Після виникнення гучного скандалу, пов'язаного з численними свідченнями про сексуальне домагання щодо студенток з боку професора факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка Йосипа Лося, в інформаційному просторі з'явилося чимало коментарів на кшталт: "Чому про це заговорили тільки тепер?", "Можливо, скандал вигідний комусь для зайняття місця Лося" та "Де були всі ці скарги раніше, якщо вони справді існують?".
Як випускниця факультету, яка також зазнала домагань від Лося, мені дивно спостерігати за всіма цими реакціями та запитаннями. Тому я вирішила висловити свою думку.
"Почали говорити тільки тепер."
У нашому глибоко травмованому пострадянському суспільстві ще досі безліч жахливих стереотипів. Але якщо зараз ми вже потрохи навчилися говорити про свої права та відстоювати свою гідність, то років 10-15 тому, коли я вчилась в університеті, про такі речі, які робив Лось, всі просто перешіптувалися. Скажу чесно: під тиском упереджень я й не думала, що якщо про таке заявити, то тебе підтримають. А тобі, до прикладу, 19 років -- особисто я в такому віці ще була дурним наївним телям -- і на тебе тисне авторитет старого професора, якому можна практично все. Тому всі й мовчали. Тому роками таке відбувається в театрах, університетах, коледжах та безлічі інших державних структур. І не 15 років тому, а зараз.
Суспільство настільки вкоренило ці явища, що виникає думка: "Що зміниться, якщо я про це скажу? Всі лише сміятимуться з мене". Таке переживала і Катерина Родак, і я, а також безліч інших дівчат.
Що ж відбувається зараз? Катя займається підготовкою матеріалу про сексуальні домагання в Молодому театрі, спілкується з жертвами, і, очевидно, її давні травми знову починають давати про себе знати. Але тепер вона вже не налякана студентка, яка не знає, як себе захистити, а впевнена жінка та талановита журналістка, яка вирішила відкрито говорити про все. Вона усвідомила, що її мовчання — це не лише захист честі Йосипа Лося, а й фактично дає карт-бланш всім кривдникам, які продовжують свої дії. Основна мета її заяви полягає в тому, щоб надати сміливість дівчатам, які наразі переживають домагання і бояться про це говорити, аби вони почали відстоювати свої права і знали, що суспільство стане на їхній захист, адже поведінка таких людей не може вважатися нормальною.
Протягом багатьох років я лише інтуїтивно відчувала, що щось сталося, але всі деталі, ніби, заблокувалися у моїй пам'яті. Саме так психіка оберігає нас від травм. Але коли я натрапила на пост Каті, мої руки спітніли, а всередині виникло відчуття нудоти. Це було схоже на те, що сталося зі мною. Той чоловік замкнув мене з собою в кімнаті, міркуючи про те, якого партнера мені слід шукати, робив вульгарні компліменти і нав'язливо чіплявся своїми неприємними дотиками і обіймами.
Спогадів стільки, що це навіть лякає. Факультет був обізнаний, але роками мовчав про це. Наш викладач, а тепер директор Дому Франка у Львові, Богдан Тихолоз, зізнався, що чув різні чутки, але не приділив їм уваги, і тепер шкодує про це.
Шкода, що ті, хто там працює досі, не такі сміливі. Наприклад, Мар'ян Житарюк, нинішній завідувач кафедри іноземної преси, яку Лось очолював раніше, написав пост, у якому звинуватив медіа у "смакуванні" цим скандалом, але сам, мовляв, про це нічого не знав. Угу, вірю!
Нещодавно доцент кафедри Юрій Мельник опублікував, на мій погляд, доволі підлабузницький пост, який вже встиг видалити. У ньому звучали численні похвали на адресу Люсі.
А нижче лише риторичні питання та те, що ситуація "непокоїть", "до її розв'язання ми не наблизилися" і слів вибачення досі ніхто не промовив -- так, ніби ми не знаємо цього.
Проте, зміни все ж відбуваються — 3 березня етична комісія Львівського національного університету імені Івана Франка вирішила рекомендувати звільнення Йосипа Лося з його посади.
"Постало бажання вивільнити простір."
