Міста, височини, оборонні споруди та транспортні системи Донбасу формують потенціал для ведення та тривання конфлікту між сторонами.
Донбас часто сприймається як просто територіальна проблема: шматок землі, який можливо передати, обміняти або поділити під час мирних переговорів. Проте такий погляд не враховує суттєві військові аспекти. Рельєф і географія не є однаковими. Деякі ділянки надають значну перевагу тій стороні, яка їх контролює, і для цього у військовій термінології існує спеціальний термін — ключова місцевість (key terrain).
Ця концепція є однією з основ військового мистецтва, якому навчають молодих офіцерів.
Пагорби, гірські хребти, річкові переходи та укріплені міста можуть мати значення, яке перевищує їхні звичайні розміри, оскільки контроль над цими об'єктами визначає можливості армії в спостереженні, обороні, атаці та захисті. Сполучені Штати не раз отримували цей урок у своїй військовій історії — від битви при Ґеттісбергу до Нормандії та Іво Джіми. Для американців, які розглядають різні сценарії розвитку подій в Україні, важливо згадати ці уроки, перш ніж сприймати Донбас лише як ще одну лінію на карті.
Під час битви при Ґеттісберґу у громадянській війні в Америці пагорб Літтл-Раунд-Топ був відносно невеликою ділянкою землі на крайньому лівому фланзі армії Півночі (союзників). У другій половині дня 2 липня 1863 року бригадний генерал Ґувернер К. Воррен зрозумів, що пагорб залишається небезпечно незахищеним під час висунення військ Конфедерації проти флангу сил Півночі. Війська союзників були терміново направлені на позицію, включаючи бригаду полковника Стронґа Вінсента, крайній лівий фланг якої зайняв 20-й Менський полк під командуванням полковника Джошуа Лоуренса Чамберлена. Служба національних парків США описує Літтл-Раунд-Топ як ідеально пристосований для спостереження, артилерії та оборони; у підсумку сили Півночі відбили неодноразові атаки конфедератів і утримали контроль над ним.
Чамберлен і 20-й Менський полк стали відомими завдяки обороні флангу та своїй штиковій контратаці вниз зі схилу після того, як у них закінчилися боєприпаси. Їхній подвиг залишився в американській військовій культурі не тому, що Літтл-Раунд-Топ становив цінність як ділянка землі, а тому, що втрата цієї позиції могла відкрити фланг армії Півночі та змінити тактичну ситуацію на всьому полі бою. Значення цієї землі полягало в тому, що саме її утримання дозволяло одній армії робити з іншою.
Та сама концепція була очевидною 6 червня 1944 року, коли американські рейнджери здійснили штурм Пуент-дю-Ок під час висадки в Нормандії. Ці герої піднялися на схили висотою близько 100 футів (30 метрів), щоб знищити німецьку артилерійську позицію, яка контролювала зону висадки. Вони ризикували своїм життям не заради кількох акрів узбережжя Нормандії, а щоб нейтралізувати загрозу, яку німецькі сили могли становити для цілого масштабу союзницької операції.
Морські піхотинці, які брали участь у боях на Іво Джімі, добре усвідомлювали важливість цього принципу. Гора Сурібачі домінувала над південними районами острова та відкритими територіями, що простягалися під нею. В історичних записах Корпусу морської піхоти цю гору описують як ключову тактичну перешкоду, захоплення якої було життєво необхідним для безпечного просування на північ. Підняття американського прапора на її вершині стало символом, яке стало відомим у всьому світі під час Другої світової війни, хоча сама битва за Сурібачі розпочалася як виключно військове завдання: стратегічна висота, яка була під контролем ворога, з якої відкривався огляд на американські позиції.
Ґеттісберґ, Нормандія та Іво Джіма — це три значні битви, що відбулися в рамках різних військових конфліктів, і провести історичні порівняння між ними було б надто спрощеною задачею.
