"Фільм 'Дім за склом' дебютував у кінотеатрах - розмова з Іриною Островською - Кіно"

8 Немає нічого таємничого в цьому - про моє особисте життя та світ блогерства.

Основну роль у фільмі виконала українська акторка Ірина Островська. Напередодні прем'єри, що запланована на 30 січня, редакція Кіно 24 провела інтерв'ю з Іриною. Як їй вдалося здобути свою першу головну роль у повнометражному кіно? Які труднощі виникли під час зйомок? Яка сцена, на її думку, є найвпливовішою у стрічці?

Ось 10 вражаючих фактів про створення останнього урбаністичного трилера "Дім за склом".

Дізнайтеся більше про це та багато інших тем у нашому проєкті "Інтерв'ю24".

У свіжій стрічці Тараса Дроня ви виконали ключову роль — амбітної архітекторки Вікторії. Їй доводиться зануритися в заплутане розслідування зникнення її доньки Аліси, яку підозрюють у причетності до наркотичної діяльності. Поділіться, будь ласка, своїм баченням цієї героїні. Якою вона постає у вашій уяві?

Одного разу я спілкувалася зі своїми подругами, які не мають стосунку до моєї професії — юристкою та директоркою підприємства. Вони висловлювали своє невдоволення тим, чому в українському кінематографі бракує фільмів, що відображають таких жінок, як вони: сильних, освічених, незалежних і стильних.

Я впевнена, що багато жінок зможуть впізнати себе в головній героїні, а також виявити в ній риси, якими вони гордяться, але які часто залишаються прихованими. Для мене вона – успішна, обдарована та цілеспрямована особистість. Хоча вона і живе одна, її складний характер створює враження, ніби вона не заслуговує на любов. Однак насправді вона навіть не зовсім знає, як виразити свої почуття, навіть стосовно власної дитини. Причини такого її ставлення можна зрозуміти, якщо заглянути в її стосунки з батьками.

Проте, вона все ж намагається встановити зв’язок із донькою, наче між ними існує порозуміння. Але, як часто буває, коли ми вважаємо, що контролюємо ситуацію, це лише ілюзія. Вікторія не є тією, хто залишиться з чоловіком, з яким їх уже давно нічого не пов'язує. Лише їй відомо, як можна поєднати невгамовне прагнення до успіху в професії з бажанням бути "ідеальною" матір’ю для своєї дитини.

"Будинок за вікном": перегляньте онлайн анонс фільму.

Вікторія - сильна та нарцистична лідерка. Чи близька вам ця героїня, чи все-таки на екрані Ірині Островській довелося повністю перевтілюватися?

Рік тому, після прем'єри на Варшавському кінофестивалі, де "Дім за склом" брав участь у головному конкурсі, я почула коментар з залу: моя відвертість і емпатія як акторки виявились повною протилежністю "монстру", якого я зіграла на екрані. Посміявшись, я відповіла, що сама вже заплуталася, де ж я насправді, у якій ролі. Але якщо говорити серйозно, вважаю, що без глибокої психологічної оцінки не варто ставити діагноз "нарцисичний розлад особистості". Однак про персонажа Вікторії я вже не вперше чую схожі думки.

Я мрію про те, щоб ми перестали орієнтуватися на старі стереотипи: якщо чоловік самотній, активно працює над собою, самостійно приймає рішення про своє життя і не зважає на думку інших, то його вважають впевненим, цілеспрямованим і амбітним. Натомість, жінка з такими ж рисами чомусь часто отримує ярлик нарциса.

Я справді захоплююсь цими квітами! Щодо Вікторії, то, безумовно, я вклала в неї багато своїх думок, проте це, перш за все, вигаданий персонаж. Іноді траплялися моменти, коли я не могла стримати власні емоції через те, що переживала Вікторія. Мені потрібно було спочатку відчути все на собі, як звичайна людина, а потім вже адаптувати ці емоції, щоб втілити їх у її реакціях.

Режисер Тарас Дронь розповідав, що обирав акторку на роль Вікторії серед шести героїнь. Він зібрав їх разом на одній локації, одягнули один костюм та кожна мала годину імпровізації. Чим запам'ятався цей кастинг вам?

