Альона Гетьманчук: "Україна насправді вже реалізує стратегічну концепцію НАТО."

#Політика

Зображення: Євген Єщенко Альона Гетьманчук "Зроблю все, що в моїх силах, аби уникнути будь-яких відступів від раніше заявлених НАТО позицій щодо можливого членства України в Альянсі."

Якою ви бачите особисту місію, вступаючи на посаду глави Місії України при НАТО?

Це честь і певною мірою виклик, тому що за 16 років роботи в аналітичному секторі, а до того в медіа, у мене сформувався, як я жартую, менталітет вільної людини. Починати кар'єру держслужбовиці після 16 років у незалежному аналітичному центрі може виглядати достатньо складно.

Однак у контексті взаємодії з МЗС мені не потрібно починати з нуля. Щоб бути успішним і впливовим аналітичним центром, завжди потрібно було мати взаємодію, наскільки це можливо, з органами державної влади. Оскільки наш аналітичний центр завжди опікувався питаннями зовнішньої політики безпеки, основним нашим стейкхолдером було саме Міністерство закордонних справ, ми дуже багато взаємодіяли з ним на різних рівнях і в різних форматах.

Не можна стверджувати, що я берусь за цю задачу, не маючи уявлення про функціонування Міністерства закордонних справ, державні пріоритети та безліч налагоджених зв'язків, як у самій структурі МЗС, так і в посольствах. Також у мене вже давно існують контакти та взаємозв'язки в країнах НАТО та в штаб-квартирі Альянсу. Заява про те, що я починаю з абсолютно чистого листа, була б неправильною.

Щодо твого запитання, мушу зізнатися, що наразі не можу чітко визначити свою особисту місію. Я вже є частиною великої команди українських дипломатів. Проте, є щось символічне в тому, що це, напевно, єдина закордонна дипломатична установа України, в назві якої присутнє слово "місія" як українською, так і англійською мовами. Моя позиція звучить як "глава Місії України при НАТО", тож, безумовно, яке-небудь відчуття місії має бути в усьому цьому. Звичайно, моя діяльність базується на Конституції України та пріоритетах, встановлених Президентом України.

Зображення: надане Альоною Гетьманчук, де зображені голова Місії України при НАТО Альона Гетьманчук та міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.

На мою думку, членство України в НАТО є не тільки питанням безпеки, але й питанням забезпечення суверенітету, а також можливості обирати не лише альянси та організації, до яких ми прагнемо приєднатися, а й визначати наше майбутнє в цілому. Ця стратегічна мета залишається актуальною. Я готовий докласти всіх зусиль, щоб уникнути будь-яких відступів від раніше заявлених позицій НАТО щодо перспектив вступу України до Альянсу.

Чи насправді міжнародна спільнота прагне до завершення конфлікту в Україні?

Проте моїм основним короткостроковим завданням стане максимально ефективне використання всіх програм та інструментів, які пропонує НАТО, з метою підвищення нашої обороноздатності, залучення додаткових інвестицій в оборонні галузі України та забезпечення стійкості сил оборони в цілому. Незалежно від того, якою буде наступна стадія війни — чи це залишиться інтенсивним військовим конфліктом, чи перетвориться на низькоінтенсивні сутички, або ж у нас буде можливість для тимчасового припинення вогню чи мирного вирішення — вона вимагає від нас посилення оборонних позицій і укріплення військової спроможності.

Іншим важливим аспектом є впровадження рішень, ухвалених на Гаазькому саміті НАТО, які стосуються можливості виділення допомоги Україні та інвестицій в її оборонне виробництво в обсязі 5% від оборонних бюджетів країн-учасниць. Це стане новою оборонною метою для Альянсу до 2035 року. Оскільки цей термін є досить тривалим, моєю метою є активна комунікація та переконання окремих держав-членів, щоб вони вже зараз почали формувати відповідні бачення та передбачали виділення допомоги Україні та інвестицій у вказані 5% у своїх бюджетах на наступний рік.

Фото: EPA/UPG Модернізація німецького основного бойового танка Leopard на заводі Rheinmetall AG в Унтерлюсі , Німеччина, 6 червня 2023 р.

