Більше не "дитячий" виконавець: РуханкоМен розповідає про виклики Національного відбору, заздрощі та ненормативну лексику у своїх композиціях.

Про це та більше - в ексклюзивному інтерв'ю для РБК-Україна.

Ігоре, цього року на Національний відбір надійшло безпрецедентно багато заявок. Ти також подав свою композицію, але, на жаль, вона не була обрана. Як ти оцінюєш рівень конкуренції в цьому році?

Досить песимістично налаштовані. Я завжди ставлюся до процесу відбору з обережністю. Вважаю, що завжди є можливість знайти кращі варіанти, уважніше прослухати треки та підійти до відбору з більшою професійністю. Розумію, що кількість заявок велика, але, в цілому, рішення оргкомітету та журі під час фіналу часто не відповідають вибору аудиторії.

Коли я прослухав ці шість композицій, що змагаються за 10-те місце у фіналі, зрозумів, що моя пісня могла б потрапити в лонглист, а можливо, навіть у шортлист. Я чітко відчуваю її потенціал, адже вона є потужною і кардинально відрізняється від моїх попередніх творів. Вона має всі шанси змагатися з треками артистів, які минулого року брали участь у Нацвідборі та представляли нашу країну на "Євробаченні".

Нещодавно OKS висловив сумніви щодо чесності голосування, вказуючи на значну підтримку фанбази KHAYAT, який, власне, і досяг фіналу. Він зазначив, що важливо акцентувати увагу на музиці, а не на особистостях. Проте багато українців відзначили, що в цьому немає нічого негативного, адже артист роками працював над створенням своєї аудиторії.

Я також вважаю, що при виборі представника для міжнародного конкурсу "Євробачення" нам слід насамперед орієнтуватися на пісню. Кожна композиція має право на життя, проте важливо, щоб наш вибір був яскравим і запам'ятовувався. Коли я переглянув лонглист, мене це вразило і навіть викликало обурення. У TikTok я натрапив на фрагменти інших треків, які звучали набагато більш енергійно. Хоча у піснях, що потрапили до фіналу, можливо, є правильні меседжі, вони виглядають "однорідно" і не розвиваються. На жаль, ми маємо з чим порівнювати, зважаючи на минулі роки.

Тобто ти думаєш, що композиції, які дійшли до Національного відбору, не зможуть зацікавити європейську аудиторію?

На мою думку, це досить низький стандарт. Наприклад, у тих композиціях, які брали участь у голосуванні через "Дію", відсутня динаміка, немає запам'ятовуваних "хуків", які могли б привернути увагу Європи. У деяких з них навіть бракує смислового навантаження — це просто повторення однієї фрази або мелодії. Декотрі треки взагалі нагадували ретро-пісні початку 2000-х. Нам потрібно демонструвати сучасність, показувати, що ми йдемо в ногу з часом і враховуємо світові тенденції.

Безумовно, щороку ми спостерігаємо, як деякі країни обирають вже відомі шляхи і представляють схожі виступи. Коли йдеться про лірику, вони виконують практично однакові балади з року в рік. Якщо ж мова про епатаж, то постійно з'являються учасники з незвичайними образами. Це може або справити враження, або залишити байдужими.

А не спрацьовує це тому, що людям набридає дивитися на одне й те саме. Вони хочуть розвитку, як це було з "Шумом" від Go_A - такого в Європі раніше не чули. Або як Вєрка Сердючка, яка досі є бажаною гостею на всіх євровечірках. До цього треба прагнути, а не бути нішевим артистом, якого після відбору ніхто не згадає.

Тому я, наприклад, не голосував за десятого фіналіста - не бачив там гідного представника. Переміг той, у кого більша фан-база. А нові обличчя, таким міг бути і я, знову залишаться непочутими.

Коли ти вперше переглянув список фіналістів і не виявив серед них свого імені, які думки спалахнули в твоїй голові?

- Найперша думка була: "Мабуть, ще не всіх оголосили" (Усміхається).

