Анна Налакат, українка, яка прожила 36 років, встигла пожити в Бахрейні та Омані, а також відвідати Індію. Вона виховує п'ятирічного сина, прищеплюючи йому патріотизм до України, і мріє повернутися додому разом із сім'єю. Її несподіваний візит до рідних став шоком для них і викликав великий резонанс у соціальних мережах. Зворушливе відео, зняте під час зустрічі, за кілька днів набрало майже 300 тисяч переглядів на Threads та Instagram.
В інтерв'ю OBOZ.UA Анна розповіла про дитячі садки та школи в Омані, розкрила несподівані факти про арабських батьків і пояснила, чому діти з Індії так часто потрапляють до Книги рекордів Гіннеса. Наскільки важко будувати сім'ю з мусульманином, якою неймовірною рисою вразили її індійські свекри та як за кордоном прищепити синові любов до України - в першій частині нашої розмови.
Аню, твій життєвий шлях справді вражаючий: ти з'явилася на світ в Україні, провела час у Бахрейні та Омані, а згодом вийшла заміж за індійця. Як ти вважаєш, де з усіх цих країн ставлення до дітей є найбільш позитивним? Які основні відмінності в методах виховання ти спостерігала?
Я була вражена, коли побачила, як араби та індійці дозволяють дітям сидіти на столах у кафе навіть у взутті. Це, на мій погляд, багато говорить про їхній підхід до виховання. Тут ніхто не звертає уваги, якщо дитина плаче чи грається на підлозі, і ніхто не скаже: "Ти ж заважаєш іншим!". Жодна незнайома жінка не підійде з загрозами: "Я зараз тебе заберу!". Діти відчувають себе вільно. Незнайомці можуть ніжно потискати малюків за щічки або пригощати їх ласощами, навіть найменших. Все це робиться з добротою — ніхто не нав'язує своїх порад, як це часто буває у нас.
Щодо виховання дітей, то вдома, в Україні, люди якісь свідоміші. Тут малеча смакує картоплею фрі, щойно починає ходити, і засинає з телефоном у руках набагато раніше, ніж у нас. Цілком нормальною є така картина: арабська родина в авто, де немовля сидить на колінах у водія, або ж вікна відчинені, а з них виглядають діти. Про безпеку й автокрісла тут навіть не чули.
Індійська система виховання має свої особливості, що робить її схожою на нашу, але водночас відмінною. Батьки тут часто дотримуються суворих методів, включаючи фізичні покарання, що все ще зустрічається. Проте, країна славиться високою якістю освіти. Через величезну чисельність населення виникає жорстка конкуренція, і кожен прагне знайти своє місце в житті. Індійці надзвичайно серйозно ставляться до навчання, завдяки чому мають вражаючі знання.
- Ми з тобою виросли на радянських стереотипах на кшталт "не висовуйся", "хлопчики не плачуть", а "жінка - берегиня сімейного вогнища". Що можеш сказати про подібний гендерний поділ у країнах, де ти жила?
Мій район, де я проживаю, є яскравим прикладом гендерних ролей, адже, як правило, жінки залишаються вдома з дітьми. Проте під цим приховано безліч нюансів. Реальність життя місцевих жінок зовсім не відповідає стереотипам, які ми часто чуємо. Це не просто пригноблена домогосподарка, що не має права на власну думку і замкнена в чотирьох стінах.
Арабські жінки завжди вирізняються своєю вишуканістю - вони ретельно доглядають за собою, наносять макіяж, користуються дорогими парфумами і мають стильний вигляд. Їхня відсутність на робочих місцях не пов'язана із заборонами, а радше з відсутністю бажання або потреби у трудовій діяльності, що є важливим аспектом. Більшість родин також наймають домогосподарок, які беруть на себе різні домашні обов'язки, від приготування їжі та прибирання до догляду за дітьми. Отже, реальна ситуація зовсім не є сумною, а навпаки - досить комфортною.
