Ознаки глибокої та, ймовірно, незворотної зміни в зовнішній політиці США надто очевидні, щоб їх ігнорувати
З моменту повернення Дональда Трампа до Білого дому він різко скоротив обсяги іноземної допомоги та перетворив економічну потугу США на інструмент тиску на давніх союзників.
Протягом кількох місяців міжнародна позиція та глобальна репутація Сполучених Штатів пережили суттєві трансформації.
Країна, яку колишня держсекретарка Мадлен Олбрайт охарактеризувала як "незамінну націю", що сприяє підтримці порядку, заснованого на правилах, швидко перетворилася на наддержаву, що лише вичерпує ресурси.
Замість того щоб захищати стабільність і цілісність глобальної системи, зовнішня політика США нині зосереджена на витисканні ресурсів як із противників, так і з союзників - за допомогою (та зловживанням) усіма наявними політичними, економічними, дипломатичними й військовими засобами.
У своїй книзі "Чому нації занепадають" (2012) лауреати Нобелівської премії Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон описують екстрактивні інститути як системи, що "засновані на вилученні ресурсів і багатства з однієї соціальної групи в інтересах іншої".
За аналогією, екстрактивна наддержава прагне перерозподілити багатство світу на користь власних громадян - або, як у випадку Трампової Америки, на користь її найбільш привілейованої та політично наближеної частини.
Для обґрунтування своєї політики адміністрація Трампа активно використовує глибоко укорінені стереотипи, зокрема уявлення про те, що США протягом багатьох років стали жертвами експлуатації з боку інших держав, і тепер настав момент "виправити цю несправедливість".
У нещодавній книжці "Великий торговельний злам" (The Great Trade Hack) економіст Річард Болдвін називає цей вузол образ "доктриною образи". Показовим прикладом стала промова Трампа 2 квітня, коли він оголосив про "День визволення" та нові мита, що започаткували глобальну торговельну війну:
Протягом багатьох років наша країна зазнавала грабежів, знищення та розкрадання з боку націй як близько, так і далеко — як союзників, так і супротивників. Американські виробники сталі, автомобільні компанії, аграрії та кваліфіковані працівники — багато з яких залишаються з нами і сьогодні — переживали великі труднощі. Вони з відчаєм спостерігали, як іноземні лідери заволодівали нашими робочими місцями, як іноземні зловмисники розграбовували наші заводи, а іноземні хижаки нищили нашу колись чудову американську мрію, - зазначив президент США.
Більшість цих образ - перебільшені або вигадані.
Однак вони в основному виконують роль риторичного засобу для обґрунтування вчинків Трампа.
Натомість справжній принцип, що рухає його політикою, ще в XVII столітті сформулював французький байкар Жан де Лафонтен: "Сила завжди має рацію".
Тривожно, але лише небагато світових лідерів усвідомлюють справжній масштаб змін у зовнішній політиці США або ж перебувають у стані заперечення. Багато хто, зокрема більшість європейських лідерів, досі тримаються за ілюзію, що взаємовигідні угоди все ще можливі.
Проте останні дії Трампа недвозначно засвідчили: старі правила більше не працюють.
Прояви глибоких і, можливо, незворотних змін у зовнішній політиці США стають настільки помітними, що їх важко не помічати: закриття Агентства США з міжнародного розвитку (USAID); вихід із Всесвітньої організації охорони здоров'я та Паризької угоди щодо клімату 2015 року; зневага до партнерів, що постійно демонструється віцепрезидентом Джей Ді Венсом під час його поїздок до Європи; вимога до України надати США доступ до своїх мінеральних ресурсів в обмін на військову допомогу; введення загальних і вибіркових тарифів.
Усі ці дії свідчать про одне: держава, яку раніше вважали незамінною, стала хижаком.
Закриття USAID є яскравим прикладом пріоритетів адміністрації Трампа. Це рішення не сталося випадково і не було наслідком роботи якогось алгоритму в "Міністерстві урядової ефективності" Ілона Маска. Це — свідомий політичний крок.
Екстрактивна наддержава не "марнує" ресурси на допомогу іншим країнам просто заради симпатії.