Донбас не є Літтл-Раунд-Топ, а Краматорськ не можна порівняти з Пуент-дю-Ок. Однак основний і незмінний висновок залишається простим: стратегічно важливі території набувають значення завдяки можливостям, які вони відкривають.
Дебати навколо Донбасу потрібно розглядати саме через цю призму. Росія активно тисне на Слов'янськ і Краматорськ, які є ключовими точками останніх оборонних рубежів України в Донецькій області. Нещодавній звіт агентства Reuters підкреслив, що контроль над Донеччиною є критично важливим для обох сторін: російські війська продовжують наступ, в той час як Україна зосереджує свої основні оборонні сили в цьому регіоні. Отже, територіальні поступки під час переговорів у даній зоні не можна оцінювати лише за кількістю квадратних кілометрів, що переходять з одних рук в інші. Найважливіше питання полягає в тому, які військові позиції займуть обидві сторони в результаті цих змін.
Фортифікаційні споруди, міська інфраструктура, транспортні маршрути, системи контролю, маневрені коридори та географічні особливості за оборонною лінією - все це має значний вплив на реакцію. Оборонна позиція, що формувалася та вдосконалювалася протягом багатьох років, навряд чи може бути просто відтворена шляхом перенесення лінії далі на захід.
Здійснення ключового маневру може забезпечити ворогу через переговори таку оперативну вигоду, яку йому не вдалося здобути під час бойових дій.
Ця відмінність стає особливо важливою, коли в переговорах починають використовувати термінологію угод із нерухомістю чи комерційного торгу.
Війни не є бізнес-угодами, а території, які зазнають конфлікту, не можуть розглядатися як обмінюване майно. Компанія, що укладає угоду про продаж своїх активів, часто має можливість замінити право власності грошовими коштами. Натомість армія, яка втрачає контроль над важливими територіями, не може просто так "придбати" подібну місцевість в іншій локації.
Існує ще й людський аспект, який робить порівняння з угодою про нерухомість особливо недоречним. Організація Об'єднаних Націй зафіксувала зростаючий тиск на мешканців українських територій, що знаходяться під російською окупацією, щодо отримання російського громадянства. Це супроводжується обмеженнями для тих, хто відмовляється від цього, покараннями за виявлення української культурної ідентичності, а також безперервною експропріацією приватної власності.
Отже, статус окупованих регіонів впливає не лише на розташування військових сил, але й на політичні та правові умови, в яких перебуватимуть місцеві жителі.
Усе це не свідчить про те, що військова історія визначає точну дипломатичну стратегію. Політичні лідери повинні враховувати військові обставини поряд із людськими втратами, фінансовими обмеженнями, зобов'язаннями перед союзниками та можливостями для досягнення сталого миру. Однак будь-які переговори, що включають територіальні компроміси, мають починатися з чіткого усвідомлення того, які саме поступки робляться і яку вигоду це може принести.
Військова історія Сполучених Штатів надає чудову можливість пояснити цю різницю для американської аудиторії. Пагорб Літтл-Раунд-Топ став важливим не через бажання Авраама Лінкольна утримувати територію в Пенсильванії. Аналогічно, Пуент-дю-Ок не мав значення лише тому, що Франклін Рузвельт прагнув захопити французькі скелі. Гора Сурібачі була стратегічно важливою не лише через те, що США хотіли контролювати цю вулканічну вершину. У всіх цих випадках американські війська боролися за контроль над територією через військові наслідки, які могли б виникнути, якби противник отримав цю перевагу.
Саме про цей урок варто пам'ятати політикам, коли вони обговорюють Донбас. Перш ніж запитувати, чи має Україна віддати шматок території в обмін на дипломатичну угоду, вони повинні спочатку поставити запитання, яке поставив би будь-який офіцер, вивчаючи поле бою: які можливості надає контроль над цією землею?
Відповідь на це запитання може визначити не лише те, де закінчиться ця війна, а й умови, за яких може розпочатися наступна.
Ден Райс займає посаду президента Американського університету в Києві (American University Kyiv) та є співголовою Thayer Leadership.
#