Я сподівався, що незабаром побачу назву свого проєкту, або ж що це просто інший етап оголошення імен. Хотілося вірити, що я помилився в правилах, і до шортлист потрапляють ті, хто вже точно у фіналі, тоді як лонглист – це ті, з кого обиратимуть глядачі. Але все вийшло зовсім не так, як я уявляв.

Довго розмірковуючи, я зрозумів - конкуренція велика, є імена, які вже закріпилися в шоу-бізнесі. Це була моя перша спроба, тому не засмутився. Але коли почув нинішніх претендентів, зрозумів: блін, а моя пісня таки краща! Це суб'єктивно, я не вішаю собі корону, але вона точно могла б гідно змагатися у фіналі.

Добре, тепер поговоримо про твою пісню для конкурсу. Як тобі прийшла в голову ідея створити "My Voice"?

Все почалося з маленької демонстраційної версії та аранжування. В один момент у мене виник уривок для вокалу. Тексту ще не існувало, я просто наспівував "пташиною мовою", як кажуть музиканти, щоб відчути ритм мелодії. Коли перші 20 секунд були готові, я зрозумів: це щось абсолютно нове для проєкту РуханкоМен.

Раніше багато людей заохочували мене взяти участь у "Євробаченні". Я вирішив, що, можливо, саме час спробувати свої сили. Моя пісня розпочиналася так, що її можна було перетворити на щось велике, міжнародне та глибоке.

Коли я нарешті зібрав усі елементи воєдино і підготував фінальну версію, виникла ідея поділитися нею зі своєю командою у гримерці після одного з виступів. Я не просто програв запис на телефоні, а запропонував кожному послухати його в навушниках. Моя мета полягала в тому, щоб вони змогли відчути всю глибину емоцій, а також багатство аранжування та бек-вокалів — все, що я вкладав у цю роботу. Ми домовилися: ніяких коментарів, поки не прослухає останній, щоб зберегти чистоту вражень один від одного.

Коли останній учасник завершив своє виконання, в кімнаті запанувала атмосфера полегшення, і всі почали активно обговорювати почуте. Мене обрушили з компліментами, не приховуючи свого здивування, оскільки команда очікувала звичне звучання для РуханкоМена, а натомість почула абсолютно новий стиль. Вони запевнили, що ця пісня має всі шанси стати успішною на Національному відборі. Можна сказати, вони дали мені своє благословення, тож я з чистою совістю завершив остаточну версію і подав заявку на "Євробачення".

- Щодо "глибини" "My Voice". У чому сенс цього треку?

Оскільки ви ще не знайомі з повною версією треку, дозволю собі описати його композицію: пісня починається практично без преамбули – одразу переходить до слів. У тексті яскраво простежується тема, що мої рухи та голос здатні зупинити все навколо.

Далі йде частина, де я розповідаю слухачеві, що так само мій голос може змусити будь-кого рухатися, може ламати перешкоди та пробиватися крізь стіни. Це має як пряме, так і переносне значення. Тому в мене не було жодних сумнівів щодо назви - тільки "My Voice". Адже зараз усе залежить від голосу кожного з нас, від голосу кожного українця.

Думаю, за тим шматочком пісні, який я вже виклав, ви помітили, що це зовсім інша робота. Згодом я планую детально поділитися у своїх соціальних мережах усім залаштунковим процесом: розповім, як створювалася пісня та відео. Скільки використано звуків та доріжок. Це був надзвичайно цікавий творчий досвід для мене, і я хочу, щоб аудиторія побачила, скільки зусиль та ідей було вкладено в кожен кадр і кожен звук.

Коли ти заповнював заявку, чи відчував впевненість, що цей меседж є тим, що Україні потрібно на європейській сцені в даний момент?

Безумовно, я свідомо вкладав у свій трек меседж, який буде зрозумілий як європейській аудиторії, так і нашим українським слухачам. Ми, як ніхто інший, вміємо відчувати приховані значення таких творів. Наприклад, коли Джамала виконувала "1944", на міжнародній сцені звучав один меседж, але ми в Україні знали, про що насправді йдеться. Ми чули той глибокий зміст, який авторка заклала в саму основу. Сьогодні вже немає потреби щось приховувати, тому я можу відкрито говорити про суть своєї пісні.

