Домашні завдання без стресу для дітей та дорослих: британський підхід.

Авторка Надія Майбогіна, яка є кандидатом економічних наук і освітянкою. Вона працює аналітиком даних та виконує роль Data Officer в Poole High School, розташованій в Англії.

Давати чи не давати домашні завдання? Це одне з найдискусійніших питань в освіті, що викликає гострі суперечки. Я хочу повернути в наш освітянський дискурс культуру прийняття протилежних поглядів і моделювання можливого. Впевнена, оптимальні підходи завжди десь посередині. Тому пропоную поглянути на тему домашніх завдань без категоричності, з розумінням, що у сучасному світі всі варіанти мають право на існування -- хоча б у теоретичному обговоренні.

Дискусії щодо домашніх завдань зазвичай ведуться між двома протилежними поглядами.

Оптимізація домашніх завдань. Пояснення: сучасний світ потребує все більших обсягів знань, а навчальний процес у школі не може їх повністю охопити. Рішення полягає в тому, щоб значно зрушити частину навчальної роботи додому і покласти відповідальність за її виконання на батьків.

Цей метод неминуче сприяє зростанню соціальної нерівності, оскільки вигоду отримують ті родини, які володіють більшими ресурсами — фінансовими, інтелектуальними та часовими.

Абсолютна відмова від домашніх завдань. Обґрунтування: усі знання засвоюються під час уроків, а вся відповідальність покладається виключно на вчителів.

Причини, чому це не функціонує:

Для того щоб знайти найкраще рішення, нам потрібно погодитися на кілька основних принципів:

Виходячи з цих основних принципів, можна розглянути різні проміжні варіанти — адаптивні рішення, що враховують потреби як шкіл, так і батьків. У цьому зв'язку я рекомендую ознайомитися з досвідом Великої Британії.

1. Пріоритетність навчальних дисциплін. Однією з пропозицій є запровадження обов'язкового домашнього завдання лише для основних предметів. Постає запитання: які з них вважаються основними? У британській освітній системі це визначено: до першого пріоритету відносять англійську мову та математику. До другого пріоритету включають природничі науки, іноземну мову, інформаційні технології, географію та історію. Усі інші дисципліни потрапляють до третього пріоритету. Проте реалізація цього підходу варіюється в залежності від класу. Наприклад, у 7-9 класах застосовують диференційований підхід до домашніх завдань, ґрунтуючись на пріоритетності предметів, тому в деяких випадках завдання може бути відсутнім. Водночас, у 10-11 класах, особливо перед випускними іспитами, всі (дев'ять-десять) предметів вважаються однаково важливими, оскільки кожен завершується ЗНО. Навіть з фізичної культури або музики, якщо ці предмети обрані як профільні, існує письмове домашнє завдання.

Висновок: Порядок важливості навчальних предметів може бути обґрунтованим, якщо на державному рівні існує згода щодо їх пріоритетності, а також забезпечені реальні можливості для вибору різних компонентів та автономія навчальних закладів.

2. Налагодження процесу оцінювання домашніх завдань. Можливо централізувати перевірку, але разом з тим варто запровадити правило, згідно з яким домашні завдання не надаються після кожного уроку, а лише раз на тиждень. Наприклад, у Великій Британії навчальні заклади на рівні предметів і/або класів встановлюють певний день тижня для оцінювання, причому ці дні можуть варіюватися залежно від предмету або групи учнів.

У школі розробляється план-графік перевірки домашніх завдань, який заноситься до щоденника. Це є важливим елементом для підтримки зв'язку з батьками. Для учнів 7-9 класів виділені специфічні дні для перевірки основних предметів, а в інші дні тьютори оцінюють наявність та якість виконання домашніх завдань під час ранкової реєстрації учнів, що відбувається за 25-30 хвилин до початку уроків. Такий підхід зменшує навантаження на уроках і робить інформацію більш доступною для батьків. У деяких випадках домашні завдання можуть зовсім відсутніми.

Висновок: школа може централізувати перевірку домашніх завдань на користь зручності процесу для батьків і учнів.

3. Перехід від контролю до самостійного моніторингу, фокусування на процесі, а не на кінцевому результаті. Але як у такому випадку забезпечити належну якість перевірки домашніх завдань, якщо вчителі не оцінюють правильність виконання? В українській освітній системі учень вважається «молодцем», якщо надає правильні відповіді. На це орієнтовані й українські батьки. Саме звідси виникає ідея про те, що вчителі можуть стати зайвими, оскільки всі відповіді вже є у штучного інтелекту.

В британських навчальних закладах активно практикується ідея самоперевірки та роботи в парах, що змінює роль викладача з контролера на розвивального наставника. Цей метод є можливим завдяки формату шкільних іспитів, які унеможливлюють списування. Учні мають на увазі, що для всіх предметів потрібно надавати аргументовані відповіді, а екзаменатори оцінюють кількість представлених ідей. Це спонукає учнів усвідомлювати, що навіть якщо вони сьогодні напишуть "досконалі" відповіді на домашні завдання, завтра їм доведеться проходити іспит самостійно. В результаті в школах не виставляють оцінок за уроки, за винятком оцінки за зусилля, а вплив на майбутнє учнів має лише результати екзаменів. Такий підхід важко реалізувати в системі, де існує лише одне зовнішнє незалежне оцінювання наприкінці навчання, але він цілком здійсненний у випадках, коли є кілька іспитів, оцінених незалежними екзаменаторами.

