Новий підхід до дистанційного навчання: рішення Міністерства освіти і науки та питання, що турбують батьків.

Освітня система в Україні вже третій рік стикається з надзвичайними викликами. Війна розпорошила учнів по різних куточках світу, знищила навчальні заклади та зламала звичний ритм навчання. У таких обставинах вкрай важливо приймати обдумані, адаптивні та відповідальні рішення. Хоча це завжди було актуально, нині ці рішення мають особливу цінність, а помилки можуть мати серйозні наслідки.

Ясно, що організація навчального процесу в умовах війни повинна суттєво відрізнятися від звичайних часів, і нові військові підходи потребують чіткої регламентації. Нещодавно Міністерство освіти і науки України зробило спробу впорядкувати цю ситуацію, затвердивши зміни до своїх наказів, зокрема наказ №1112 від 7 серпня 2024 року, який стосується "Затвердження Порядку та умов здобуття загальної середньої освіти в комунальних закладах в умовах військового стану в Україні", а також наказ №1115 від 8 вересня 2020 року, що регулює "Деякі питання організації дистанційного навчання".

Ці зміни здебільшого стосуються дистанційки -- вони істотно зменшать можливості для дистанційного навчання. Як пояснюють у МОН, ці кроки є частиною політики "Школа офлайн" і мають призвести до підвищення якості освіти для всіх школярів. Немає сумнівів у тому, що повернення дітей за парти (особливо малюків) є важливим. І не лише з огляду на якість навчання, а й для соціалізації. Однак проблема в тому, що у воєнний час не можна до всіх застосовувати однакові вимоги й правила -- потрібно дуже гнучко ухвалювати рішення про закриття дистанційних класів і перехід в офлайн.

За словами Михайла Федорова, програма "Школа офлайн", яку впроваджуватимуть уже з 1 вересня 2025 року, буде гнучкою та інклюзивною. Однак усе залежить від того, як буде прописано деталі її реалізації. Ось чому накази МОН, покликані унормувати дистанційку й пояснити, кому її дозволять, а кому ні, викликали такі бурхливі дискусії.

Пропозиції Міністерства освіти і науки викликають змішані реакції серед громадськості. Дебати щодо цих ініціатив, а точніше, спроби запобігти їхньому впровадженню, вже протягом року об'єднують освітян та батьків у спільній боротьбі. Однак, судячи з опублікованих фінальних варіантів наказів, виникають сумніви в тому, що Міністерство дійсно врахувало їхні думки.

Нещодавно 30 народних депутатів виступили з трибуни парламенту, вимагаючи від прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля скасування наказу МОН №1112 та навіть ініціювавши можливість кримінальної відповідальності для міністра освіти і науки. Проте це не завадило реалізації спірних ініціатив. "Лише година після нашого виступу Міністерство освіти і науки опублікувало зміни до свого наказу, так і не скасувавши його", -- зазначив нардеп Павло Сушко на своїй Facebook-сторінці після засідання парламенту.

І пристрасті не вщухають: нардеп Віталій Войцехівський заявив, що разом із колегами звернувся до генпрокурора з проханням перевірити законність наказу №1112 і надати йому правову оцінку.

Голова Рахункової палати Ольга Піщанська вказала на ризики для освіти українців, які навчаються за кордоном, що можуть виникнути з вересня, якщо будуть реалізовані пропозиції Міністерства освіти і науки. Вона підкреслила, що понад 180 тисяч дітей, які здобували освіту в дистанційному форматі, можуть опинитися поза освітньою системою, особливо у тих країнах, де навчання для іноземців не є обов'язковим, а таких держав чимало. Піщанська також повідомила, що Міністерство освіти погодилося внести корективи у відповідь на зауваження аудиторів.

На даний момент на веб-сайті Кабінету Міністрів України зареєстрована петиція, яка закликає скасувати зміни, запроваджені наказом №1112. "Чому так багато людей повинні підкорятися незаконним змінам, що суперечать українським законам?" – висловлюють своє обурення батьки на офіційній сторінці Міністерства освіти і науки в соціальних мережах.

Які ініціативи висуває міністерство, як це вплине на сім'ї з дітьми та чому деякі з пропозицій МОН вважаються суперечливими?

У Міністерстві освіти і науки роз'яснили, що з 1 вересня 2025 року учні, які є внутрішньо переміщеними особами, зобов'язані будуть відвідувати школу в очному форматі за місцем їхнього проживання. Це означає, що батькам більше не буде дозволено самостійно вирішувати, де і яким чином навчатиметься їхня дитина: чи дистанційно у рідному навчальному закладі, чи в класі на новому місці.

Для деяких дітей перехід до нової школи комфортний, проблем немає. Але що робити тим, для кого таке примусове переведення може бути травмою, хто й так ледве оговтується від переїзду або має певні психологічні труднощі через жахи війни, які довелося пережити? Що робити тим, хто тримається за рідну стару школу, своїх учителів, однокласників як за острівець стабільності та підтримки, як за соломинку, що поєднує з домом, із мирним минулим?