Пріоритетом є працювати й на довгострокову перспективу, щоб в один момент Україна була абсолютно готовою стати членом НАТО, була максимально взаємосумісною у військовому і демократичному сенсі. Як стали, скажімо, Швеція і Фінляндія. Щоб членство України в НАТО, коли відкриється відповідне історичне вікно, вже було питанням техніки, а не політики.

"Сьогодні в НАТО можна спостерігати не лише зміну ролі, а й збільшення темпу діяльності."

Які основні сподівання президента України стосовно вашої діяльності в найближчому майбутньому? Чи відбулася подібна бесіда?

Я мав нагоду задати таке питання президенту. Можу лише підкреслити, що нам потрібно зосередитися на практичних аспектах співпраці з НАТО, реалізуючи ті рішення та формулювання, які були прийняті під час Гаазького саміту. Це необхідно для того, щоб Україна не тільки вистояла, а й гідно проявила себе, ставши сучасною європейською державою.

Це надзвичайно актуально, особливо з огляду на те, що НАТО зараз здобуває нову роль у координації військових постачань, включаючи летальні озброєння зі Сполучених Штатів. Нещодавно був запроваджений новий механізм PURL (Prioritised Ukraine Requirements List), який представляє собою список пріоритетних потреб України. Спільно з американськими партнерами ми формуємо цей список, а завдяки чіткій координації НАТО, європейські країни-члени альянсу можуть оперативно фінансувати ці потреби. На момент нашої розмови чотири держави вже приєдналися до цієї ініціативи, зібравши 1 мільярд доларів всього за два дні. Для мене це не лише про постачання військової техніки, хоча це має велике значення, але також про новий підхід та нову роль НАТО у забезпеченні безпеки України, а також потенційно в завершенні війни у майбутньому. Це свідчить про суттєві зміни, які сталися за останні два місяці після Гаазького саміту.

За часів адміністрації Байдена вжито всіх заходів для того, щоб зменшити участь НАТО у постачанні летального озброєння для України та уникнути будь-якої координаційної ролі. Це робилося з побоюваннями, що такі дії можуть спровокувати майже ядерну ескалацію з боку Путіна, а також задля того, щоб не підтримувати російські наративи про те, що насправді протистоїть Росії не Україна, а НАТО.

Ми спостерігаємо, що теперішня адміністрація не має подібних страхів. Саме під час президенства Трампа було запропоновано, щоб закупівлю озброєнь американського виробництва координувала НАТО. Це є значним кроком, який варто підтримувати.

Зображення: EPA/UPG Генеральний секретар НАТО Марк Рютте зустрічається з президентом США Дональдом Трампом в Овальному кабінеті Білого дому у Вашингтоні, 14 липня 2025 року.

Також у цьому світлі наразі набувають нової ваги інструменти, запущені НАТО раніше. Скажімо, NSATU (місія НАТО з підтримки України, започаткована в липні 2024 -- Ред.) -- це ініціатива з безпекової підтримки й підтримки тренувань, яка базується у Вісбадені в Німеччині. До цього часу вона виконувала певну координаційно-логістичну функцію, але нині її роль суттєво зростає.

Сьогодні в НАТО спостерігається не лише зміна ролі, а й нові темпи роботи. 14 липня генсек Рютте і президент Трамп досягли угоди щодо нового механізму фінансування закупівель американського озброєння, а впровадження цього процесу розпочалося вже на початку серпня, менше ніж через два тижні. Це свідчить про те, що НАТО має можливість діяти швидко, а наші західні партнери можуть бути дуже оперативними, коли існує відповідна політична воля. У випадку з PURL це дійсно безпрецедентна швидкість.

Чи спостерігаєте ви зміни в позиціях держав, які впливають на вступ України до НАТО, після проведення саміту в Гаазі?

Вся хроніка взаємин України з НАТО та наші прагнення стати частиною Альянсу свідчить про те, що завжди існували різні рівні готовності з обох сторін. Коли наші партнери мають сумніви, нам слід згадати про наш власний шлях і те, як іноді ми виявлялися непослідовними та нестабільними у своїх намірах.