Вона про голос кожного українця. Про тих, хто залишається вдома, щодня ходить на роботу, працює як ФОП, сплачує податки та висловлює свою позицію в соцмережах. Про українців за кордоном, які виходять на мітинги та влаштовують флешмоби. Про наших людей на окупованих територіях, які, не боячись загарбників, розклеюють оголошення про те, що тут чекають на Україну, і чіпляють жовті стрічки.

Це також і про лідерів нашої країни, зокрема про президента, який виступає на міжнародній арені. Наразі надзвичайно важливо підтримувати своїх, щоб голос кожної окремої людини був максимально підсилений. Ми маємо бути рупором одне для одного: якщо один голос залишиться непочутим, то до тисячі мільйонів голосів світ обов'язково прислухається.

- Наскільки "My Voice" створювався як конкурсний трек, чи це все ж таки була передусім особиста історія, якою ти просто не міг не поділитись?

До речі, буде точніше називати це "піснею". Раніше в РуханкоМена вже були треки - легкі та танцювальні, такі як "Афірмації", "LABUBU" та "Зірка танцполу". Проте тут ми маємо мелодію з глибшим змістом і меседжем. Коли я остаточно вирішив, що ми працюємо над піснею для "Євробачення", всі необхідні музичні елементи якось самі собою з'явилися. Адже ми щороку спостерігаємо за цим конкурсом, чуємо найулюбленіші хіти і підсвідомо їх запам'ятовуємо. Тому, створюючи цю композицію, я, напевно, вкладав у неї елементи, які вже чув раніше, і які, на мій погляд, найкраще відповідають формату цього конкурсу.

У цьому полягає суттєва проблема, про яку говорила музична продюсерка Національного відбору. Багато виконавців, створюючи свої пісні та подаючи заявки, орієнтуються лише на власні емоції в даний момент. Вони вважають, що їхня музика повинна бути почута саме зараз. Проте багато хто не враховує, що європейська публіка не шукає занадто специфічні звуки. Глядачі прагнуть або знайомих і зрозумілих мелодій, або чогось, що дійсно їх вразить. Якщо ж пісня буде просто "нудною", навіть якщо вона виконана в оригінальному стилі, є ризик, що європейці залишаться до неї байдужими.

Як би мені не хотілося самовиразитися через творчість, я довго вагався над приспівом: залишити повноцінну вокальну партію чи зробити звичну для мене хукову танцювальну історію з рухами та синхроном. Зрештою я прийшов до того, що на цьому конкурсі ми передусім співаємо. Має бути пісня, адже без вокалу вона втрачає свій сенс.

Навіть якщо виконання не є досконалим, пісня повинна залишати слід у пам'яті. Саме в цьому аспекті часто виникають непорозуміння у наших глядачів та іноді у членів журі. Вони можуть звертати увагу на недоспівані ноти чи нечітку вимову, забуваючи, що це не просто вокальне шоу. У нас існує безліч вокальних конкурсів — від місцевих до міжнародних, куди залучають дітей та підлітків, і де основна увага приділяється технічним навичкам. В таких змаганнях важко оцінити саму пісню, оскільки зазвичай виконуються кавер-версії. У випадку з Євробаченням, композиції пишуться спеціально, і тут ми визначаємо найкращу пісню року, а не найбільш талановитого співака.

Я досі переконаний, що пісня "My Voice" заслуговувала на місце у фіналі. Коли я лише починав над нею працювати, не ставив собі за мету обов'язкову перемогу, але вона безумовно мала шанс на успіх. Глядачі, які дивитимуться Національний відбір у лютому, точно пропустять неймовірний виступ, який міг би представити РуханкоМен.

Чи можна сказати, що з цією композицією ти як виконавець проходиш процес "перетворення"?

Моя трансформація триває вже досить тривалий час. Лише вірні прихильники помічають, як я розвиваюся та збільшую свою аудиторію: за моїм проєктом починає стежити більш зріла публіка. Це відбувається свідомо. Пісня для "Євробачення" - це ще один крок, щоб продемонструвати свою іншу сторону. Я здатен виконувати мелодійні, менш ритмічні твори. Проте це не означає, що я назавжди відмовлюсь від глибоких змістів та залишу танцювальну музику.

