Ірина Геращенко пише Радіодиктант-2025. Фото: Суспільне Мовлення
Оксен Лісовий: "Ми демонструємо колективні зусилля в спільній справі."
"Важливо, що мова є тим культурним феноменом, який об'єднує націю. Вона є нематеріальним активом, навколо якого нація єднається. І це такий символічний акт, коли ми єднаємося навколо мови в День державної писемності, показуємо спільну дію у спільній справі. Це дуже важливо, бо сьогодні мовна проблематика використовується нашим ворогом як зброя. І це те, що дає йому нібито право претендувати на наші землі, нашу історію та суб'єктність, на наше право існування. Тому що ворог каже: "Там русскоязичниє". Тож дуже важливо, що мова є нематеріальним активом і культурним надбанням нації, який утверджує її право на існування, суб'єктність, території, власну історію. Отже, маємо хорошу акцію і хороший символ. Дуже важливо, що ми разом зібралися, що тут були військові, що до цього долучені діти в школах, молодь в університетах, учителі. Цей надзвичайно хороший проєкт потрібно підтримувати. Мені випала нагода -- і я із задоволенням це зробив".
Оксен Лісовий працює над Радіодиктантом-2025. Зображення: Суспільне Мовлення.
Ірина Геращенко: "Висловлюю вдячність Збройним Силам України за те, що маю змогу писати українською, навіть в умовах геноцидних дій з боку Росії, яка намагається знищити все, що пов'язане з українською культурою."
"Для мене це багаторічна традиція. Це повага до української мови і повага до моєї професії -- журналістики, де треба бути грамотною людиною. Показово, що я буда одна від парламенту. Ще кілька років тому я була ще з кимось у цьому товаристві. Думаю, що цей мій десятий, а може й більше, диктант. Мені здається, цього року, дякуючи авторці пані Кузнєцовій, текст був достатньо адаптований і простий. Пані Сумська -- фантастична актриса, але відчувається, що вона, як і я, давно закінчила школу і забула, що коли диктують диктант, то спочатку читають увесь текст, аби люди відчули не тільки авторський стиль, але й орфографію. Не вистачало трошечки пауз, але я згадала нашу журналлістську практику, коли ти швидко строчиш і можеш скорочувати слова, але тут не можна написати "перевоз. цуцен.", а треба писати повні слова і речення. Проте я задоволена. До речі, я здала свій текст. Можливо, у ньому є помилки, але не робить помилок тільки той, хто не вчиться і нічого не робить. Усе інше можна виправити, це перше. А друге -- дуже правильна назва "Треба жити!". І я хочу подякувати Збройним силам України за можливість бути українкою, говорити і писати українською, читати українську історію під час геноцидних практик Росії, яка знищує все українське. У тилу головне, що ми можемо робити, це підтримувати ЗСУ та українську мову".
Анжеліка Рудницька зазначила: "Оптимістичний настрій у тексті є ключовим, адже всім нам настільки важливий цей позитив!"
Це те, що визначає наше існування і про що ми постійно міркуємо: плакати чи стримувати сльози, як гармонізувати цивільне життя з воєнними реаліями, як знайти баланс у своїй душі, адже ми усвідомлюємо, що альтернативи немає. І, звісно, хочеться нову вишиванку чи плаття, але коли постає питання: пожертвувати на дрон або купити щось для себе, я завжди обираю дрон. Я прагну мати можливість носити хоч те, що вже маю. І, зрештою, так, ми повинні зберегти нашу мову для прийдешніх поколінь. Росія робить все можливе, щоб ми, якщо не фізично зникли, то втратили свою ідентичність. Це триває сотні років і продовжується й далі. Сьогодні у нас панує атмосфера любові та єдності серед української спільноти, проте за межами наших «бульбашок» ситуація, на жаль, не така яскрава і приємна. Якщо диктант змусить бодай одну людину задуматися про використання української мови у повсякденному житті, з близькими та на роботі, це буде великим досягненням. Текст має бути оптимістичним — це найголовніше, адже всім нам дуже потрібен цей оптимізм.
Анжеліка Рудницька. Фото: Суспільне Мовлення
Катерина Олос зазначає: "Найбільша складність полягає в тому, щоб встигнути все зафіксувати письмово".
"Найскладніше -- це встигнути написати диктант. А найприємніше -- це текст. У ньому дуже багато сенсів та сили. Ти його пишеш і прямо відчуваєш силу, це були неймовірні відчуття: у мене десь швидше починало битися серце, десь я усміхалася, десь щось для себе взяла. Дуже сильний текст".
Катерина Олос. Зображення: Суспільне Телебачення.
Наталія Садовська: "Сьогодні я передаю вам свої найщиріші побажання, сьогодні обіймаю свою матір, сьогодні дарую своїм учням мудрість і знання."
"Коли я читала назву диктанту, то налаштовувала себе на те, що диктант буде дійсно глибоким. Річ у тім, що цей текст про сьогодні, про наше життя, про кожне життя кожного дня. У ньому справжність нашого буття. Ми не обираємо сьогодні чи когось цілувати, чи купувати сукню, чи слухати уважно Патрона. Ми обираємо -- бути нам людиною чи ні. І маємо бути людиною тут і сьогодні, незалежно від того, яким складним чи легким є наше життя. Я вдячна авторці за те, що вона дала можливість кожному з нас відчути, що є справжність. І я б хотіла, щоб ми це зрозуміли настільки глибоко, аби наш завтрашній день був кращим. Не можна відкладати певні речі на колись, на потім. Не можна говорити: мовляв, я це встигну завтра чи післязавтра. Я живу тут, сьогодні кажу вам тепле слово, сьогодні обіймаю маму, сьогодні дарую своїм учням знання. Я сьогодні тут і зараз. І це про нас і нашу Україну, якій дуже болить, але яка обов'язково загоїть рани. І ми зможемо бути нацією, яку поважає світ".
#Росія #Університет #Ліс #День (Київ) #Україна #Українська мова #Українці #Постер #Речення (лінгвістика) #Збройні сили України #Знання #Парламент #Зброя #Суми Площа #Промова #Нація #Журналістика #Вишиванка #Оптимізм #Феномен #Орфографія #Бути #Диктант (вправа) #Ірина Геращенко #Рудницька Анжеліка Миколаївна