Українське суспільство виявилося неготовим до ситуації: до початку агресії Росії підтримка ідеї вступу України в НАТО не перевищувала 32%. Влада країни також не була готова до таких викликів, як і деякі європейські держави-члени НАТО, не кажучи вже про Сполучені Штати. Завжди знаходились ті, хто не сприймав цю концепцію і намагався їй протистояти.

Сьогодні ми перебуваємо в обставинах, коли число тих, хто не готовий в один момент відкрити двері для України в НАТО, досягло найнижчого рівня.

Українська влада демонструє повну готовність до дій. Також українське суспільство проявляє готовність, незважаючи на певні розчарування, які, безумовно, існують серед громадян через усвідомлену відстороненість Альянсу від ряду важливих політичних процесів і затримки у постачанні летальних озброєнь на початку повномасштабного вторгнення.

Є підтримка в абсолютно більшості країн-членів і на рівні суспільств, і на рівні політичних еліт. Фактично нам на перспективу потрібно розблокувати рішення лише в одній країні -- Сполучених Штатах.

Фото: EPA/UPG "Є суттєва відмінність на сьогодні: по лінії НАТО ми можемо провести деякі рішення, які не змогли би провести по лінії Євросоюзу"

Яке значення має позиція Трампа при прийнятті рішень стосовно України?

За часів адміністрації президента Байдена, в якого було дуже скептичне ставлення щодо майбутнього членства України в НАТО, були ще й європейські країни, які могли б опонувати, навіть якби він раптом погодився підтримати, наприклад, запрошення для України до Альянсу. Сьогодні є розуміння, що якщо це рішення буде ухвалене в Білому домі й саме президентом Трампом, то навряд чи будь-яка країна-член НАТО опонуватиме цьому.

Ми спостерігаємо суттєву зміну в зовнішній політиці Німеччини з приходом канцлера Мерца. Хоча в Угорщині та Словаччині звучать певні критичні голоси, мені важко уявити, що Орбан чи Фіцо зможуть заблокувати рішення, якщо його ухвалить президент Трамп. Така ж ситуація спостерігається і в Польщі.

У цьому є суттєва відмінність на сьогодні: по лінії НАТО ми можемо провести деякі рішення, які не змогли би провести по лінії Європейського Союзу. Авторитет Дональда Трампа, його важелі впливу в позитивному сенсі на прем'єра Орбана дають можливість розблоковувати речі, які не можна розблокувати по лінії ЄС.

Можливо, завдяки нашому зв'язку з президентом Трампом, ми могли б переконати Угорщину відкрити шлях до отримання понад 6 мільярдів євро, які ЄС виділив у рамках European Peace Facility (EPF), та ініціювати переговори щодо вступу до Європейського Союзу. Це виявляється збігом обставин, але саме 6 мільярдів євро — це та сума, яка нам терміново потрібна для розвитку власного виробництва різних видів дронів і ракет. Президент України чітко підкреслював цю необхідність.

Не стверджую, що ці кошти є тими ж, які могли б бути використані для нашого виробництва, але на сьогодні кожен євро та кожен долар мають велике значення як для термінових закупівель обладнання та техніки, так і для інвестицій в оборонну промисловість.

Изображение: Макс Требухов, Альона Гетьманчук

Чи залишився у Трампа сумнів щодо НАТО?

Справді, було багато дуже негативних очікувань щодо того, якою буде позиція Дональда Трампа за нинішньої каденції щодо майбутнього НАТО й участі Сполучених Штатів у Альянсі.

Деякі представники попередньої адміністрації Трампа навіть впевнено заявляли, що одним із перших його рішень на посаді президента буде вихід Сполучених Штатів з НАТО або ж перехід до режиму "сплячого НАТО", коли США формально залишатимуться членами, але де-факто робитимуть усе можливе, щоб поступово виходити з Альянсу, і основне навантаження в обов'язку захищати євроатлантичний простір ляже на плечі європейських союзників.

Зобов'язання, підтверджені на саміті в Гаазі, мають велике значення і зруйнували уявлення, яке існувало в Москві, зокрема у Володимира Путіна, про те, що НАТО перебуває на межі свого існування, якщо не в останні дні, то в останні місяці.