Висновок: потрібно забезпечити такі умови, щоб учень виявляв більшу мотивацію до виконання домашніх завдань.

4. Більше часу на відпрацювання. В українських школах програма вибудувана щільно, щоб охопити якомога більше тем. Кожна тема логічно випливає з попередньої, а домашнє завдання є обов'язковою ланкою цього ланцюга. Через це наші домашні завдання здебільшого мають вузький характер -- вони спрямовані на відпрацювання конкретної теми або одного алгоритму, а їх невиконання відразу впливає на динаміку роботи всього класу.

У британських школах підхід інший. Учитель може витратити на тему стільки часу, скільки вважає за потрібне. Немає зовнішнього контролю над тим, чи "вичитано" певний обсяг матеріалу, бо головним орієнтиром є чіткі та вимірювані цілі навчання. Завдяки зменшенню кількості предметів у програмі закладається значний ресурс годин на відпрацювання -- періоди, коли нових тем не вивчають. У такій системі виконання чи невиконання домашнього завдання не настільки критично впливає на вчителя. Це радше зона відповідальності батьків і їхнє бачення темпу розвитку дитини.

Цей метод може бути реалізований тільки за наявності двох умов:

Висновок: недотримання домашніх завдань не має вирішального значення для ефективності навчального процесу в класі та для педагогів, проте воно може мати серйозні наслідки для майбутнього учня.

5. Відокремлене оцінювання домашнього завдання посилює відповідальність батьків. Виконання домашніх завдань не змішується з оцінюванням виконання класних робіт. Тобто у звіті (неформальному атестаті) учня зазначають окремі оцінки за старанність на уроках, за виконання домашніх завдань (як індикатор здатності учня працювати самостійно) і за об'єктивний результат іспиту. Цю систему застосовують гнучко: у 7-9 класах оцінюють виконання завдань лише з основних предметів, а за інші предмети може бути окрема оцінка, виставлена тьютором. А вже ближче до іспитів оцінки за домашні завдання ставлять за всі предмети.

Ще один аспект полягає в тому, що у британських навчальних закладах відсутні "тематичні" оцінки, що надає вчителям певну свободу у процесі оцінювання. Таким чином, батьки чітко усвідомлюють свою відповідальність — організувати навчання дитини вдома. Проте, якщо учень виконує всі домашні завдання на високому рівні, але його результати на іспитах залишаються низькими, виникає питання до самої школи: наскільки ефективно вона готує учнів до випробувань?

6. Наслідки за невиконання домашніх завдань. Що чекає на учня, якщо він не впорається із завданнями? В українських школах на це питання немає чіткої відповіді. Навіть для отримання двійки потрібно "постаратися". Запис у щоденнику не викликає занепокоєння у батьків. Таким чином, український вчитель опиняється в складній ситуації: з одного боку, система вимагає жорсткого контролю, а з іншого — позбавляє його можливостей впливати на учнів.

У британській школі -- навпаки. Ставлення до домашнього завдання є легшим -- важлива лише старанність. Але у школи є важелі впровадження чіткої політики санкцій. Одне-два невиконані домашні завдання -- й учня затримують на пів години після уроків. Систематичне невиконання -- затримують на дві години. Впродовж затримання учень виконує домашні завдання під наглядом. Може здатися, що такий підхід карає і вчителів, адже вони залишаються з учнями після занять. Але це не так: у Британії робота вчителя оплачується погодинно, й години, проведені із затриманими, оплачуються за тією самою ставкою, що й уроки. З іншого боку, якщо учень виконує домашні завдання на вищому рівні, ніж очікувалося, то в українській школі цього не відзначають (важливішими є перемоги на конкурсах). Тоді як у британській школі такі діти отримують накопичувальні бали, які за результатами певного періоду разом з іншими заохочувальними оцінками конвертуються, наприклад, у безкоштовні поїздки до парків розваг або боулінг-клубу.

Висновок: важливо не посилювати контроль, а впроваджувати санкції за невиконання домашніх завдань, а також більше заохочувати за допомогою позитивного оцінювання.

7. Автоматизація виконання домашніх завдань. У ряді британських навчальних закладів процес виконання домашніх завдань передбачає використання спеціалізованих онлайн-платформ, таких як Sparks, Seneca, IXL та інші. Це надає ряд переваг:

До того ж у деяких школах автоматизовано й саму систему оцінювання: якщо завдання не виконано або виконано частково, батькам автоматично надсилається повідомлення.

Узагальнення. Автоматизація звільняє вчителя від частини рутинних завдань, забезпечуючи прозорість процесу контролю як для навчального закладу, так і для батьків.

Дискусійне питання щодо домашніх завдань не можна вирішити у відриві від інших змін в освітній системі. Якщо змінювати лише цей елемент, не торкаючись структури програм, системи оцінювання, свободи вчителя й автономності школи, будь-яке рішення або нівелює потенційний ефект реформ, або навіть погіршить ситуацію. Саме тому дивитися на питання потрібно комплексно. Коли зміни охоплюють усю систему, компромісний варіант стосовно домашніх завдань виглядає не як вимушений баланс, а як природний результат узгоджених рішень.