Оцінюючи розвиткову допомогу, заходи проти бідності та гуманітарну підтримку як зайві, адміністрація Трампа зменшила фінансування програм боротьби з ВІЛ/СНІДом в Африці, обмежила постачання вакцин до країн Глобального Півдня, а також практично закрила можливості для шукачів притулку та мігрантів з малозабезпечених країн.
Беручи до уваги тривалу та чітко задокументовану байдужість Трампа до викликів, пов’язаних із змінами клімату, його рішення знову вийти з Паризької угоди не є несподіваним. Проте його рішуче просування використання викопних видів пального, скорочення податкових пільг для електромобілів та спроби змусити торгових партнерів купувати американську енергію за завищеними цінами яскраво ілюструють справжню суть його політичної стратегії.
Скасування субсидій на екологічну енергетику та вихід із кліматичних фондів лише ускладнюють ситуацію.
Наслідки цього понесуть інші, головним чином, більш вразливі держави.
Безумовно, Трамп правий, коли говорить про необхідність того, щоб союзники США підвищили свої витрати на оборонні потреби та зменшили свою військову залежність від Америки.
Однак, ставлячи це як вимогу для підтвердження прихильності до п'ятої статті Статуту НАТО (яка визначає, що агресія проти одного члена Альянсу є агресією проти всіх), Сполучені Штати фактично нав'язали своїм партнерам довільний стандарт оборонних витрат на рівні 5% від ВВП, не проводячи при цьому детального аналізу їхніх справжніх потреб у безпеці.
Оскільки європейські держави отримують близько 66% свого військового оснащення з США, нові підвищені цільові показники витрат спричинять різке зростання закупівель американського озброєння, яке часто буде продаватися за завищеними цінами через високий попит.
Після червневого саміту НАТО розпочалося масштабне перекачування ресурсів з Європи до США. І те саме відбувається з союзниками Америки в Азії.
Операційна стратегія зовнішньої політики Трампа яскраво виявилася на прикладі України.
Вимагаючи відшкодування за військову підтримку, адміністрація Трампа примусила Україну укласти угоду, що виглядає як експлуатаційна, яка дозволяє США отримувати значну частину прибутків від потенційних продажів великих запасів мінеральних ресурсів цієї країни.
Нещодавно, у відповідь на численні ракетні атаки Росії на українські міста, Сполучені Штати вирішили відновити постачання Україні систем протиповітряної оборони та зброї, за умови, що витрати покриють європейські країни-члени НАТО.
У сфері торгівлі Трамп з моменту своєї першої президентської кампанії використовує тактику тиску на економічних партнерів США, змушуючи їх підкорятися. Для нього торгові переговори нагадують гру з нульовою сумою, де завжди є явний переможець (Сполучені Штати) і не менш очевидний програвший (усі інші).
Ідея взаємовигідних угод Трампу, здається, цілком чужа.
У найоптимістичнішому сценарії можна лише обговорювати умови surrender. Нещодавнє повідомлення про введення довільних "дзеркальних" тарифів на широкий спектр товарів з багатьох країн, які повинні вступити в силу 1 серпня, є наочним прикладом такої стратегії.
Більше того, Трамп використовує тарифи разом із погрозами помститися іноземним компаніям, які відмовляються інвестувати в США, щоб перенаправити виробничі ресурси до американської економіки.
Але попри всі обіцянки, це перекачування ресурсів не поверне "золотий вік" американської промисловості. Натомість воно порушить глобальні ланцюги постачання та стимулюватиме марнотратні, збиткові проєкти.
Трансформація Америки на експлуататорську наддержаву, ймовірно, призведе до суттєвих економічних втрат, якщо не буде забезпечено тривалих переваг для самих Сполучених Штатів.
Короткострокові вигоди від експлуатації ресурсів, ймовірно, зійдуть нанівець через такі наслідки, як уповільнене економічне зростання внаслідок політичної нестабільності, інфляційні процеси через підвищення тарифів, загострення макроекономічних дисбалансів та неефективний розподіл ресурсів. Ці проблеми є характерними для експлуатаційної моделі, яку пропагує Трамп.