"Європейці мають бути готовими до того, що залученість США у питання європейської безпеки зменшуватиметься, і їм самим доведеться більше дбати про свою безпеку"

Які сподівання європейці покладають на США у сфері забезпечення безпеки?

Сьогодні в столиці Європи спостерігається боротьба двох концепцій, що на перший погляд здаються суперечливими та несумісними.

Однією з основних стратегій є забезпечення активної присутності США в НАТО та на європейському континенті в цілому. Це включає в себе як придбання американських військових систем, так і готовність витрачати 5% державного бюджету на оборонні потреби. Ця вимога фактично стала ключовою умовою Дональда Трампа для підтвердження зобов'язань США за статтею 5 Вашингтонського договору. Мета полягає в тому, щоб США залишалися не лише з точки зору політичних зобов'язань, але й у контексті фізичної присутності американських сил у Європі.

Незважаючи на заяви адміністрації Трампа про їхню відданість статті 5 Вашингтонського договору, європейські країни повинні бути готовими до того, що участь США у питаннях безпеки Європи може зменшитися. Це означає, що європейцям доведеться взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку, незалежно від обставин.

Ці дві ідеї зараз паралельно співіснують в одних і тих самих європейських будівлях в одних і тих самих офісах. Однак насправді вони є не антагоністичними, а цілком сумісними. Більша готовність європейців робити справедливий внесок у спільну оборону НАТО, у власну безпеку більше заохочує Сполучені Штати залишатися в Альянсі, цінувати свою присутність в Європі та поважати європейських союзників.

Зображення: facebook/16-та механізована дивізія Спільні навчання військових підрозділів НАТО та Польщі на півночі Польщі, 20 травня 2023 року.

Чи готова Європа до виведення військ США?

Трамп переглянув своє ставлення до ролі Сполучених Штатів у НАТО, і це нове бачення має позитивний характер: США зберігають своє лідерство в Альянсі та продовжують активно брати участь у всіх процесах. Наразі важко сказати, чи це переосмислення є тимчасовим чи більш тривалим. Проте, воно стало можливим, зокрема, завдяки тому, що європейські країни показали готовність збільшити фінансові внески та взяти на себе більше відповідальності. Вони готові робити свій внесок у євроатлантичну безпеку на рівних з США, а в деяких випадках навіть більше. Така позиція, безумовно, позитивно сприймається в Америці. Чим більше ініціатив буде з європейського боку, тим більша зацікавленість США у продовженні участі в НАТО.

Ключовим аспектом є активізація європейських партнерів, щоб політичні заяви Білого дому про підтримку статті 5 НАТО не створювали у них ілюзій, а, навпаки, спонукали до дій. Необхідно усвідомлювати можливість зменшення американської участі в європейських питаннях безпеки і відповідно готуватися до цього.

Назвавши Трампа батьком, НАТО досягло бажаного результату.

Тим паче, що триває перегляд Пентагоном американської військової присутності у світі, і Європа -- це перший регіон, який підпадатиме під можливі скорочення або дислокації американських військ. Ми не знаємо, скільки з 84 тисяч американських військових, присутніх на європейському континенті, будуть виведені, скільки будуть переміщені, але те, що це відбудеться, слід сприймати швидше як доконаний факт, а не щось малоймовірне. Ми ще не розуміємо, коли і наскільки швидко це відбудеться, але європейці до цього мають бути готові.

Фото: Армія США, автор Спеціаліст Бретт Хард. Десантники 2-го батальйону 503-го піхотного полку 173-ї повітряно-десантної бригади піднімаються на борт літака C-17 Globemaster на авіабазі Авіано в Італії в рамках навчань з оперативного розгортання. Армія США здатна забезпечити швидке розміщення військ у будь-якій точці, що підпадає під юрисдикцію європейського, африканського та центрального командувань США, всього за кілька годин після отримання сигналу тривоги. "На сьогоднішній день ми знаходимося в ситуації, коли кількість тих, хто не готовий до того, щоб у будь-який момент підтримати запрошення України до НАТО, є найнижчою".

