"Інженерна мобілізація": як система освіти повинна підтримувати обороноздатність держави.

Автор Тарас Лютий Кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри комп'ютеризованих систем управління Сумського державного університету, заступник декана факультету електроніки та інформаційний технологій СумДУ. Член Наукової Ради НФДУ. Член Української науково дослідницької асоціації.

Щороку підсумки вступної кампанії в університетах провокують справедливі, але безплідні констатації, що молодь обирає "нетехнічні" та "неприродничі" спеціальності. Й хоча держава намагається заохотити абітурієнтів до вступу на так звані спеціальності особливої підтримки, вкорінені у суспільстві стереотипи про погані перспективи інженерів і занизький статус освіти як такої (тобто стереотип, що хороша освіта ≠ майбутня успішна кар'єра) подолати не вдається.

А стереотипи ці помилкові та шкідливі, що вже довів ІТ-сектор. Зараз це починає доводити новий фаворит -- оборонно-промисловий комплекс (ОПК). Наразі галузь охоплює, за різними оцінками, від 1000 до 1500 компаній, зокрема й міжнародних. Із 2022 року обсяг продукції зріс у 35 разів. І потреба в людському капіталі, зокрема в інженерах, є дуже значною. Галузь пропонує цікаву роботу, гідну зарплату та бронювання. Наприклад, для фахівців, які відповідають за апаратну частину дронів і роботів, а також за просунуту програмну частину пристроїв, системи ситуаційної обізнаності на кшталт "Дельти" та спеціалізовані географічні інформаційні системи, такі як "Армор" і "Кропива". А це ті, хто навчався за спеціальностями електроніка, електронні комунікації, приладобудування та радіотехніка, комп'ютерно-інтегровані технології та робототехніка, прикладна математика, комп`ютерні науки та інженерія.

Інший пласт мотивації навчатися за спеціальностями, затребуваними в оборонно-промисловому комплексі, пов'язаний із війною. Ми ведемо війну на виснаження з ресурснішим ворогом, і наш єдиний шанс урятуватися -- технології й асиметричні рішення. Технології стають дедалі складнішими, й виграти технологічні перегони здатна лише навчена спільнота інженерів і технічних фахівців. І ця спільнота може з'явитися лише в один спосіб: її виплекає система освіти. Це завдання із зірочкою, і, що неприємно, воно поза радарами освітянської спільноти та МОН.

Відповідно до результатів вступної кампанії, спостерігаємо, що більшість спеціальностей, які мають ключове значення для оборонної промисловості, не ввійшли до числа десяти найпопулярніших серед абітурієнтів. Єдине виняток становлять комп'ютерні технології. Інженерні та природничі науки, в свою чергу, зовсім не викликали зацікавленості у майбутніх студентів. Лідерами ж за традицією залишаються гуманітарні спеціальності: менеджмент, філологія, психологія та маркетинг.

Завдання школи -- дати базові знання для життя. А наше життя наразі змінилось, і в нього надовго увійшла війна. Війна на виснаження потребує коригування всіх сфер. І школи це має стосуватися передусім. На додачу до звичної функціональної грамотності (читання-письмо-математика), цифрової грамотності (навички роботи з гаджетами, принципи цифрових комунікацій і вміння працювати з інформацією) на часі додати так звану оборонну грамотність. Концепт має містити такмед, навички виживання, стрілецьку підготовку, топографію, керування дронами та роботами, обслуговування техніки тощо. Ще у школі треба формувати уявлення про принципи роботи та устрій озброєння, його обслуговування та виробництво. Варто реінкарнувати практичну історію учбово-виробничих комбінатів, коли раз на тиждень школярі отримували практичну підготовку на реальних підприємствах. А також приділити значну увагу фізичній підготовці.

Усе це вимагає суттєвих змін у законодавстві та принципах функціонування освітніх установ. Необхідно залучити обраний склад експертів, до якого увійдуть представники Міністерства освіти і науки, учительської та наукової спільнот, а також військові та фахівці з оборонно-промислового комплексу. Ті зміни, які тестуються в контексті курсу "Захист України", повинні також вплинути на ряд інших навчальних дисциплін. Однак це не найближча перспектива, і наразі важливо адаптувати існуючі програми до сучасних вимог оборони.

