважаючи на століття жахливих подій, продовжують сприймати жорстоких колонізаторів як "дружніх культурних сусідів Європи". Вони вважають належним підтримувати такі заходи, як "Оскар" та інші подібні події, адже вважають себе "високодуховним культурним гегемоном світу", - підсумовує Олексій Голобуцький.
Відомий кінокритик Дмитро Десятерик підсумовує ситуацію так: "Не можна не зазначити, що фільм Мстислава Чернова "2000 метрів до Андріївки" не був номінований. Натомість нагороду отримав фільм "Містер Ніхто проти Путіна". Таланкін, врешті-решт, яскраво підтвердив стереотип "хороших росіян", які абсолютно байдужі до страждань України, яка вже п’ятий рік піддається тиску їхнього режиму. Він вийшов на сцену за нагородою і промовив: "В ім'я нашого майбутнього, в ім'я дітей - зупиніть усі війни". Відразу виникло бажання вигукнути у відповідь: "Сором американській військовій машині" або щось у тому ж дусі".
Загалом до шорт-листа "Оскар" увійшло п'ять фільмів, які або стосуються України, або створені українськими митцями. Серед них лише один фільм потрапив до категорії "найкращий короткометражний документальний фільм": "Озброєний тільки камерою: Життя і смерть Брента Рено" (співрежисери Крейг Рено та Хуан Арредондо, США).
Брент Рено та Хуан Арредондо, нагадаємо, були журналістами, які на початку повномасштабного вторгнення Росії в незалежну Україну вирушили до Ірпеня, щоб задокументувати шлях, яким біженці залишали місто. Автомобіль журналістів був обстріляний "визволителями" з РФ буквально на близькій відстані. Брент загинув на місці. Його брат Крейг разом з Хуаном, який зміг вижити, створив документальний фільм під назвою "Озброєний лише камерою".
#Росія #Європа #Письменник #Україна #Радянський Союз #Володимир Путін #Західний світ #Соціальна мережа #Федеральна служба безпеки #Росіяни #Ірпінь #Патріотизм #Інтернет #Політолог #Англійська мова #Американці #Світогляд #Олексій Навальний #Данія #Тоталітаризм #Лев Толстой #Інформаційне агентство Росії «ТАРС» #Документальний фільм #Федір Достоєвський #Кокотюха Андрій Анатолійович #Інтерфакс #Челябінська область #Вчитель #Америка #Велика Британія #Логічно #Премія «Оскар» #Британська телерадіомовна корпорація #Реклама #Режисер #Тому #Сюжет (оповідання) #Розповідь #РІА «Новости»
