Символ російської культури: чому в Україні демонтують пам'ятники Пушкіну і чому це виправдано.

Українцям вже давно слід відпустити думки про Пушкіна, адже він суттєво сприяв процесу русифікації нашої нації.

У цей день, 6 червня 1799 року, в Москві з'явився на світ Олександр Пушкін, який згодом став втіленням "величної російської культури" та одним із засновників російського імперського міфу. Особистість Пушкіна мала значний вплив на тривалу русифікацію українців, що активно проводилася за часів Сталіна та після нього.

"Телеграф" розповість, чому українцям не варто любити Пушкіна, а сприймати його, скоріше як інструмент повальної русифікації. А також, чому не потрібно переживатися через "пушкінопад" -- знесення пам'ятників російському поетові.

Протягом кількох поколінь українці виховувалися з переконанням, що Пушкін є символом "великої російської культури". Його твори вивчалися в навчальних закладах, а багато хто досі згадує вірші на кшталт "У лукомор'я дуб зелений". На його казках та поемах виросло безліч людей. Водночас, Тарасу Шевченку, наприклад, приділялося значно менше уваги.

2 червня 1962 року колоніальна адміністрація України оголосила про "масову прихильність" до Олександра Пушкіна, відкривши в Києві величезний пам'ятник цьому видатному російському поетові. Згодом пам'ятники Пушкіну почали з'являтися в інших містах і селах України. Лише через багато років, після двох революцій та початку війни з Росією, в Україні розпочали процес їх демонтажу. Водночас так званий "пушкіній падіння" викликав певний опір серед частини населення.

У навчальних закладах нам не згадували, що Пушкін насправді був звичайним алкоголіком, азартним гравцем з численними боргами, гульвісою, який вів далеко не найпристойніше життя. Проте його представляли як видатного класика літератури. Радянська влада, що активно проводила русифікацію України, зокрема через культурний вплив, зробила Пушкіна символом цієї "величної російської культури".

Протягом багатьох років після його смерті в 1837 році творчість російського поета використовувалася для розмивання національних меж, просування концепції "єдиного народу" та підкреслення російського імперіалізму. Цікаво, що в 1899 році в Києві заборонили публікацію українських перекладів його творів, адже "пророк" не міг висловлюватися "малоросійською мовою". В той час українська мова була заборонена в освітніх закладах і в суспільному житті, тоді як російська була загальнодоступною та зрозумілою для всіх.

Тривала імперська політика русифікації в Україні приносила свої результати. Колись в Україні існувало більше ста пам'ятників Пушкіну, а також понад тисячу вулиць, названих на його честь. Після розпаду СРСР чимало українців не могли зрозуміти, чому слід відмовлятися від Пушкіна, адже вважали, що "культура не має стосунку до політики".

Проте глибше усвідомлення ситуації виникло після 2014 року, коли Російська Федерація розпочала анексію українських земель, виправдовуючи свої дії "захистом російськомовних громадян і російської культури" в Україні. У березні 2023 року Верховна Рада ухвалила Закон України "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізації топонімів".

Однак існують випадки, коли демонтаж пам'ятника Пушкіну стає справжнім викликом. Наприклад, в Одесі протягом кількох років триває активна дискусія щодо знесення пам'ятника, що розташований прямо навпроти міської ради. Місцеві жителі, історики, культурні діячі та представники влади мають різні думки з цього приводу. Це питання залишається відкритим і не має остаточного вирішення. Водночас вулиця Пушкіна в Одесі була повернена до її історичної назви — тепер це Італійська вулиця, як і до 1880 року.

Раніше Телеграф розповідав, що в Україні зникає унікальне Чисте озеро. Окупанти перетворили його на брудну калюжу.