Коли ми з сином приходимо в ігрову кімнату, я майже завжди опиняюся в меншості. Річ у тім, що з дітьми тут граються або няні, або батьки. Татусі в Бахрейні та Омані дуже активно гуляють із малечею, і це сильно контрастує з Україною, де на майданчиках ми звикли бачити переважно мам.
Що стосується кар'єрних можливостей, то ситуація поступово змінюється: дедалі більше жінок виявляють бажання працювати, а влада Бахрейну та Оману активно підтримує цей процес. Є певні посади, які доступні лише для громадян країни, і зарплати на цих посадах вищі. Крім того, кожна компанія зобов'язана дотримуватися квоти, що передбачає наявність певного відсотка місцевих працівників. У Бахрейні ця політика була запроваджена раніше, тоді як Оман тільки починає активно залучати своїх громадян до трудової діяльності. Однак, якщо говорити про об'єктивність, їм ще слід попрацювати над професійним етикетом. Наприклад, молода оманка може без попередження залишити роботу раніше, якщо їй так хочеться (сміється).
- Аню, як ти взагалі опинилася за кордоном? Наскільки знаю, вищу освіту ти отримала в Україні.
- Я закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю "англійська мова та зарубіжна література". Моєю другою мовою була нідерландська, тому на другому курсі поїхала на літо до мовної школи в Бельгії. Пам'ятаю, як повернулася додому й сказала: "Там, звісно, класно, але з України я не поїду ніколи" - так сильно мені хотілося назад! І тут - 2018 рік, і я в Бахрейні, поруч із чоловіком. Я опиралася всіма силами, бо взагалі не хотіла мати партнера-іноземця й кудись їхати, тим паче в Бахрейн - я навіть не знала про існування такої країни! Але доля вирішила інакше (сміється).
- Зараз ви із сім'єю живете в Омані, де твій син відвідує дитячий садок. Розкажи, будь ласка, більше про дошкільну освіту.
- Дошкільна та шкільна освіта в країнах Перської затоки - задоволення дуже дороге. Звісно, існують державні заклади, де для громадян навчання безкоштовне, а для іноземців - коштує недорого. Проте викладання там ведеться виключно арабською. Більшість експатів її не знає, адже мовою повсякденного та ділового спілкування є англійська.
За ясла ми платили в середньому плюс-мінус 17 тисяч гривень. Зараз оплата за садок становить 22 тисячі гривень - це середня ціна для тутешніх шкіл. Кажу "школа", тому що дитячий садок працює безпосередньо при ній, і після його закінчення дитина просто автоматично переходить до першого класу.
Щороку вартість навчання зростає: кожен наступний клас обходиться дорожче, ніж попередній. Початкова ціна складає приблизно 7 тисяч гривень на місяць. Наприклад, індійські школи в Омані є досить доступними, і їхня освітня програма має хорошу репутацію. Проте, оскільки наша дитина має змішане походження, я прагнула, щоб навколо були однолітки з різних культур. Мені важливо, щоб син усвідомлював: світ значно ширший, ніж видається на перший погляд, і що жодне правило не є незмінним на все життя.
Тут багато різних національностей. Найбільше експатів (це люди, які мають громадянство однієї країни і працюють за контрактом в іншій. - Ред.) - із Індії, Пакистану, Філіппін та Бангладешу, натомість українців офіційно зафіксовано лише 400. І це на весь Оман. Індійців тут настільки багато, що часом складається враження, ніби ми не в Омані, а в самій Індії.
Який режим роботи у дитячих садках? Що тебе найбільше здивувало? Українки, які живуть в Англії, Південній Кореї та Ірландії, з якими ми обговорювали це питання, вразили нас тим, що у них у садочках відсутня практика денного сну. Якщо діти відчувають втому, вони просто лягають на матраци, які розташовані на підлозі.
- Одразу скажу, що заклади освіти в Омані кардинально відрізняються від українських. Тут малюків можна віддавати в ясла вже з трьох місяців. Така розкіш, як трирічний декрет, місцевим жінкам невідома: три місяці - і на роботу.