РуханкоМен (зображення надане артистичною командою)

Ти говорив про те, що у творі "My Voice" міститься сильний заклик до виявлення власної сили. А звідки ти черпаєш цю енергію у часи розчарування, коли здається, що твій голос не має значення?

Я вмію вчасно відсторонюватися і відпускати події, особливо коли результат не в моїх руках. Чому витрачати сили даремно?

Пригадую історію, коли я ще їздив на концерти звичайними рейсовими автобусами. Якось рейс зірвався, а мене вже чекають на виступі, до якого їхати півтори години. Я повідомив про це організатору, а він почав дзвонити мені кожні три хвилини з питанням: "Ну що там? Щось вирішилося?". Коли він зателефонував втретє, то здивувався моєму спокою. А я просто відповів: "Що можу зробити в цій ситуації? Я не сяду за кермо автобуса, щоб доїхати швидше. Від мене зараз абсолютно нічого не залежить, тому немає сенсу нервувати й псувати собі настрій". Я волію перечекати, і часто ситуація розв'язується сама собою.

Проте, якщо я усвідомлюю, що все залежить від моїх зусиль, я буду боротися до кінця: телефонуватиму, писатиму, нагадуватиму про себе, поки не досягну бажаного результату. І навіть якщо це не принесе успіху, я скажу собі: "Десь я не дорахувався, наступного разу буду ще уважнішим".

Руханко: На сцені я завжди проявляю свою відкритість, енергійність і емоційність. Але яким я є в житті поза межами сцени, і що з цього залишається непоміченим для глядача?

За межами сцени я зовсім не такий енергійний, щоб постійно посміхатися і підтримувати позитивний настрій. Я ставлюся до роботи серйозно і вимагаю того ж від тих, хто працює разом зі мною.

В принципі, я завжди був дуже серйозно налаштований щодо того, що відбувається навколо мене. Тому коли, наприклад, хтось не дотримується свого слова чи визначених планів, для мене це дуже вагомий негативний показник. Ставлюся до інших так само, як до себе: якби я чогось не зробив, то хотів би крізь землю провалитися від сорому. Коли я щось пообіцяв, але не виконав - це для мене неприпустимо. Тому сьогодні, домовляючись про зустріч чи плани, я поводжуся обережно. Якщо не впевнений, що зможу це виконати, якщо завантажений або мені просто не хочеться цього робити - не буду обіцяти людині, а потім не робити по факту.

Також, напевно, глядач ніколи не побачить мою посидючість, з якою я створюю треки, монтую відео тощо. На відміну від сценічного РуханкоМена, під музику якого ніхто не може стояти на місці, люблю посидіти вдома, аніж десь гуляти, вештатися вулицями чи постійно кудись їздити. Хоча подорожі я теж люблю, але не так, щоб організовувати собі щось кожні вихідні чи щотижня. Ніколи не був ініціатором такого. Мені краще працювати вдома, подумати, побути просто самим із собою.

Коли я виходжу на вулицю, щоб провести час на свіжому повітрі (наприклад, нещодавно відвідав парк розваг), зазвичай це відбувається завдяки моїм друзям або команді. Я щиро вдячний їм за це, адже важливо дихати свіжим повітрям і відволікатися від повсякденних думок, а не просто залишатися в своїх роздумах. Якщо ж мені не запропонують піти кудись, то, насправді, ви навряд чи мене знайдете десь, окрім супермаркету (усміхається).

- До речі, про твоє особисте життя майже нічого не відомо. Це свідомий захист приватності чи зараз просто немає історії, якою хотілося б поділитися?

Цілком вірно, що це моя приватна сфера, тому наразі немає жодної історії, якою б хотілося поділитися. Як тільки з'явиться щось цікаве - і якщо я вирішу, що час розповісти - всі про це дізнаються.

- Власне публічність часто змінює особисте життя. Чи були моменти, коли увага заважала побудувати близькі або дружні стосунки?

