КПІ, НАУ та університет Шевченка повинні передати бюджетні місця менш численним навчальним закладам: освітній аналітик висунув альтернативу зменшенню кількості вищих навчальних закладів.

Освітній фахівець з України Олександр Равчев висунув свою концепцію, яка може стати альтернативою зменшенню кількості вищих навчальних закладів. Він зазначає, що приблизно 60% студентів обирають університети в Києві, Львові, Харкові та Дніпрі, оскільки ці міста є привабливими для молоді з інших регіонів, які прагнуть не лише отримати освіту, а й залишитися тут працювати.

У блозі Освіта.ua зазначається, що великі навчальні заклади, такі як Київський політехнічний інститут, Національний авіаційний університет та Київський національний університет ім. Шевченка, мають змагатися за студентів, які навчаються на контрактній основі. Водночас бюджетні місця доцільно перенаправити на регіональні університети.

Протягом тривалого часу Могилянська академія вважалася провідним університетом, де навчаються близько 3,5 тисяч студентів. На сьогоднішній день лідерство перейшло до Київської школи економіки, яка має 1 тисячу студентів, та Українського католицького університету з 2 тисячами. Для порівняння, в Уманському педагогічному університеті, про який ви, можливо, навіть не чули, навчається 10 тисяч студентів. Згідно з логікою оптимізації, яка стверджує, що лише великі навчальні заклади можуть бути ефективними, виникає ідея ліквідації УКУ, Могилянської академії та КШЕ з подальшим їх приєднанням до Уманського педагогічного, - зазначає експерт.

"Спрощено кажучи, нам не слід закривати невеликі університети в регіонах; натомість потрібно перенаправити бюджетні місця з Києва до цих регіонів. Великі навчальні заклади, такі як КПІ, НАУ та університет Шевченка, повинні змагатися між собою за контрактників, а не просто користуватися фінансовою підтримкою держави, вимагаючи ліквідації своїх менших конкурентів," — зазначає Равчев.

Він також зауважує, що рівень підготовки у регіональних вишах часто краще, ніж у столичних. Так, наприклад, бюджетних місць завжди більше там, де більше докторів наук, тож тут переважає і кількість студентів. Проте за цим ховається велика проблема, запевняє Равчев.

Зокрема, навіть якщо в рамках програми зазначено наявність п'яти докторів наук, студент може не мати можливості зустріти жодного з них протягом навчання або ж лише один раз. І, швидше за все, ці зустрічі будуть більше схожі на мотиваційні лекції, а не на справжнє навчання.

Освітній процес можна звести до двох основних складових: вивчення літератури та виконання практичних завдань. Однією з ключових функцій викладача є оцінка виконаних завдань, що дозволяє виявити як сильні, так і слабкі сторони студентів. Разом з тим, у столиці викладачі прагнуть оптимізувати витрати часу на навчальний процес відповідно до отримуваної винагороди. Це сприяє збільшенню кількості тестів замість есе та формалізації підходу до виконання завдань.

У регіонах, натомість, викладачі мають більш конкурентну зарплату, тож вони частіше проводять більше часу зі студентами і їхніми роботами.

Проблема також виникає і у самих студентах, які приїжджають з регіонів вчитися до столиці. Адже, значна кількість з них має працювати з першого курсу, щоб "потягнути рівень життя" у Києві.

Отже, студенти поступаються якістю у виконанні своїх завдань, аби зекономити час, тоді як викладачі жертвують якістю перевірки цих робіт заради швидкості. В результаті цього страждає загальний рівень освіти.

"Київ має яскраво виражену орієнтацію на фінансову вигоду. Це відображається і в освітній сфері. Викладачі прагнуть максимально ефективно використовувати час, присвячений навчальному процесу, в залежності від винагороди, яку вони отримують за свою працю. В результаті спостерігається зростання кількості тестів на шкоду есе та більш формалізований підхід до виконання завдань", - зазначає Равчев.

"Ще одна проблема полягає в самих студентах. Щоб впоратися з витратами на життя в Києві, багатьом з них доводиться починати працювати вже з першого курсу. Так виникає ситуація, коли студенти змушені жертвувати якістю виконання завдань, аби встигнути їх завершити, а викладачі, в свою чергу, зменшують вимоги до перевірки цих робіт, щоб заощадити час. Обидві сторони зайняті іншою роботою, витрачаючи більше зусиль на неї, ніж на навчання. Це можна дуже умовно назвати вищою освітою", - зазначає він.

Раніше OBOZ.UA розповідав, що Винницький озвучив головну причину скорочення кількості вишів в Україні.