Демократія згасає в умовах відсутності критики. Як Трамп знищує медіа в Америці – і справа тут не тільки у Washington Post.

Акція протесту перед офісом газети Washington Post на підтримку журналістської спільноти. Вашингтон, 5 лютого 2026 року.

Сьогодні в Америці журналістика все ще існує, але ланцюг, який раніше з'єднував репортажі та суспільну реакцію, почав розпадатися.

В результаті формується демократія, де істина втрачає своє значення, оскільки факти можуть бути опубліковані та перевірені, але все ж залишаються без жодної реакції.

"Демократія помирає в темряві". Це стало гаслом Washington Post у 2017 році, через чотири роки після того, як Джефф Безос, засновник Amazon і один із найбагатших людей світу, придбав цю газету. Сьогодні ж Безос, який фактично задушив сторінку думок Post і скоротив штат видання, схоже, налаштований довести, що вільну пресу -- ключовий елемент демократії -- можна знищити серед білого дня.

Демократія в Сполучених Штатах переживає кризу, оскільки ті, хто контролює владу, починаючи з Дональда Трампа і до власників медіа та технологічних гігантів, таких як Ларрі Еллісон з Oracle, адаптувалися до маніпуляцій з інформацією. Вони перетворюють новини на інструмент впливу, подібно до того, як Джефф Безос зробив із Washington Post.

Те, що спочатку виглядало як кампанія з дезінформації, перетворилося на структурований проект.

Проєкт, спрямований не на контроль над тим, що люди думають, а на демонтаж структур, які перетворюють факти на наслідки.

На протязі багатьох років у журналістиці кризові явища аналізували в контексті упередженості, поляризації та зниження довіри громадськості. Ці питання дійсно існують і часто використовуються як виправдання для зниження професійних стандартів, посилаючись на нібито "ліберальну упередженість" традиційних медіа.

Проте сьогодні ми спостерігаємо за більш серйозною кризою: ті, хто раніше бажав ослабити інституції, тепер уже не потребують тріумфу в конфлікті з ЗМІ. Натомість вони значно зменшили можливості журналістів на покарання когось за їхні дії.

Після того, як Трамп здобув свою першу перемогу на виборах 2016 року, численні аналітики висловлювали думку, що університети, медіа та культурні установи стали ізольованими від суспільства, що, в свою чергу, вплинуло на політичну ситуацію.

Але створення переконливих альтернатив таким інституціям потребує років і вимагає грошей, талантів, каналів поширення та довіри.

Отже, навіщо намагатися конкурувати з усталеними гравцями на ринку ідей, якщо можна просто обмежити їхню можливість впливати на порядок денний, підтверджувати інформацію та реалізовувати результати?

Чому б не обмежити спроможності журналістських організацій у проведенні детальних розслідувань і не підірвати їхній авторитет? Автентичні розслідування можуть продовжувати з'являтися, але їхня цінність буде знижена.

Ця стратегія не вимагає заборон або цензури, оскільки мовчання не є її кінцевою метою.

Мова йде не про контроль над медіа в традиційному розумінні, а про монополізацію їхнього впливу. Якщо Йозеф Геббельс використовував цензуру та терор для встановлення єдиної "офіційної" реальності нацистської ідеології, то сьогоднішня ситуація не є типовим прикладом фашизму.

Стратегія, що реалізується в США, базується на альтернативних підходах: усунення небажаних наративів, що стосуються охоплення, довіри та наслідків, до моменту, коли один з них стане переважаючим без офіційного заборони інших. У цьому випадку механізм полягає не в контролі за висловлюваннями, а в стійкості до фактів.

Розслідувальна журналістика є витратною справою. Вона вимагає значних часових ресурсів, юридичних консультацій, редакційної глибини та репортерів, готових присвятити місяці на дослідження однієї теми.

Коли великі медіа-організації стикаються з масовими звільненнями та значними скороченнями витрат, як, наприклад, нещодавно оголошене скорочення штату Washington Post на 30%, їхня здатність впливати на суспільство знижується. Окремі резонансні викриття стають легкими для ігнорування або простого переживання.