У рамках міжпредметних зв'язків важливо створити симбіоз між трудовим навчанням, інформатикою, географією, математикою та захистом України. Для кожного з цих предметів слід використовувати завдання та приклади, що базуються на реальних бойових ситуаціях. Ключовим є посилення викладання математики та природничих наук. Це стосується не лише годин навчання, але й кадрового забезпечення, матеріально-технічної бази, співпраці та організації змагань, олімпіад тощо. Всі існуючі STEM-лабораторії та гуртки повинні отримати новий імпульс для розвитку та розширення своїх можливостей.

Випускники навчальних закладів повинні володіти основними знаннями в таких сферах, як фізика пострілу, хімічні властивості вибухівок, принципи реактивного руху, підйомна сила крил і гвинтів, основи радіозв'язку, програмування простих роботизованих систем та базові концепції машинного навчання. У рамках трудового навчання учні повинні освоїти навички паяння та складання електричних схем, а також обслуговування різноманітних механізмів і пристроїв. Важливо також на перетині інформатики, мовознавства та історії навчити учнів інформаційної гігієни, здатності виявляти інформаційно-психологічні операції та пропаганду.

Школа повинна стати осередком профорієнтації, що відкрито сприймає об'єктивну інформацію. У навчальні заклади мають приходити представники університетів, професійно-технічних навчальних закладів, рекрутери, чиновники та фахівці центрів зайнятості, щоб донести інформацію про гідну зарплату та кар'єрні можливості в оборонно-промисловому комплексі. Необхідно також запустити загальнонаціональну інформаційну кампанію, яка підвищила б привабливість робітничих і інженерних професій. Суспільство традиційно має негативне ставлення до цих спеціальностей, тому вирішення цієї проблеми потребує комплексного підходу: як формальні, так і неформальні інформаційні канали повинні бути наповнені якісною інформацією. Корисними можуть бути звіти з нарад у Міністерстві освіти, а також контент з TikTok-профілів зварювальників та фрезерувальників.

Сучасний профтех має відповідну до потреб матеріальну базу: і стару, й оновлену. Як і раніше, завдання профтеху -- дати навички та культуру якісної роботи з інструментами та приладами, які не надто змінилися за останні десятиліття. Хіба що додалися цифрові інтерфейси, але "покоління Z" дає собі раду з цим. Залишились усталені педагогічні колективи, посилити які допоможе індустрія.

Першою й найбільшою проблемою профтеху є його низька популярність серед абітурієнтів. Долати її варто як вищезгаданою інформаційною політикою, так і матеріальним заохоченням абітурієнтів: стипендія, житло, харчування тощо. Ці речі, на жаль, стають принциповими для наших громадян, і цим треба скористатися.

Проте, нам слід вжити радикальніших заходів у вигляді обов'язкової "інженерної мобілізації", що передбачає нові, більш суворі правила для вступної кампанії, які допоможуть перерозподілити людські ресурси. Це включає в себе обмеження на вступ до гуманітарних дисциплін і, навпаки, збільшення можливостей для навчання на інженерних спеціальностях. Сучасні стимули, такі як коригування державного замовлення, виявляються недостатніми і не приносять очікуваних результатів. Це може викликати незадоволення, але без запровадження обов'язкової "інженерної мобілізації" ми ризикуємо втратити незалежність і опинитися в ситуації, де домінуватимуть російські правові та філологічні традиції.

Варто адаптувати випускника профтеху до роботи в оборонно-промисловому комплексі: додатково формувати навички, корисні для сил оборони та ОПК, які є суміжними з уже обраною професією. Водночас можна залишатись у межах освітніх стандартів, не треба змінювати їх радикально. Якщо студент обрав будівельну спеціальність -- він має ознайомитися з побудовою фортифікацій. Спеціалісти з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики чи електромонтажники повинні вміти паяти й тестувати справність дронів і наземних роботизованих комплексів. Механіки та слюсарі мають бути знайомі з будовою та обслуговуванням бронетехніки. Робити це можна в межах професійних дисциплін, предмету "Захист України" та виробничої практики.