Розмови про те, що увесь цей скандал -- це, мовляв, спланована атака проти професора з метою звільнити місце на факультеті, означають одне: будь-які звинувачення в домаганнях мають таку саму мету. Тобто, за такою логікою, узагалі про це не варто ніколи й нікому заявляти. Як на мене, таке пишуть люди, які самі за своєю природою здатні на подібну підлість, а тепер у ній звинувачують інших.
Насправді, публікація Катерини Родак у Facebook викликала потужну реакцію — коментарі заповнили свідченнями, а кількість репостів з новими історіями зростала з кожним днем. Це все писали колишні студентки факультету, які навчалися в різні роки, а підтвердження надавали і хлопці, що також проходили навчання там — адже всі були в курсі цих подій ще тоді. Хіба це не є свідченням того, що домагання дійсно мали місце?
Уявімо, що хтось дійсно вирішив підставити Лося та розгорнути навколо нього скандал. По-перше, чому хтось мав би це робити заради скромної зарплати викладача? По-друге, яким чином йому вдалося змусити численні випускниці факультету писати всі ці історії? По-третє, варто зазначити, що Лосю вже 87 років — і він, безумовно, може незабаром піти на заслужений відпочинок, навіть без усіх цих скандалів. Хоча для факультету журналістики ЛНУ це не рекордна цифра, адже на кафедрі телебачення і радіомовлення все ще працює 88-річний Василь Лизанчук, а на кафедрі мови в ЗМІ до нещодавна працювала Олександра Сербенська, яка майже досягла 95 років. Ейджизм — це, безумовно, погано. Але, чесно кажучи, не зовсім зрозуміло, чому майбутніх медійників мають навчати люди, які десятиліттями не мали справжнього досвіду роботи в медіа і, іноді, навіть не володіють базовими комп'ютерними навичками?
Вважати, що хтось провернув таку операцію заради викладацького місця, як на мене, -- це смішно. Втім, як писав у своїй книжці "Теорії змов" вчений-політолог Максим Яковлев, у кожному суспільстві є певний відсоток людей, схильних до конспірологічного мислення.
"Ніколи скарг не було і тут раптом"
Я вже згадувала, що Катерина Родак є вражаючою журналісткою-розслідувачем. Її вміння працювати з документами, виявляти маніпуляції в закупівлях і розкривати корупційні справи, аналізуючи кілька сотень договорів, зокрема, Міністерства оборони, вражає. Це підтвердив її керівник, головний редактор NGL.media Олег Онисько, під час нещодавнього інтерв'ю для "Детектора медіа". Ознайомившись з її публікаціями, ви зможете самі в цьому переконатися.
Звичайно, ця особа не зупинилася лише на публікації в Facebook і вирішила розслідувати ситуацію далі. І їй вдалося знайти багато цікавого! Катерина виявила, що університет не реагував на письмові скарги студентів щодо поведінки свого викладача. Зокрема, журналістка отримала копії заяв, поданих у 2015 та 2019 роках. Крім того, Катерина Родак змогла дістати лист ректора Володимира Мельника, адресований Міністерству освіти, в якому йшлося про те, що "порушень академічної етики не було". Всі ці факти вона озвучила під час засідання етичної комісії. Видання Zaxid.net також опублікувало ці документи.
Короткий огляд. Свідчення про численні етичні порушення, пов'язані з Йосипом Лосям, є правдивими. Основною метою висвітлення цих фактів є спонукати до змін не лише на факультеті журналістики, а й в університеті загалом, а також у всіх інших навчальних закладах та державних інституціях, де подібні ситуації все ще мають місце. Сексизм, домагання, зневага, дискримінація та нехтування особистими межами — все це потрібно викорінювати. Ми не можемо залишатися байдужими до таких проблем. В іншому випадку, ганьба ляже на всіх нас.
#Університет #Студент #Учитель #Львів #Суспільство #Facebook #Ректор (академії) #Міністерство освіти і науки України #Коледж #Психіка (психологія) #Львівський університет #Театр #Мозок #Медіа (комунікація) #Гідність #Стереотип (поліграфія) #Етика #Журналістика #Доцент #Zaxid.net #Сексуальна активність людини #Влада (соціологія) #Факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка #Тихолоз Богдан Сергійович #Упередження