Європейський Союз, за бажанням у співпраці з іншими значними демократіями, має як потенціал, так і відповідальність створити альтернативну модель багатосторонніх відносин, яка не ґрунтується на експлуатації. Цей процес повинен розпочатися з двох основних етапів.
По-перше, ліквідація USAID створила дефіцит фінансування у $60 млрд.
Ініціатива Team Europe, що представляє собою гуманітарну та розвиткову підтримку, об'єднує інституції Європейського Союзу і окремі держави-члени. Вона повинна активно заповнити цю прогалину шляхом перерозподілу частини свого бюджету, який становить приблизно €90 млрд ($105 млрд).
Це необхідно поєднати з посиленою підтримкою ініціатив у сфері чистої енергетики в найбільш нужденних країнах. Європейський Союз повинен стати взірцем, спонукаючи інші розвинуті держави до прийняття подібних зобов'язань.
По-друге, Європейський Союз має зміцнити економічні та політичні взаємини з країнами, які поділяють схожі цінності, а також з ринками, що знаходяться на стадії розвитку, щоб знизити свою залежність від Сполучених Штатів.
Як відверто зазначив прем'єр-міністр Канади Марк Карні, "старі відносини, які ми мали зі Сполученими Штатами... закінчилися".
Колишнім союзникам США необхідно усвідомити нові обставини та знайти спільну мову.
Враховуючи це, Європейська комісія повинна організувати міжнародну конференцію для розробки нового порядку денного в умовах постамериканської епохи, спрямованого на забезпечення вільної та справедливої торгівлі з країнами, що поділяють спільні цінності, як з розвинутої частини світу, так і з Глобального Півдня.
Тільки всеосяжна угода може забезпечити справжню можливість подолати невизначеність, хаос та фрагментацію, які виникли внаслідок дій Трампа.
У процесі підготовки до майбутніх переговорів Рада Європейського Союзу повинна якомога швидше затвердити торгову угоду з Меркосур. Одночасно Європейська комісія повинна прискорити перемовини з Індією, Мексикою, Швейцарією, Австралією, Індонезією та іншими державами АСЕАН, а також розпочати обговорення можливості укладення угоди про співпрацю з учасниками Всеосяжної та прогресивної угоди про транстихоокеанське партнерство (CPTPP).
Створення нової багатосторонньої системи з основ може призвести до значних політичних та інституційних змін.
Для збільшення впливу та покращення результативності своєї зовнішньої політики, Європейська комісія могла б впровадити модель Сполучених Штатів, де управління торговими відносинами та економічною дипломатією розділене між торговим представником і міністром торгівлі.
Комісія могла б обговорити можливість призначення виконавчого віцепрезидента, який би відповідав за ведення переговорів з третіми державами та координацію розвитку допомоги, тісно співпрацюючи з комісаром з торговельних питань та іншими релевантними службовцями.
* * * * *
Європейський Союз не повинен і не має права відмовлятися від принципів багатосторонності.
Навпаки, він має стати її головним захисником, просуваючи більш інклюзивну та справедливу форму багатосторонньої співпраці, навіть якщо його головний партнер післявоєнної епохи, США, наразі (і, сподіваємося, не назавжди) від нього відмовився.
Создатели:
Морено Бертольді, провідний науковий співробітник Італійського інституту міжнародних політичних досліджень (ISPI).
Марко Буті, професор імені Томмазо Падоа-Шоппи в Центрі Роберта Шумана Європейського університетського інституту, зовнішній науковий співробітник аналітичного центру Bruegel
#Росія #Європа #Україна #Президент (державна посада) #Дональд Трамп #Фермер #Сполучені Штати #Північна та Південна Америка #Азія #Європейський Союз #НАТО #Швейцарія #Логіка #Нація #Індія #Міграція населення #Європейська комісія #Африка #Агентство США з міжнародного розвитку #Інститут #СНІД #Австралія #Індонезія #Мексика #Мінливість та зміна клімату #Зовнішня політика #Французький народ #Влада (соціологія) #Нобелівська премія #Доктрина #Субсидія #Мито (податок) #Наддержава #Торгівля #Дарон Ачемоглу #Викопне паливо #Рада Європейського Союзу #Паризька угода 2015 #Жан де Лафонтен #Мадлен Олбрайт #Роберт Шуман