Натомість системна, ретельно задокументована журналістика, що виходить раз за разом, значно важче піддається ігноруванню. Скорочення редакцій зменшує той тиск, який серйозні розслідування здатні чинити на владу й сильних світу цього.

Ще один важливий аспект цієї стратегії стосується соціальних медіа, де під загрозою опиняються не лише можливості для проведення розслідувань, а й платформи, які пов'язують різні штаті, соціальні категорії та ідеологічні течії.

Скорочення фінансування National Public Radio (NPR) та Public Broadcasting System (PBS), яке ініціював Трамп, є не лише вираженням культурного обурення чи ідеологічної неприязні. Основна мета цього кроку полягає в створенні структурного тиску, що підриває спільну фактичну базу, на якій ґрунтується демократична дискусія.

Однак, можливо, найменш усвідомленим аспектом є розповсюдження інформації. Протягом більше десяти років Twitter виконував роль основної артерії американського публічного обговорення.

Журналісти, науковці, представники влади, бізнес-лідери та активні члени суспільства обговорювали актуальні питання в спільному середовищі. Статті та наукові дослідження швидко розповсюджувалися, піддавалися критиці та коригуванню, і в результаті, іноді практично миттєво, ставали інструментом тиску у формуванні суспільного порядку.

Потім Ілон Маск купив платформу, скоротив її штат і перейменував на X. З часом вона перестала виконувати функцію спільної громадянської системи поширення перевіреної інформації.

Тепер Х віддає пріоритет залученню замість верифікації, послаблює маркери довіри й робить охоплення менш передбачуваним.

Сьогодні дедалі менше журналістів і науковців узагалі публікуються в X, а навіть коли це відбувається, перевірена інформація більше не гарантує формування порядку денного чи будь-яких наслідків.

Ці наслідки мають глибокий вплив, оскільки в умовах, коли інфраструктура обміну цінною інформацією перестає заохочувати точність і логічність, основи системи відповідальності починають розпадатися.

Схожа динаміка виходить за рамки платформ та стосується питань власності. Коли значна редакція входить до складу конгломерату, що веде переговори про злиття, підлягає регуляторному контролю та зазнає політичного тиску, її незалежність може суттєво зменшуватися, навіть без прямих вказівок з вищих ешелонів.

Саме з цієї причини важливо зазначити, що Skydance, очолювана Девідом Еллісоном, сином Ларрі Еллісона, придбала Paramount, яка управляє CBS. Пряма цензура не є необхідною, оскільки всі вже усвідомлюють, які сюжети можуть завдати шкоди материнській компанії фінансово чи вплинути на її угоди.

У таких обставинах самоцензура набуває раціонального характеру. Вона виявляється у матеріалах, які ніколи не бачать світла, у розслідуваннях, які відкидають через загрозу судових позовів чи можливих репресій з боку регуляторів, а також у надмірно обережному висвітленні політиків або бізнесменів, які можуть створити проблеми для власників медіа. Коли редактори усвідомлюють, що певні конфлікти стали загрозою для бізнесу, уникнення ризиків стає звичною практикою.

У сукупності всі ці кроки формують систему. Журналістика й факти все ще існують, але ланцюг, який колись поєднував репортажі зі спільною реальністю та інституційною реакцією, починає розпадатися.

Точна інформація більше не спонукає до дій, оскільки факти можуть бути опубліковані та перевірені, проте не викликають жодної реакції. Коли дані втрачають свою значущість, настає час безкарності.

Колись дезінформація мала на меті змусити людей вірити в неправду.

Нова ціль полягає в тому, щоб зробити представників влади захищеними від правди, яка раніше могла б нашкодити їхнім інтересам або спонукати до змін у їхній поведінці.

Ми спостерігаємо за цілеспрямованою атакою на інституції США та на спроможність американського суспільства вимагати звітності від влади.

Демократія помирає не лише тоді, коли забороняють мовлення. Вона також помирає тоді, коли мова правди перестає мати значення.