Це був найдивніший кастинг в моїй практиці. Я приїхала на 10 хвилин пізніше, ніж було домовлено, і режисер надихнув мене на творчість словами: "Це несерйозно - так спізнюватись". А потім все полетіло шкереберть. Чомусь саме на моїй пробі й штора впала, і рама якась, і мій час вже закінчувався, чекали інші акторки, то ж я була дуже розчарована, що мені так мало приділили уваги. Я вже почала збиратись, як бачу - іде режисер, і я вже про себе майже почула: "Ми вам подзвонимо", та він попросив зачекати, щоб я отримала свій час, щоб було чесно. За два місяці мене таки запросили зіграти Вікторію.

Це ваша перша головна роль у повнометражному фільму. Які складнощі постали перед вами?

Багато чого на цих зйомках відбулося зі мною вперше. Хоча це вже не перша моя роль в повнометражному кіно. Доля мені вже підкидала роботу з режисерами, яких я дуже люблю: з Антоніо Лукичем в "Моїх думках тихих", Христиною Тинкевич в "Як там Катя?", але так, ви праві, "Дім за склом" подарував мені першу головну роль в повнометражному кіно. І я отримала по повній: і зйомки під водою, і в -15 градусів до ниточки мокрою, і на гелікоптері політала, ще й знімали на плівку, то ж багато кадрів було знято з одного дубля. У нас був ретельний підготовчий період, де я фактично і стала Вікторією, то ж на самих зйомках важливо було все це фізично витримати, адже умови іноді були дуже екстремальні.

Чи ви відчуваєте задоволення від досягнень у проєкті "Дім за склом"?

Чи відчуваєш ти задоволення, чи ні - це вже не підлягає зміні. Тому я не вважаю за доцільне постійно займатися самокритикою. Проте я завжди намагаюся виявити, що дійсно працює, де є неточності, а головне - де я відчуваю істину, а де відчуваю фальш. Оскільки мені важко аналізувати себе об'єктивно, що в принципі є майже неможливим, навряд чи зможу досягти повного "задоволення" від своїх результатів.

Ірина Островська у стрічці "Дім за склом" / Зображення від прес-служби фільму.

Які основні відмінності між процесом зйомок у повнометражних фільмах і телевізійних серіалах?

Важливо зазначити, про які конкретно стрічки та серіали йдеться. Для мене основна різниця полягає в тому, що в серіалах актори висловлюють свої думки словами, тоді як у кіно це може бути передано через візуальні образи. У якісному кіно візуальний аспект розповіді може бути не менш важливим, а іноді навіть переважати над текстом. Перегляд фільму вимагає повної уваги, адже під час нього неможливо займатися чимось іншим, як-от готуванням борщу.

Але я б не принижувала серіали взагалі. Все більше акторів класу "а" знімаються в крутих серіалах, і знімають їх імениті режисери, і зйомки можуть бути в рази складніші й дорожчі. Тож справа не в форматі, а те, на яку якість і на якого глядача розраховують виробники.

Процес зйомок стартував у 2021 році і завершився на початку 2022, буквально напередодні масштабного вторгнення. Чи змінили ви своє сприйняття сюжету в умовах війни? Чи зможуть глядачі виявити в ньому щось важливе та актуальне для нашого суспільства в цей складний час?

У липні, під час Одеського фестивалю, до мене підійшла жінка, яка випромінювала таку спокійність, що здавалося, ось-ось вибухне емоціями. Вона попросила мене обійняти її. Трагедія, яку я лише зіграла на екрані, насправді сталася з нею. Жінка подякувала і зізналася, що "Дім за склом" став для неї справжньою терапією, допомігши усвідомити, що навіть після важкої втрати вона має право на повноцінне життя. Я впевнена, що після перегляду фільму кожен зможе замислитися над важливими питаннями: чи має людина право переживати втрату по-своєму, незважаючи на загальноприйняті норми? Чи варто пристосовуватися, чи краще дотримуватися власних принципів? Що ми насправді знаємо про життя наших дітей? Яка роль репутації в нашому житті? Як досягати своїх цілей, не зважаючи на думки оточуючих? Що означає самореалізація для жінки? Які чинники стоять за успіхом?

