З поетів в інформатори.

Агент "Январський" був вербований КДБ через залучення до таємної співпраці.

В 1967 и 1969 годах, когда ЮНЕСКО одобрило для меня свои стипендии, доброжелательные сотрудники КГБ окружали меня словно стая. В тот период мне удалось проявить осторожность — я никому не донес, не выдал ни одного эмигранта, хотя притворяться неведением было крайне сложно.

(Віталій Коротич "Від першої особи")

Коли я колись занурився у спогади Віталія Коротича (які, до речі, дійсно вражаючі), один епізод з його відрядження залишив мене в стані подиву. Я не міг точно висловити, що саме в цій історії здавалося мені "неправильним", але відчуття підказувало, що щось тут не так.

Тож, колеги (величезна подяка Роману Скакуну!) виявили те, що підсвідомо мене турбувало в цій ситуації. Агент на ім'я "Январский" (особиста справа 86683) був завербований у 1963 році через поступове залучення до таємної співпраці. І буквально через деякий час він отримує стипендію ЮНЕСКО за океаном.

Саме ця ситуація стала причиною, чому колеги змогли "декодувати" агента. Біографічні деталі не викликають жодних сумнівів. Наприклад, Дмитро Понамарчук активно цікавиться у Віталія Олексійовича щодо стипендій "ЮНЕСКО" у рамках проєкту "Усна історія незалежності":

-- Ви написали деякі книжки, (Ага) що ніхто з України не писав до того часу. (Ага) І Ви одразу сказали, що надійшли деякі запрошення із західних університетів. Будь ласка, розкажіть більш детальніше про це.

У 1965 і 1967 роках мені в певній мірі допомогла моя, так би мовити, біографія. Я виріс у родині інтелігентів, що позначилося на моєму житті. З юних років мама наполегливо навчала мене іноземних мов. Коли я готувався до кандидатського іспиту, я постійно повторював усі знання в своїй пам’яті.

У 1965 році, я добре це пам’ятаю, до Києва надійшло запрошення, яке передбачало надання стипендії ЮНЕСКО одній особі. Для цього необхідно було, щоб кандидатура відповідала певним критеріям: поет мав бути молодше тридцяти років, мати певну популярність на Заході і володіти мовою настільки, щоб не потребувати допомоги перекладача. Виявилося, що таких письменників практично не було, окрім мене (посміхається), що, безумовно, стало моєю перевагою.

Я провів півроку в Канаді, де написав свою першу книгу під назвою "Кленовий лист на снігу". Ця книга отримала хороший відгук і була перекладена на інші мови. Вона була надзвичайно теплою та дружньою, відображаючи красу Канади. Потім, у 1967 році, ЮНЕСКО запропонувало мені стипендію для поїздки до США. Я вирушив, але, на жаль, зміг залишитися лише три місяці. Мене охопило нудьга, і я вирішив повернутися додому.

А ось що зазначали у секретних донесеннях КГБ стосовно канадської подорожі Коротича — це значно більше привертає увагу: "Візит до Канади та його виступи там сприяли подальшому розкладу закордонних українських організацій". Принаймні, саме таку інформацію КГБ передавало першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту.

Принагідно дякую Едуардові Андрющенкові, що поділився!

У фото -- кілька сканів з ГДА СЗРУ та ГДА СБУ, які розставляють крапки над "і". І ось тепер важливо перечитати старі інтерв'ю та спогади Віталія Олексійовича, щоб намалювати собі повнішу картину того часу.

Це дійсно захоплююча оповідь.

Віталій Олексійович створював чудові вірші.

Проведіть мене через площу,

Де на вербах зависають запаморочені хмари.

Мій хлопець тепер виконує пісні на площі.

Переведіть мене через майдан.

P.S. Як завербувати хорошу людину? -- (майже) усі рецепти ми проговорили в ефірі проєкту Розсекречена Історія кілька років тому. Вербували -- мене. Вербували -- Роман Подкур, Володимир Бірчак та генерал Віктор Ягун. Було дуже пізнавально.

Олександр ЗІНЧЕНКО - УСІМ