Ясла відкриваються о 6:30, а дитячі садки зазвичай функціонують з 7:30 до 13:00, хоча деякі працюють до 15:00. Уроки в школах зазвичай закінчуються приблизно о 14:00. Є можливість залишити дитину до 17:00 або 18:00, але це потребує додаткової оплати, і така послуга доступна лише в обмеженій кількості закладів. Тож як місцеві мами встигають працювати на повну ставку - мені залишається тільки гадати. Можливо, їм допомагають няні.
У яслах для дітей не існувало строгого розкладу для денного сну: кожен міг спати, коли йому цього хотілося. Кожна родина має свій власний ритм, і до цього тут ставляться досить невимушено. Наш син категорично відмовився спати у групі, тому о 13:00 ми забирали його додому на тиху годину. У яслах, які відвідував Дамір, була спеціально обладнана кімната з ліжечками, де дітки могли відпочити, але, наскільки мені відомо, таку практику не можна зустріти скрізь. У садочках, наприклад, взагалі немає часу для денного сну.
Практично кожен навчальний заклад має власні шкільні автобуси, які підвозять учнів, навіть наймолодших. Це спеціалізована послуга, і, наскільки мені відомо, ціни на неї досить високі - в деяких випадках вартість трансферу може перевищувати ціну навчання. Однак точних цифр я не можу назвати, оскільки сама забираю та відвозжу сина. У цьому регіоні громадський транспорт майже відсутній - люди зазвичай користуються власними автомобілями або викликають таксі.
- А яке харчування в дитсадку?
Харчування – це окрема тема для обговорення. На обід щодня подавали рис, а ось м’ясо змінювалося. До того ж, у меню часто з'являлися картопля фрі та нагетси, тому я вирішила приносити синові домашні страви. Проте не всі заклади можуть запропонувати навіть такий обід, тому ланчбокси стали досить популярними. У більш дорогих садочках "вестернізованого" типу пропонують значно кращі страви, але й вартість навчання там починається від 35 тисяч гривень і може досягати 70 тисяч на місяць.
Коли в Омані починається шкільне навчання для дітей? Чи навчаються хлопчики та дівчатка разом у школах?
Дитина може почати навчання в першому класі вже з 5,2 років. Однак, якщо мова йде про міжнародні школи, все залежить від обраної програми — британської чи американської. Дамір міг вступити до першого класу вже в серпні, але ми вирішили віддати його до молодшої групи садочка при цій установі, щоб дати йому можливість почати навчання трохи пізніше, а не в п'ять років. Щодо канікул, то в кожній школі вони мають свої особливості, що залежать від програми. Наприклад, у нашій школі навчання завершується 2 липня, а новий навчальний рік розпочинається 23 серпня.
В Омані освітня система складається з 12 класів, які діляться на два рівні: базову освіту, що охоплює 1-10 класи, та середню освіту, яка включає 11-12 класи.
Ось цікавий аспект про державні навчальні заклади: учні початкових класів, з 1 по 4, навчаються спільно, але з 5 класу їх починають розділяти. Варто зазначити, що вчителями в цих початкових класах можуть бути тільки жінки.
Чи існує якась відмінність між публічними та приватними установами в Омані?
- Це два абсолютно різні підходи. Навіть в Омані не всі віддають дітей до державних шкіл. По-перше, батьки прагнуть, щоб малеча добре знала англійську мову, що цілком реальніше в приватних закладах. По-друге, сучасні та відкриті сім'ї хочуть, щоб хлопчики й дівчатка навчалися разом.
Який одяг носять діти до школи? Чи існує певна уніформа?
Отже, шкільна форма починається з початкової школи, адже в яслах (дошкільному закладі) її немає. Кожна навчальна установа має свою унікальну форму. Це не лише проста футболка та штани чи спідниця. Існує безліч варіантів одягу, можна сказати, цілі комплекти для різних класів. Ви можете придбати шорти, поло, лонгсліви, футболки, жилети, бомбери — це означає, що не потрібно щодня носити лише два предмети, можна варіювати свій вигляд.