Які переваги приносить Україні можливий вступ до НАТО? Яким чином Україна може зміцнити безпеку Європейського Союзу?

Звичайно, можуть утворитися певні безпекові прогалини, коли американці почнуть переміщати свої війська, а європейці ще не зможуть замістити це повною мірою. І роль України може бути тут дуже вагомою. Не тільки з погляду того, що в перспективі -- підкреслюю, в перспективі, не сьогодні, коли ми маємо відбити російського ворога на наших кордонах -- ми можемо допомогти замістити деякі американські контингенти. Але з погляду єдиної армії в світі, яка понад 3,5 роки протистоїть Росії на полі бою у сучасній війні, наша стійкість, наш досвід, наші технології є дуже цінними. Понад те, не будучи членом НАТО, ми фактично виконуємо стратегічну концепцію Альянсу, стримуючи Росію, згідно з документом, як "найбільш суттєву і пряму загрозу" для безпеки НАТО.

Існує безліч варіантів, які ми можемо запропонувати країнам Європейського Союзу для зміцнення їх оборонних можливостей в умовах потенційної агресії з боку Росії. Це допоможе Європі стати більш незалежною, здатною та впевненою у своїх силах.

Я не випадково згадала про самовпевненість, адже її часто не вистачає. Сукупна військова сила країн Європейського Союзу складає 1,3 мільйона солдатів, що значно перевищує кількість військових у Росії і є порівнянною зі Сполученими Штатами. Загальна кількість європейських військових у складі НАТО становить приблизно 1,9 мільйона. Якщо ж оцінити інші показники, наприклад, за різними категоріями озброєнь і техніки, то європейці мали б почуватися набагато впевненіше, ніж насправді.

Сприйняття американської військової присутності в Європі як усталеної призводить до недостатнього лідерства з європейського боку?

Протягом семи десятиліть американської присутності в Європі у європейців сформувалося враження, що Сполучені Штати виступають безперечним лідером у сфері європейської безпеки, а їхня роль полягає в тому, щоб слідувати за курсом, заданим Вашингтоном. Таким чином, європейцям важко уявити себе в ролі керівників у цих питаннях.

Фото: EPA/UPG Німецькі військові на бойовому танку Leopard2A7 і британські військовослужбовці на Challenger 2 під час танкових змаганнях Canadian Army Trophy на військовій базі Адажі, Латвія, 3 травня 2024 року.

Хоча насправді від самого початку планувалося, що американські війська будуть в Європі не більш як два роки. Коли президент Рузвельт відвідував перемовини в Ялті (4-11 лютого 1945 року -- ред.), один із його ключових сигналів був, що ні Конгрес, ні американський народ ніколи не погодяться, щоб американські війська перебували в Європі більш як два роки.

Іноді ми можемо сприймати як зраду з боку Америки стосовно Європи саму можливість обговорення виводу або переведення американських військових. Однак, насправді, варто висловити вдячність американцям за те, що вони залишилися в Європі протягом більше 75 років. Їхня присутність спочатку планувалася як тимчасова, але врешті-решт стала стабільною.

Якою мірою європейці готові до підвищення такої відповідальності?

Два десятиліття тому важко було уявити, що основою посиленої військової присутності НАТО в Балтійських країнах стане саме європейський контингент (Enhanced Forward Presence – EFP). Сьогодні ж європейські держави, зокрема Німеччина, активно формують цю стримуючу силу, зокрема через розміщення своїх військ у Литві.

Йдеться не тільки про військову присутність, а й про деякі спроможності, які європейським країнам буде складно замістити впродовж щонайменше кількох років, наприклад, спроможність здійснювати ефективне командування багатонаціональними силами, на належному рівні координувати, забезпечувати логістику.

Згідно з деякими джерелами, востаннє британський генерал очолював дивізію, що складалася з 10-15 тисяч військовослужбовців, у 2003 році, під час конфлікту в Іраку. Багато хто звик, що така відповідальність лежить насамперед на Сполучених Штатах, адже це вважається частиною їхніх зобов’язань, і сприймалося як звичне явище.