Ні, в мене цього ніколи не було. По-перше, я завжди уникав популяризації аспектів свого особистого життя. Якщо ви слідкуєте за моєю сторінкою, то помічаєте, що я не публікую фотографії страв, які їм, або деталі про свої щоденні справи. Я не прагну вести лайфстайл-блог. Хоча усвідомлюю, що це могло б допомогти залучити більше підписників і посилити зв'язок з аудиторією.

Публічність накладає певну відповідальність. Усе, що ти викладаєш, говориш, може бути використане проти тебе. Тому все, що я роблю, намагаюся робити обережно. Головне - викликати емоцію, і в першу чергу це має бути позитив!

Чи стикалася ти з заздрістю у своєму оточенні, коли здобула популярність? Які були її прояви?

Звичайно, серед нас є такі, хто завжди незадоволений і прагне змінити інших. Вони впевнені, що знають, як правильно, але насправді це лише прояв заздрості. Адже самі не змогли досягти успіху в своїй справі чи реалізувати свої таланти. Тож, намагаючись навчити інших, вони лише відображають власні невдачі.

Я часто зіштовхувався з цим у студентські роки, коли брав активну участь у заходах коледжу, міських та обласних подіях. Часто, за допомогою мого голосу й таланту закривали певні позиції, "виїжджали" на мені, здобували гран-прі на мистецьких конкурсах. Деякі викладачі це розуміли, а деякі принципово говорили в очі: "Це добре, що ти класно співаєш, але тут англійська, треба мені її здати". Ніхто не хотів йти на зустріч, чи дати трохи часу через те, що я пропустив кілька днів навчання. Якщо я представляю інтереси цілого навчального закладу, то має бути підтримка та взаєморозуміння.

Я не був єдиним, хто пережив подібні моменти; таку ж історію проходили всі обдаровані діти, які стали "обличчям" нашого коледжу. Кожен із нас стикався зі сльозами та небажанням зустрічатися з деякими викладачами поза заняттями. Згодом ми дізналися, що одна з таких викладачок у своєму дитинстві прагнула відвідувати гуртки та секції, але їй це забороняли. Тепер вона постійно нагадує про це, стверджуючи, що її предмет є найважливішим. Я завжди сприймав це болісно, адже віддавався громадській діяльності на всі 100%, але взамін отримував зневажливе ставлення від усієї групи. Іншими словами, мою гідність принижували.

Інша історія була колись, що на конкурсі домовилися зі звукорежисером, щоб мені хтось зупинив запис. Так і сталося: фонограма обірвалася майже наприкінці пісні, якраз на кульмінації. Але мені це не завадило, бо я завжди співаю наживо. Я просто доспівав разом із залом під оплески в такт. Це справило навіть краще враження і допомогло завоювати прихильність публіки. Глядач думав, що це технічна помилка, а я згодом дізнався, що люди просто хотіли наді мною познущатися.

- Раз уже ти згадав про викладачів, не забудь, що ти також є педагогом! У попередньому інтерв'ю ти відкрито ділився, що був досить суворим викладачем і не переносив, коли студенти намагалися "проскочити" без належних знань. Чи виникають у тебе в шоубізнесі моменти, коли хочеться перейти в "режим викладача"?

Звичайно. Мене завжди дратувало, коли студенти, які не відвідували заняття, потім зверталися зі словами: "Семестр вже добігає кінця, мені потрібно закрити оцінки, адже в інших предметах у мене відмінні результати". Часто з'ясовувалося, що це зовсім не відповідає дійсності, і людина просто намагалася отримати оцінку. А інші заявляли: "Я на індивідуальному навчанні, ви повинні поставити мені оцінку!" Але я не маю жодного обов'язку, ви повинні надати свої завдання, і я оцінюватиму їх відповідно.

Безумовно, я завжди надавав підтримку тим студентам, які активно долучалися до різноманітних заходів.

Сьогодні, коли до нас звертаються організатори івентів, ми бачимо велике різноманіття підходів. Хтось - справжній професіонал. А є ті, хто займається цим вперше або робить заходи для дітей і вважає, що можна і сцену меншу, і апаратуру дешевшу, і доступ до артиста не обмежувати - якось воно буде.

Іноді в робочих чатах моєму керівнику писали: "Ну і зірка!" лише за те, що ми попросили встановити велике дзеркало та чайник у гримерці. Для них це здавалося чимось надмірним. У таких ситуаціях я можу втрутитися особисто. Менеджери часто бувають занадто обережними і старанно дбають про все, адже прагнуть, щоб все проходило гладко. Але я навчаю їх відстоювати свої погляди та інтереси команди.

У нашій команді я можу виконувати роль "батька". Інколи всередині виникає відчуття відстороненості, і тоді важливо об'єднати всіх та зосередити їх на спільній меті. Іноді межа між субординацією та дружбою в професійній сфері стирається, і це потрібно виправляти. Я підтримую дружні стосунки з колегами, ми проводимо час разом, але під час роботи важливо нагадувати, що ми на роботі. Якщо у нас відбувається саундчек, він стосується кожного з нас.

Ще одна ситуація для "режиму викладача" - це автограф-сесії. Ми обговорюємо з організаторами, як усе зробити швидко, щоб ніхто не бився за чергу. Але не всі обговорюють це з охороною чи модераторами. Ти виходиш, а там натовп, яким ніхто не керує. Люди йдуть стіною, б'ються... Тоді мені доводиться вмикати гучний голос: "Одна сторона стає зліва, сфотографувалися - виходить справа". Пояснюю, як зробити правильно, щоб не було тисняви й усім було комфортно.

Яке твоє ставлення до артистів, які нещодавно почали викладати, як-от BRYKULETS чи Пилип Коляденко? Чи вважаєш ти, що це чудова можливість для учнів і студентів, чи, на твою думку, важливо мати значний педагогічний досвід за плечима?

По-перше, я не в змозі оцінити їхній досвід, оскільки мені невідомо, де вони отримували освіту і чи мають попередній досвід викладання. Це питання лежить у сфері відповідальності керівництва навчальних закладів, в яких вони працюють.

Я маю досвід викладання, який триває приблизно 7 років. Якщо б я вирішив повернутися до цієї сфери (а такі думки в мене дійсно виникали), то я б точно знав, з чого розпочати. Безумовно, адаптуватися було б непросто, адже я вже звик до вільного способу життя, де основною метою є творчість, а не читання лекцій чи пошук нових освітніх технологій. Я володію кількома дипломами, тому завжди можу у будь-який момент повернутися до викладацької діяльності.

Для студентів це чудова можливість - бути поруч з артистами. Вони можуть обмінятися думками на рівних, отримати цінний досвід і в майбутньому виступати разом на сцені. Однак виникає питання: чи зможуть виконавці повноцінно виконувати свої обов'язки, якщо постійно перебувають в гастролях? Тут вже лежить відповідальність на ректорах навчальних закладів.

BRYKULETS характеризував себе як невимушеного педагога, для якого ієрархія не має значення. Він заохочує своїх учнів жити так, щоб у них виникало бажання творити. А ти який метод обираєш?

Я завжди дотримувався принципу справедливості: якщо я виконую роль вчителя, а ти – учня, давай зберігати ці позиції. Звичайно, поза межами уроків можна спілкуватися на легкі теми та жартувати. Часто до мене заходили студенти (я також був тьютором студентської ради), просто щоб поговорити. Іноді вони просили вийти окремо, щоб обговорити свої проблеми з батьками чи особисті переживання. Це було важливо для мене, адже вони довіряли мені. Я намагався давати корисні поради, якщо міг знайти рішення в тій чи іншій ситуації, а іноді просто надавав їм той самий "чарівний поштовх", після якого вони йшли робити те, що раніше здавалося непосильним.

Однак, як викладач, я все ж таки дотримуюся принципів субординації. Я намагався б бути на одній хвилі з ними, щоб зрозуміти їхні жартівливі моменти і не виглядати дивно чи нудно, але водночас вимагав би від них 100% віддачі. Якщо щось незрозуміло, не соромтеся запитувати. Адже якщо ви не запитаєте сьогодні, а завтра я поставлю питання на контрольній, і ви не знатимете відповіді, це вже буде вашою відповідальністю.