Яка, на вашу думку, сцена з фільму викликає найпотужніші емоції?

Я досі згадую той звук, коли колеса морзі деренчали на впізнанні, а потім наступала жахлива тиша, що заповнювала простір, наче блокуючи повітря. У ці емоційно важкі миті здавалось, що вся знімальна команда завмирає, дихаючи разом зі мною. Хоча подібних сцен було чимало, я пам'ятаю, як проходила через тунель, наприклад. Вікторія приховує свої почуття, але це не означає, що їх немає. І це ускладнює задачу. Мені було важко зберігати вигаданий спокій, коли всередині відбувався емоційний колапс.

Які ключові ідеї та послання містить фільм "Дім за склом"?

Мені хотілося б, щоб кожен глядач, який перегляне фільм, зміг самостійно зрозуміти, про що йдеться в стрічці, хто є ця персонажка, чому вона така, якими мотивами керується. Вважаю, що це і є суть якісної критики — аналізувати художні твори та виявляти їх ключові повідомлення.

Бажаю нам уважних глядачів, адже навіщо мені нав'язувати їм свої думки?

Українські фільми все більше набирають популярності на стримінговій платформі Netflix. Чи є в планах покази стрічки "Дім за склом"?

Це питання слід адресувати нашому дистриб'ютору, але, впевнений, що фільм "Дім за склом" з'явиться на якійсь з платформ. Ця стрічка - справжнє візуальне мистецтво, зняте на плівку, і безумовно заслуговує на показ на великому екрані. Тож запрошую всіх насолодитися переглядом у кінотеатрах, починаючи з 30 січня.

Незважаючи на повномасштабну війну, українська індустрія кіно не зупиняється. Як результат, на екрани регулярно виходять нові українські серіали та фільми, які здобувають величезну популярність у глядачів. Які з нових стрічок залишили на вас найбільше враження з точки зору глядацького досвіду?

Звісно, мені в голову перш за все приходять наші неймовірні досягнення в документальному кіно. Але навіть попри Оскар, документальне кіно дивиться дуже малий відсоток людей. Якщо оцінювати з боку глядача, то "шалений успіх" мали й мають комедії, але це не мій смак.

Глядачі мали можливість зустрітися з численними обдарованими українськими акторами. Які ж з колег стали для вас приємним відкриттям за ці майже три роки війни?

Найяскравішими спогадами мого життя залишаться колеги, актори та акторки, які вирушили на фронт, чимало з них зробили це добровільно. І скільки ж тих, хто вже ніколи не зможе вийти на сцену чи виконати свою роль.

Які українські фільми або серіали, на вашу думку, є еталоном?

Напевно, мій взірець поки не створений, можливо, саме зараз він в розробці. Хоча вже є багато хороших фільмів і навіть серіалів.

Ірина Островська у стрічці "Дім за склом" / Зображення від прес-служби фільму.

Чого, на вашу думку, бракує українському кінематографу зараз?

Я мрію про те, щоб ми навчились представляти нашу країну як всередині, так і за її межами. Нам потрібні надзвичайні особистості, які прагнуть досягати нових висот, борються за свої ідеали та надихають інших. Я хочу переглядати фільми і відчувати гордість за те, що я українка/українець; прагну бачити сучасні міста, красивих людей і відображення нашого незламного духу, нашого безмежного прагнення до свободи.

Яке у вас ставлення до шароварщини у кінематографі?

Я сприймаю таку спрощену версію дійсності як особисте приниження, що зневажає мою культуру, позбавляючи її істини, краси та гумору. Не впевнений, чи ті, хто створює подібний контент, усвідомлюють, що їхні дії фактично підтримують російську пропаганду, подібно до того, як це відбувалося в СРСР. Вони спотворюють образ українця, доводячи його до абсурду і висміюючи недолуги.

Ми вже не раз піднімали тему зростання інтересу до української культури під час повномасштабної війни. Люди активно відвідують театральні вистави, йдуть у кіно на українські стрічки та проявляють зацікавленість до україномовного контенту. Проте існує й інша сторона цієї ситуації: війна триває, і на вулицях наших міст все частіше звучить російська мова. Більше того, вона знову починає з'являтися в публічному просторі. Які ваші думки щодо цієї мовної проблеми?