Останнім часом велися жваві дебати, які вказують на можливий відхід США з Європи та НАТО, зокрема стосовно посади головнокомандувача Об'єднаних сил НАТО в Європі (SACEUR), традиційно зайнятої американцями. Вперше виникли розмови про те, що цю роль міг би виконувати європеєць. Навіть за часів адміністрації Трампа не вдалося досягти консенсусу з цього питання, і в підсумку було призначено американця Алексуса Гринкевича. Цікаво, що він має білоруське коріння: його дідусь у 1899 році переїхав з Мінська до США. Сьогодні Гринкевич грає важливу роль в ініціативі PURL, і я з нетерпінням чекаю можливості зустрітися з ним.

Зображення: старший авіатор ВПС США Спенсер Перкінс Генерал-лейтенант Алекс Грінкевич проводить пресконференцію у Пентагоні, 17 березня 2025 року.

Чи може коментар посла США при НАТО Метью Вітакера вказувати на новий підхід до Росії? На початку серпня він зазначив, що "середовища думок Путіна важко зрозуміти, оскільки вони є хворобливими, спотвореними і, ймовірно, нелогічними. Проте, я вважаю, що він не прагне суперничати з найсильнішою армією у світі, якою є армія США".

Мет Вітакер -- дуже важливий посадовець і дипломат. Це людина, яка дійсно має позицію, вплив, бачення. Теж із великим нетерпінням очікую зустрічі та початку роботи з ним у Брюсселі. Загалом у контексті США важливо відрізняти зміну риторики та зміну стратегії. Не завжди перше супроводжується другим.

У перші місяці перебування Трампа на посаді його адміністрація намагалася налагодити нові взаємини з Росією.

Слід пам’ятати, що кожна адміністрація США розпочинала свою роботу з наміром налагодити якомога більше спільних інтересів і досягти конструктивного діалогу, а також певного рівня співпраці з Росією, незалежно від того, як цей процес називали — чи то "перезавантаження", чи "встановлення стабільного діалогу".

У рамках другої каденції Трампа ця ситуація, безумовно, має більш загострений характер, оскільки співпадає з повномасштабною агресією Росії проти України та прагненням Дональда Трампа знайти шляхи для її завершення. Це призвело до перетворення двох паралельних процесів: переосмислення відносин з Росією та "миротворчої" ініціативи, що має на меті якомога швидше завершити конфлікт.

Звичайно, Путін намагається скористатися цією ситуацією. Однак, для нас відкриваються нові горизонти можливостей. Декілька років тому було важко уявити, що ми можемо вести переговори зі Сполученими Штатами, лідером світового озброєння, про багатомільярдну угоду з продажу українських дронів. Аналізуючи цю ситуацію, ми розуміємо, що Україна є не лише невід’ємною частиною євроатлантичної безпеки, що, до речі, було підтверджено на Гаазькому саміті, а й робить вагомий внесок у цю безпеку не лише через політичні заяви, а й через реальні, практичні дії.

Зображення: надано Альоною Гетьманчук. Альона Гетьманчук зазначає: "Кілька європейських держав досі не усвідомлюють, що війна Росії проти них вже триває. Вона вже реалізується на гібридному фронті."

Які є приклади взаємодії між урядами та суспільством в європейських країнах, що входять до НАТО, стосовно необхідності підвищення фінансування оборонних витрат? Чи існує ризик, що популістичні сили, використовуючи свою риторику, можуть знецінити цю мету в очах населення?

Безумовно, це є справжнім викликом. Популістські рухи в різних державах порушуватимуть ці питання.

Щодо Німеччини, я відчуваю більший спокій у порівнянні з деякими іншими країнами. Нещодавні опитування свідчать, що приблизно 75% німців виступають за збільшення витрат на оборону та підтримують інвестиції в національну оборонну промисловість.

Велику роль у цьому процесі відіграв Фрідріх Мерц, який зумів з'єднати ідею загрози з боку Росії з економічними вигодами, які можуть виникнути в результаті активних дій. Значний внесок також зробив міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, який витратив чимало зусиль, щоб на конкретних прикладах і цифрах продемонструвати, що Росія дійсно становить серйозну загрозу для безпеки Німеччини.