Ідеї, що стосуються міністерських наказів, будуть підкріплені рішеннями уряду. Для отримання соціальних виплат родини внутрішньо переміщених осіб повинні подати необхідний пакет документів, до якого входить довідка з навчального закладу дитини. За вказівками Міністерства освіти і науки, навчання буде проводитися в очному форматі у школах за місцем проживання, а дистанційна форма навчання допускається лише у випадках, коли в навчальному закладі немає вільних місць (наказ №1115).

У той же час в наказах Міністерства освіти і науки немає чітко визначеної норми, яка б дозволяла школі відраховувати учнів з дистанційної форми навчання, якщо вони отримали статус внутрішньо переміщеної особи, або переводити їх на очне навчання за новим місцем проживання. Виглядає на те, що міністерство покладається на ініціативу директорів та вчителів шкіл, які, з однієї сторони, повинні підкорятися наказам центрального органу освіти, а з іншої — виявляти дипломатичність у спілкуванні з батьками, намагаючись переконати їх написати заяви на відрахування чи переведення.

Актуалізовані накази міністерства вводять нову вимогу до дистанційних навчальних класів — не менше 20 учнів у кожному. Це викликає суперечності з існуючим законом "Про повну загальну середню освіту", який передбачає, що в класі має бути щонайменше п'ять учнів.

Проте в Міністерстві освіти і науки відзначають, що у випадках, коли це вирішать громади, в дистанційних класах може навчатися від 15 учнів у містах і від 10 — у сільській місцевості. Хоча це все ще порушує законодавство, викликає занепокоєння і формулювання "за рішенням громад" — чи не ляже на їхні плечі фінансування таких "некомплектних" класів?

Нововведення можуть призвести до закриття дистанційних класів у невеликих школах, особливо в прифронтових регіонах, де іноді є й діти з ТОТ. Адже там навчання здебільшого дистанційне.

За ініціативою Міністерства освіти і науки, діти з тимчасово окупованих територій можуть отримувати освіту дистанційно під наглядом педагогів — це одна з форм індивідуального навчання, яка вже доступна. Однак для цього батькам необхідно подати спеціальну заяву, вказавши свої особисті дані та давши згоду на їх обробку. Відомо, що українці на окупованих територіях ризикують своїм життям, оскільки загарбники ретельно контролюють зв'язки з Україною. Чому ж знову піддавати їх небезпеці, якщо у них вже є перевірені шляхи для навчання у рідних школах і оформлені документи?

Згідно з інформацією, озвученою заступницею міністра освіти Надією Кузьмичовою під час фестивалю "Вчителі майбутнього", Міністерство освіти і науки повідомляє, що на тимчасово окупованих територіях перебуває близько 600 тисяч дітей. Проте лише 44 тисячі з них мають доступ до української освіти на кінець поточного навчального року. На думку експертів, ця кількість, на жаль, продовжить знижуватися. Попри те, що система освіти повинна бути адаптивною і максимально відкритою для всіх учнів, вона, зокрема через такі розпорядження МОН, стає менш доступною.

Міністерство освіти і науки підкреслює важливість відновлення очного навчання за умови наявності укриттів. Проте в багатьох громадах, що знаходяться поблизу лінії фронту, укриттів або зовсім немає, або вони не відповідають необхідним стандартам безпеки. Крім того, шлях до школи в районах, які постійно піддаються обстрілам, може бути дуже небезпечним. Тим не менш, нові правила змушують батьків приймати ризиковані рішення стосовно очного навчання для своїх дітей.

У МОН кажуть, що не забороняють школі працювати дистанційно, особливо на прифронтових територіях. Але для цього також є певні вимоги (як-от кількість паралелей навчання), за недотримання яких дистанційку не дозволять.

Я поділилася лише інформацією про те, які зміни несуть нові накази Міністерства освіти і науки для батьків.

Однак не меншим є їхній вплив на школи. По-перше, останні змушені будуть закривати класи, які не відповідають новим міністерським вимогам, хоча цілком відповідають законодавству, та скорочувати вчителів. Таким педагогам пропонують написати заяву до кадрового резерву зі збереженням середньої заробітної плати. Та чи буде ефективним цей резерв, що конкретно він дасть учителям і що вони втратять, чи не перетвориться це на чергову галочку в міністерських звітах -- наразі невідомо. До речі, цей резерв буде прив'язаний до інформаційної системи АІКОМ, яку МОН намагалось оновити і яка викликала чимало труднощів і нарікань у школах через проблеми в роботі. Тим часом зміни мають стати реальністю вже з 1 вересня 2025 року.

По-друге, нові зміни обмежують незалежність шкіл громад, які виступають у ролі засновників освітніх установ.

Зміни стануть дійсними після того, як накази Міністерства освіти і науки України будуть зареєстровані в Міністерстві юстиції України. В суспільстві все ще існує сподівання, що ці накази не пройдуть процедуру юстування. Також є надія на активну участь народних обранців у цьому процесі.