Так, "російськомовним" і досі не доходить, що тільки доки в нас є своя мова, доти буде Україна. Що нас російською мовою не лише вбивають в прямому значенні цього слова, російська мова вбиває нашу перспективу на існування. І це не питання "мнє так удобнєє", це маркер, хто ти та в якій країні хочеш жити.

Які думки можуть виникати в батьків, які спілкуються зі своєю дитиною не тією мовою, що в країні, де вони проживають? Для мене це може свідчити про два сценарії: або вони мають намір переїхати до Росії, або сподіваються на прихід "російського міра" у своєму регіоні. Адже навіщо дитині мова, яку вона не матиме можливості застосувати в повсякденному житті?

Не маю чітких вказівок, як саме діяти, але наше завдання — виконувати свою роботу на високому рівні, щоб українське кіно стало привабливим для глядачів. Адже воно справді чудове. І тоді мова теж знайде своїх шанувальників.

Чи існує сьогодні можливість для м'якої українізації?

Цей термін викликає в мене певне відчуття абсурду. Схоже, що існує два табори: один намагається, а іноді й змушує інший висловлюватись рідною мовою. Проте ми маємо мовний закон, і всі ми, хто усвідомлює ризики, пов’язані з використанням російської мови в Україні, поступово формуємо середовище, де іноземна мова робить людину чужою. Я вже спостерігаю вражаючі зміни в своїй сфері. Після початку повномасштабної агресії ми стали свідками повного переходу кіновиробництва на мову тих, хто живе у своїй країні. Це вкрай важливе і радикальне рішення з боку законодавства, проте воно є достатньо "м’яким" для населення.

Перед початком повномасштабної війни російські актори часто брали участь у наших серіалах, виконуючи ключові ролі. Українські актори також погоджувалися на зйомки, оскільки альтернатив було небагато. Яка ваша думка щодо спільних зйомок з російськими акторами після закінчення війни?

Я вже не раз відмовлялася і продовжуватиму це робити, проте не маю наміру засуджувати ні себе, ні інших. Інакше ми ризикуємо втратити багатьох талановитих акторів, і це призвело б до зникнення нашої професії. Був час, коли я чотири рази відмовлялася і цілий рік залишалася без роботи. Але, щоб стати видатним піаністом, потрібно щодня практикувати на інструменті. Після початку повномасштабного вторгнення з’явився ще й особистісний тригер. Я не можу з’явитися в кадрі з людьми, які вдерлися до мого двору на танках, окупували моє місто і зруйнували мій дім у Бучі.

Яке у вас ставлення до росіян, які підтримують Україну? Наприклад, до Лії Ахеджакової.

Я абсолютно не бажаю обговорювати росіян, незалежно від обставин, ані у кіно, ані в реальному житті.

Які проекти вас зараз займають, над чим ви працюєте?

Зараз репетирую виставу "Квантова фізика", яку ставить театральний режисер, актор ("Ти мене любиш" Тоні Ноябрьової), а партнер мій Сергій Кисіль, який нещодавно відзначився у фільмі Дениса Тарасова "Божевільні". Я абсолютно занурена в цей процес, оскільки тема складна і вічна, і зовсім не про фізику. Тож за місяць неймовірно буду рада всіх бачити на прем'єрі.

Чи є проєкти, за які вам соромно?

Я завжди підходила до вибору своїх ролей з великою увагою. Є кілька, які мені не надто до вподоби, але я не відчуваю сорому за жодну з них.

Наразі наші артисти прагнуть вийти на міжнародний кіноринок, зокрема в Європі та по всьому світу. Чи маєте ви менеджера за кордоном, і чи мрієте про участь у зйомках у Голлівуді?

Я вже мала досвід співпраці з європейським кінематографом. До та під час війни брала участь у хорватсько-українському проєкті "The Silence", який в Україні отримав назву "Зломовчання". У серпні в Польщі ми з Оксаною Черкашиною ("Клондайк") знялися в надзвичайно цікавій історії. Крім того, я володію англійською мовою, і час від часу отримую запрошення на кастинги. Тож лише мрій вистачить, щоб досягти успіху.