Коли суспільство усвідомлює наявність загрози та необхідність її попередження, ставлення до підвищення витрат змінюється. Іспанський прем'єр Педро Санчес, наприклад, докладав усіх зусиль, щоб переконати громадськість у відсутності загрози, стверджуючи, що Росія ніколи не зможе досягти Піренейського півострова — немов би російські війська планують вторгнення на танках. Однак ми добре розуміємо, що у випадку війни з будь-якою з країн НАТО, це буде конфлікт зовсім іншого характеру, ніж те, що зараз відбувається в Україні. Їм також необхідно бути до цього готовими. Цікаво, що іспанці більш відкриті до ідеї збільшення витрат, ніж сам політичний курс Педро Санчеса.

Я не випадково згадую про цих двох політиків. Справа в тому, що відповідь на це питання залежить від того, наскільки готові керівники держав відкрито, щиро та обґрунтовано спілкуватися зі своїми громадянами та суспільством в цілому.

Зображення: EPA/UPG Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц (посередині) під час прес-брифінгу в канцлерському офісі в Берліні, 18 червня 2025 року.

Мерц вдався до оригінального підходу, поєднавши загрозу з боку Росії з потенційними економічними вигодами для німецької оборонної промисловості. Така стратегія виявилася успішною, адже в німецькому суспільстві спостерігається значна підтримка цієї ініціативи. Це попри те, що популістичні рухи намагаються подати ситуацію як вибір між військовими витратами та соціальним добробутом (державою добробуту проти держави війни).

Якою може бути роль НАТО, щоб унеможливити втручання Росії у внутрішню політику країн-членів у Європі?

Досвід України є надзвичайно цінним, особливо в контексті нашого шляху від російських гібридних загроз, політичного та енергетичного шантажу, кібератак до повномасштабного вторгнення. Це дозволяє зрозуміти, як "виявити" початок агресії Росії проти різних держав.

Деякі країни Європи досі не розуміють, що війна Росії проти них вже розпочалась. Вона не ведеться за допомогою танків і масованих ракетних атак як щодо України, але вона вже ведеться на гібридному рівні.

Для країн, які це розуміють, наш досвід дуже важливий. Їм цікаво, які кроки чи дії Росії сигналізують, що вона де-факто почала агресію проти тієї чи іншої країни і як її зупинити на тих початкових стадіях. В нас є нова інфраструктура з НАТО, яку зараз потрібно максимально активізовувати з огляду на нову динаміку в Альянсі, що склалась після Гаазького саміту. Один з елементів інфраструктури -- це JATEC у Польщі (Спільний Центр НАТО-Україна з аналізу, підготовки та освіти JATEC -- ред.), створений для вивчення досвіду, вивчення уроків. Там ми можемо дуже багато таких речей пропрацьовувати.

Фото: Міністерство оборони Польщі Спільний центр з аналізу, підготовки й освіти JATEC (NATO-Ukraine Joint Analysis, Training and Education Centre) -- спільний проєкт України та НАТО. "Військова взаємосумісність із НАТО дійсно дуже важлива, але демократична взаємосумісність є не менш важливою"

Чому для нас критично важливо мати взаємосумісність із НАТО?

Підкреслюю, що військова інтеграція є надзвичайно важливою, однак демократична інтеграція також має велике значення.

Навіть якщо при прийнятті рішень про наше майбутнє в НАТО цей аспект не стане основним, очевидно, що деякі держави-учасниці можуть використовувати наші слабкі сторони, щоб обґрунтувати відмову, а не підтримати нас.

Протягом великої війни у нас виникли особливі стосунки з країнами Північної Європи, які можуть слугувати зразком для нас у сенсі синхронізації військової та демократичної взаємосумісності. Вони демонструють, як можна ефективно поєднувати ці аспекти, і можуть надати цінні уроки у багатьох сферах. Тому я вважаю за потрібне орієнтуватися на їхній досвід, а не звертати увагу на ситуації, які існують, наприклад, в Угорщині чи інших країнах, де є певні виклики.

Складалося так, що нам, як зауважив один європейський політик, потрібно бути "білішими за сніг". На жаль, