Останні дослідження виявили, що коли люди колективно займаються спільним завданням, їхня мозкова активність насправді "синхронізується". Це не просто образний вислів, а реальні зміни, які можна зафіксувати під час вимірювання активності мозку.
Людина є істотою, що живе в суспільстві, і взаємодія стає основою багатьох щоденних активностей: від спілкування і музичних виконань до професійної діяльності та виховання дітей. Ефективна командна робота вимагає узгоджених правил та схожого мислення. Дослідники виявили, що ці процеси можна спостерігати на рівні мозкових реакцій — і це відбувається дуже швидко, всього за частки секунди.
Дослідження очолила когнітивна нейробіологиня Деніз Моерел з Western Sydney University. Основна мета полягала в тому, щоб зрозуміти: синхронізація мозку виникає просто тому, що люди виконують одне завдання, чи саме через факт співпраці між ними.
В експерименті брали участь 48 осіб, які були розділені на 24 пари. Кожна пара отримала завдання спільно визначити, як сортувати фігури з чорно-білими візерунками, що з'являлися на екрані. Фігури мали різні характеристики, такі як форма, контрастність, розмір візерунка та тип ліній. Учасники повинні були вибрати дві з цих характеристик і на їх основі розподілити фігури на чотири категорії.
На початку партнерам надавали можливість спілкуватися та встановлювати спільні правила. Потім вони розташовувалися спиною один до одного, переставали вести діалоги і разом виконували одне й те саме завдання на екранах. У цей момент науковці фіксували активність мозку за допомогою електроенцефалографії (ЕЕГ).
Дослідження виявило, що в перші 45-180 мілісекунд після появи фігури мозкова активність учасників була подібною, оскільки всі вони виконували однакове завдання. Проте приблизно через 200 мілісекунд почали з’являтися відмінності: активність мозку залишалася синхронізованою лише серед справжніх пар, а не між усіма учасниками в цілому.
Ця синхронізація з часом ставала дедалі інтенсивнішою: чим більше пари взаємодіяли, тим більше їхні розуми ставали "узгодженими". Для порівняння дослідники сформували так звані псевдопари — людей, які не мали спільного досвіду роботи, але випадково дотримувалися подібних принципів сортування. У таких ситуаціях спільність їхньої мозкової активності виявилася значно менш вираженою.
Це означає, що синхронізація виникає не лише через однакові правила або завдання. Важливу роль відіграє саме взаємодія з конкретним партнером, з яким ці правила створювалися.
Дослідники підкреслюють, що соціальна взаємодія відіграє важливу роль у розвитку нейронних механізмів людського мозку. Вони також зазначають, що цей підхід може стати корисним для глибшого аналізу командної роботи, комунікації та колективного ухвалення рішень.
#Передача інформації #Нейрон #Людський мозок #Мозок #Пізнання #Метафора #Електроенцефалограма #Університет Західного Сіднея #Електроенцефалографія