Раз на тиждень кожен клас проводить свій спортивний день, під час якого діти з'являються в уніформі, спеціально розробленій для їх навчального закладу. Щодо взуття, існують певні вимоги: воно повинно бути або чорного, або білого кольору, аби всі учні виглядали однаково. Для малюків у садочку взуття має бути без шнурків, що є важливим аспектом безпеки. Щодо витрат, можу сказати, що це не зовсім бюджетно: за два поло, бомбер, дві пари шортів і спортивний комплект (штани та поло) ми витратили понад 4 тисячі гривень, і, відверто кажучи, якість залишає бажати кращого.
- Чи прийнято дарувати подарунки вчителям? Як відбувається комунікація з батьками?
Не існує чітко встановленого правила щодо цього питання — ніхто не приносить гроші для купівлі ковдр чи сертифікатів. Проте я завжди запитую вихователів та керівництво закладу, оскільки не маю достовірної інформації про традиції в цьому регіоні. Вони ввічливо пояснюють, що "все залежить від наших бажань, і в цьому немає справжньої потреби". Незважаючи на це, я все ще намагаюся проявляти маленькі знаки уваги.
Щодо комунікації: у яслах нам надсилали безліч фотографій та відео. Ми мали можливість окремо поспілкуватися з власницею садочка, яка швидко реагувала на будь-які запитання. У садочку ми користуємося спеціальним додатком, де вчителі періодично публікують звіти про активності з дітьми. Через цю платформу здійснюється весь зв'язок з менеджментом і педагогами, а також розміщуються загальні оголошення.
Чи складно потрапити до освітнього закладу в Омані? Чи існує висока конкуренція?
- Я вже згадувала, що освіта тут дорога, тому за бюджетні місця в університетах є серйозна конкуренція. Але багато хто їде вчитися за кордон, бо в Омані, правду кажучи, не так уже й багато вишів. Наприклад, мій чоловік усе дитинство прожив в Абу-Дабі (ОАЕ), але здобувати вищу освіту поїхав до Індії, тому що там її якість вища.
- До речі, про Індію. Звернула увагу, що доволі часто діти-індійці потрапляють до Книги рекордів Гіннеса. Як вважаєш, що такого особливого може бути в навчанні та вихованні дітей у цій країні?
- Вище, мабуть, і є відповідь на це питання - через величезну кількість населення (станом на 2026 рік в Індії проживає близько 1,47 мільярда осіб. - Ред.), їм просто потрібно бути найкращими, щоб вибороти собі місце у виші та в житті загалом. Тому діти дійсно дуже освічені й різнобічно розвинені. У них є університети, до яких майже нереально вступити, і жодна корупція тут не допоможе - головне знання. Але якщо ти туди потрапив, то твоє життя вже забезпечене.
Помітила в твоєму Instagram, що Дамірчик виростає справжнім українцем: вільно спілкується українською, не дивиться російські анімаційні фільми, усвідомлює ситуацію з війною і чітко знає, хто є агресором. Як тобі це вдалося? Яка реакція чоловіка та його родини на це? А чи існує в Індії звичка втручатися в особисте життя дітей, які вже мають свої сім'ї?
Для мене було надзвичайно важливо, щоб Дамір володів українською мовою. Мої батьки не знають англійської, і без можливості нормально спілкуватися важко зберігати близькі стосунки з рідними. Чи може бути щось важливіше у нашому житті?
Мені пощастило, бо я ніколи не була російськомовною і не розуміла феномену, коли україномовні ламали себе й переходили на російську, щоб бути в Києві "як усі". Мене, звісно, називали "гуцулкою" та "западенкою", хоча я народилася за півтори години їзди від столиці. У 2014 році мене навіть на роботу не взяли, бо відмовилася переходити на російську, бо "в них в офісі так спілкувалися". Тому я не мала тієї проблеми, з якою зараз стикаються чимало українців. Мені було легко повністю відмовитися від російського контенту після 2022 року. Відповідно, для нашого сина такої мови в інформаційному просторі просто не існувало.