Основною метою вищої освіти є формування лідерських якостей і розвитку креативного потенціалу, накопичення знань та їх носіїв, а також забезпечення самовідтворення освітньої системи. Виховання інженерів, науковців і розробників неможливе без якісної вищої освіти. Принаймні третина студентів повинна представляти сфери E, F, G (інформаційні технології, інженерія, промисловість, будівництво, природничі науки, математика та хімія), щоб забезпечити конкурентоспроможність та зміцнення потенціалу країни. Існуючі механізми, такі як кількість бюджетних місць, галузеві коефіцієнти та гранти для контрактників, повинні бути збережені та розширені. Проте для досягнення термінових результатів необхідно обмежити набір на так звані кон'юнктурні спеціальності, як уже згадувалося раніше. Альтернативних шляхів для залучення абітурієнтів просто не існує.

Необхідно провести перерозподіл усередині сфери F (інформаційні технології, кібербезпека, інженерія, системний аналіз даних тощо). Частину спеціальностей F3 (Комп'ютерні науки) та F6 (Інформаційні системи і технології) слід перенаправити до F7 (Комп'ютерна інженерія) та F1 (Прикладна математика), оскільки наші перспективи в ІТ-індустрії змінюються. ОПК змушує нас відмовитися від аутсорсингу, де наші спеціалісти працюють над чужими проектами, і зосередитися на розвитку власних національних продуктових компаній у сферах геоінформаційних систем, штучного інтелекту та автономних безпілотних технологій. Без сумніву, ми можемо створити власну Силіконову долину, але для цього нам потрібні кваліфіковані спеціалісти.

Ключовою умовою досягнення успіху є часткове відновлення традиційних підходів до викладання основних курсів з фізики, математики, теорії алгоритмів тощо для спеціальностей у галузях F (Інформаційні технології) та G (Інженерія, виробництво та будівництво). Це має включати повернення до колишнього обсягу навчальних годин та кількості лабораторних занять, з акцентом на сучасні прикладні задачі. Без такої фундаментальної підготовки не можна говорити про підготовку кваліфікованих інженерів. Ці моменти необхідно закріпити на рівні стандартів вищої освіти, які наразі підлягають оновленню.

Все, що стосується актуальних та затребуваних технологій, варто вивчати на практиці через безпосередню взаємодію з виробництвом і клієнтами. Важливо реалізовувати конкретні проєкти, які потребують фізичної реалізації, бажано в рамках кожної курсової роботи. Це часто породжує складну проблему з матеріально-технічною базою. Необхідна програма, умовно названа "Університетська лабораторія", яка ефективно розподілятиме ресурси, надані промисловістю та іноземними партнерами. І, звичайно, фінансуватиме ці ініціативи за підтримки міжнародних донорів.

Мобілізація освіти має бути децентралізованою. І роль регіональних лідерів мають узяти на себе університети. Вони повинні шукати баланс і взаємодію зі школами, професійно-технічними закладами, виробниками, науковою спільнотою, органами влади. Лише так вдасться досягти ефективної профорієнтації та просвітництва, бо це мають робити конкретні компетентні люди на місцях, які в нас усе ще є. Але загальну координацію та поширення найкращих практик мають забезпечити МОН і Міноборони.

Зрештою, нам варто дослідити питання нових професій або сфер діяльності, що пов'язані з оборонною промисловістю.

Радикальні заходи потрібні в кадровій політиці щодо шкільних учителів математики та природничих предметів. Грошове забезпечення треба збільшити як за рахунок заробітних плат, так і доплат-стипендій з інших фондів. Згадана інформаційна кампанія має підвищити й престиж учителя. Вкрай принципово грамотно розпорядитися тими представниками індустрії, які уникли мобілізації й стали шкільними вчителями. У більшості випадків це завзяті та креативні особистості, яких буквально обожнюють діти. Десь цей процес варто й стимулювати.

Освітня система в умовах війни не може бути відстороненою; вона повинна стати невід'ємною складовою оборонної стратегії країни. Необхідно готувати спеціалістів, які розроблять технології для протистояння агресору, а також тих, хто зможе їх ефективно впроваджувати. Ми не маємо права чекати на кращі часи.

Ми більше не можемо продовжувати жити минулим і сподіватися на повернення старих часів. Це не станеться. Освіта повинна не лише готувати до життя, а й сприяти захисту цього життя. Якщо ми зараз зосередимо всі наші зусилля на знаннях, технологіях та підготовці професіоналів, завтра ми матимемо країну, яка не піддасться жодним труднощам.

Не існує універсального плану чи заздалегідь визначеного шляху до майбутнього. Однак, якщо кожен педагог щодня запитуватиме себе: "Що я зробив сьогодні для нашої Перемоги?", шанси на успіх значно зростуть.