РуханкоМен (зображення надане артистичною командою)

Деякі рецензенти вважають твою творчість недостатньо серйозною. Як тобі вдається ігнорувати негативні коментарі?

- Не звертати увагу не виходить. У мене немає SMM-спеціаліста, я особисто читаю всі коментарі й відповідаю там, де вважаю за потрібне. До хейту я звик, він почався ще до РуханкоМена. Комусь не подобалося, що я "хлопчик, який співає у школі". Всі хотіли зачепити словом, але сьогодні я є тим, ким є. Я вважаю, що досягнув певного успіху і продовжую рухатись далі!

Мене підтримує співпраця з командою, зокрема з PR-експерткою, яка допомагає визначити можливі ризики в моїй комунікації. Проте найголовніше для мене – це донести до слухачів ідею, що мою музику можна інтерпретувати по-різному. Вона може звучати весело, незважаючи на серйозність змісту аранжувань. Кожна композиція має свій сенс. Багато з них призначені не для дітей, а для підлітків від 14 років і старше.

Думаю, через те, що я почав із музики для дітей і вона завірусилася, люди далі продовжують сприймати так усю мою творчість. Кожна моя пісня може стояти в одному ряду з треками Наді Дорофєєвої, BRYKULETS чи Парфенюка. У них теж є як позитивні й легкі пісні, так і з глибоким змістовним навантаженням. Я раджу кожному переслухати мої треки й подивитися на них з іншого боку. Поміркувати, про що вони. Можливо, їх сприймають дитячими, бо в мене відсутня вульгарність, мат чи "любовні трикутники".

Отже, ми знову, наче, повертаємося до "My Voice"... Якби ти мав можливість звернутися до кожного українця, котрий відчуває самотність або вважає, що його не слухають, що б ти сказав у ті 10 секунд, які передують першим акордам твоєї нової композиції?

- Я б сказав: навіть один голос має значення. Якщо до тисяч голосів додати лише один твій - нас стануть мільйони.

І на завершення - повернемося до початку. Національний відбір. Чимало виконавців, переживши невдачі на відборі, заявляють: "Це було востаннє". Які емоції ти відчуваєш зараз? Чи це вже закритий етап у твоєму житті, чи, можливо, ти готуєшся до нового шансу?

Не хочу поспішати з висновками, поки не здійсню свій задум. Не буду стверджувати, що вже завтра знову вийду на арену, адже на сьогодні у мене немає тієї пісні, яка б надихнула - це ключовий момент. Якщо до моменту подачі заявок наступного року з’явиться така композиція, чому б і не спробувати? Якщо я почуватимусь готовим і впевненим у своїх силах, то обов’язково візьму участь у боротьбі за перемогу. Але опускати руки і казати "ніколи більше" я точно не збираюся. Можливо, я пропущу наступний рік, проведу час на роздуми і згодом створю пісню, яка справді вразить усіх.

18 січня в ТРЦ DREAM відбудеться живий виступ на честь пісні "My Voice". А починаючи з 22 січня, її можна буде почути на всіх музичних сервісах.

Хто є РуханкоМен?

РуханкоМен - це український контент-креатор на платформі TikTok, який також є співаком та композитором танцювальних пісень для дітей і підлітків. Його справжнє ім'я - Ігор Корчагін, і він походить з Нової Каховки, що в Херсонській області.

У 2022-2023 роках він набув величезної популярності завдяки своїм веселим, енергійним пісням для руханок та синхронним танцям, які стали вірусними на TikTok.

Найвідоміші треки: пісня про "тривожний рюкзачок" і повітряну тривогу (яка дуже дратувала росіян), "Зірка танцполу", "LABUBU", "MilkShake", "ANTISTRESS", "School", "Чуча-Чача", "Смакота" тощо.

Митець користується неймовірною популярністю серед дітей і підлітків; його вважають "найяскравішим тіктокером України" і справжньою "легендою" для учнів початкових класів.