Хоча була ситуація, коли моя мама увімкнула "Фіксиків" українською. Сину дуже сподобався мультик, і одного разу він улаштував справжню істерику, бо хотів дивитися саме його. Але після мого запитання, чи хоче він оплачувати ракети, які летять із Росії на його двоюрідну сестричку, син усе зрозумів. Більше питань не виникало. Проте дитині досить важко пояснити, чому інші діти досі дивляться контент російською - на жаль, у нашому оточенні в Україні такі залишилися. Дамір чотири місяці ходив до садочка в моєму рідному селі: сидів в укритті, реагував на хвилину мовчання, на власні очі бачив ракети й дрони. Тому він усе прекрасно розуміє і знає, хто такі к*цапи.
Дехто звинувачує мене у радикальних поглядах, але я маю свою точку зору. Не бажаю, щоб у нашому житті було хоч якесь прийняття росіян. Мій чоловік постійно згадує про "нормальних руських", але якщо навіть серед українців не всі усвідомлюють ситуацію, то іноземцю ще важче зрозуміти всю глибину цієї трагедії.
Я неймовірно щаслива, що маю таку чудову сім'ю чоловіка. Вони вражають своєю добротою та відкритістю. Я ніколи не чула, щоб вони підвищували голос на дітей. Така увага і підтримка, яку я отримую від них, часто навіть перевищує те, що можна отримати від рідних. Вони сповідують іслам, і хоча я не прийняла їхню віру, мене з радістю прийняли як свою. Моя родина, у свою чергу, також тепло прийняла мого чоловіка, тому між нами встановилася гармонія.
Щодо втручання в сімейні справи, на мою думку, у мусульманських родинах це питання виглядає більш збалансовано, навіть якщо вони зазвичай живуть разом у великих домогосподарствах. Натомість у індусів, які дотримуються індуїзму, пріоритет віддається матері, і діти зобов’язані виконувати вказівки батьків. Їхня роль в житті дітей є надзвичайно важливою. Наприклад, у мого чоловіка були стосунки, які тривали сім років, але батьки його партнерки забороняли їм одружитися. Причина полягає в тому, що він не є лікарем, а вона — лікаркою, тому батьки вважали його непридатним кандидатом.
Коли в родині зустрічаються різні культурні традиції, методи виховання дітей можуть стати справжнім випробуванням. Чи є аспекти, в яких ваші думки найбільше відрізняються?
У вихованні сина у нас часто виникають розбіжності, адже я звертаюся до сучасної літератури та намагаюся дотримуватись нових підходів, тоді як у чоловіка інша точка зору. Проте, ми намагаємось знайти компроміси і приймати спільні рішення. Коли Даміру був ще не повних два роки, чоловік стабільно намагався запропонувати йому морозиво, але син завжди відмовлявся. Тепер, коли йому вже п’ять, у нас виникла нова тема — планшет. Я виступаю проти ігор, хоча він має виконувати завдання з садочка, які, на мою думку, цілком достатні. Чоловік же не бачить в цьому нічого поганого. Він може взяти сина на атракціони, де потрібно "вбивати" монстрів, або включити йому "Трансформерів". Я намагаюся пояснити, що для дитини це ще занадто, а він відповідає: "Я виріс на цьому — і все нормально". Ось так і живемо (сміється).
Згадала про нашу основну різницю у ставленні до медицини в Україні та тут. Для мого чоловіка слова лікаря – це непорушний закон. Я ж, читаючи матеріали про доказову медицину, помічаю суттєві відмінності в підходах. Тут часто призначають сиропи від кашлю, інгаляції й антибіотики при найменшій ознаці хвороби, тоді як я ніколи не вдаюся до цього для свого сина. Чоловік постійно запитує: "Якщо ти така розумна, чому не працюєш лікарем?" Але щоразу відбувається справжнє диво – син одужує без усіх цих ліків, адже в них насправді немає потреби.
- Ти більше за м'яке, дитиноцентричне виховання? Чи все ж за суворе, із чіткою субординацією?