Ваші колеги часто діляться моментами з акторської кар'єри, які тривалий залишаються невідомими. Зокрема, не так давно говорили про домагання від одного з викладачів - Талашка. Чи зустрічались ви за час своєї кар'єри з подібними випадками?

Сексуальні домагання, в яких звинувачують Талашка, а також нещодавні заяви щодо Андрія Білоуса, є абсолютно неприйнятними та огидними. Талашка, здається, виправдали, тоді як щодо Білоуса досі не було подано жодної скарги. Найбільш вражаючим у цих ситуаціях є те, що мова йде про викладачів, які, по суті, зловживають своїм становищем, адже їхні жертви – це студентки, які залежать від них. При цьому все це маскується під обіцянками про зняття професійних затисків у майбутніх акторок. Якби їхній роботодавець усвідомлював свою відповідальність за поведінку своїх працівників, ці неприпустимі дії можна було б зупинити набагато швидше. Дівчата часто мовчать або діляться своїми переживаннями анонімно, що ускладнює можливість покарання злочинців. Я щиро сподіваюся, що всі свідчення постраждалих все ж потраплять до рук правоохоронців.

Щодо питання моїх особистих зустрічей з домаганнями, важливо уточнити, що під цим терміном можна розуміти різні ситуації. Це не лише харасмент на роботі чи в навчальних закладах, пов'язаний із залякуванням чи погрозами. Сюди також входять непристойні коментарі, фізичні доторки, легкі погладжування, недоречні жарти, а також сексуальні запитання або пропозиції. Так, подібні ситуації мали місце, але я не відчувала себе вразливою перед цими людьми, тому не сприймала їх дії як домагання, а скоріше як прояв чоловічої недолугості та зайвої самовпевненості. З іншого боку, важливо пам’ятати про презумпцію невинуватості. Адже без достатніх доказів можна завдати шкоди будь-якому чоловікові, просто звинувативши його в домаганнях.

Багато ваших колег під час війни опанували й професію блогерів, дуже активно ведуть соцмережі, заробляють там. Однак ви не є активною у соцмережах, не думали розвивати свої сторінки там?

Перед повномасштабним вторгненням я активно користувалася Facebook, надаючи меншої уваги Instagram, оскільки усвідомлювала важливість самопрезентації. Зараз моя стрічка переважно наповнена публікаціями, де я збираю кошти на автомобілі для військових або для інших їхніх потреб. Справа в тому, що серед моїх друзів є багато тих, хто зараз на фронті, а також тих, хто переживає втрати своїх близьких. Тому з етичних причин мені складно ділитися своїми досягненнями. Я вважаю, що емоційна солідарність є важливою підтримкою для тих, хто стикається з найскладнішими обставинами. Я не можу і не хочу відокремлювати себе від війни.

Щодо ведення блогів, багато блогерів стверджують, що це справжня професійна діяльність, яка вимагає цілого дня, особливо якщо ви прагнете створювати захоплюючий контент для своїх читачів. Проте я не можу сказати, що у мене бракує ідей — вони постійно плодяться в моїй голові.

Ви рідко ділилися інформацією про свою сім'ю та особисте життя. Здається, ця тема для вас є досить приватною, і ви прагнете зберегти її подалі від сторонніх. Я поважаю ваше бажання. Не хочу занурюватися в деталі, але, можливо, ви могли б розповісти, як проводите час з близькими? Які захоплення має ваша родина?

У цьому немає нічого секретного: я розлучена. Мій син вже десять років живе в Великобританії, де закінчив школу та випустився з Університету Ворика, здобувши ступінь у галузі математики, операційних досліджень, статистики та економіки. Йому зараз 22 роки, і він вже повністю незалежний, працюючи у своїй спеціальності в Лондоні. Ми зустрічаємося нечасто, приблизно раз-два на рік. Наприклад, він відвідав мене на показі фільму на Варшавському кінофестивалі, а в жовтні я літала до Лондона на презентацію "Дому за скло", що дало нам змогу провести час разом.

Постер до фільму "Будинок за прозорими стінами" / Фото від прес-служби стрічки