Я розглядаю свого сина перш за все як особистість, а не як дитину, яка нічого не розуміє. Завжди готова вислухати його думки. Якщо він говорить: "Мамо, зачекай, я ж перший почав", я обов'язково замовкаю, якщо дійсно його перебила. Я навчаю його цінувати добро і повагу до світу та людей навколо, підкреслюючи, що всі ми рівні, незалежно від нашого віку, статі чи національної приналежності. Я заохочую його діяти згідно зі своїми бажаннями, якщо це не суперечить загальноприйнятим нормам і правилам.
Однак усе виявляється не таким простим, як здається на перший погляд, оскільки патерни з мого дитинства підсвідомо впливають на мою поведінку. Період від двох до чотирьох років був справді складним: іноді я могла зірватися на нього, і в голові спливали фрази на кшталт "зараз дам по дупі", які чула в дитинстві. Хоча в цілому ми намагаємося виховувати сина без фізичних покарань, інколи м'який підхід не спрацьовує. І тоді на сцену виходить "пан стільчик", на якому син має посидіти й замислитися над своїми діями, хоча психологи не рекомендують вдаватися до таких методів.
Існує багато міфів та стереотипів, що оточують шлюби з мусульманськими чоловіками, зокрема, щодо жорстких обмежень для жінок. Як твій особистий досвід співвідноситься з цими упередженнями? Чи є складнощі у створенні сім'ї, якщо ви походите з абсолютно різних культур?
- Насправді я бачу, що в багатьох національностях існують якісь спільні "базові налаштування", тому глобально ми мало чим відрізняємося. Найбільше наші смаки розходяться в їжі. Чоловік не може навіть дивитися на оселедець, слабосоленого лосося, суші чи ікру - для нього це все сире, а отже, неїстівне, тоді як я все це обожнюю. Я ж, зі свого боку, важко переношу аромати індійських спецій: що занадто, то нездраво. Не можу їсти гострого, тому, коли ми гостюємо в Індії, свекруха готує для мене окремо й навіть на кухню не пускає, щоб я не перепрацьовувала. Ще одним незвичним моментом є те, що на Сході їдять руками. Чоловік час від часу також так робить, і в моїй голові це досі вкладається важко. Але насправді це все дрібниці.
Мій чоловік є мусульманином, але я жодного разу не зіштовхувалася з тими утисками, про які часто згадують у зв'язку з такими стосунками. Він ніколи не споживав алкоголь і не має звички вживати його, але не заважає мені. Навпаки, він навіть заохочує мене проводити час з подругами ввечері.
З курйозного: у нього все ще очі розширюються, коли я пропоную зробити подарунок у вигляді грошей на свято. У їхній культурі вважається, що грошові подарунки призначені лише для надзвичайно бідних людей! А ще він може спокійно принести мені парну кількість квітів, перев'язаних чорним стрічкою - у них зовсім немає наших забобонів. Зараз я вже звикла до цього, але на початку це мене дуже розвеселило!
Не пропустіть другу частину інтерв'ю з Анною Налакат на OBOZ.UA вже наступного тижня!
Також на OBOZ.UA розмова з українкою про дошкільну освіту в Чехії: дитсадки працюють з 06:00, дітей виховують вільними, а за гарну поведінку дають цукерку.
#Ірландія #Росія #Київ #Лікар #Англія #Вища освіта #Заклад вищої освіти #Instagram #Україна #Українська мова #Українці #Російська мова #Дитячий садок #Комунікація #Київський національний університет імені Тараса Шевченка #Українська гривня #Англійська мова #Нідерланди #Бельгія #Індія #Вечеря #Південна Корея #Арабська #Араби #Абу-Дабі #Мусульмани #Бахрейн #Штани #Пакистан #Взуття #Бангладеш #Оман #Філіппіни #Міф #Америка #Велика Британія #Сон #Книга рекордів Гіннеса #Оскільки #Об’єднані Арабські Емірати #Демографічні дані Індії #Картопля фрі
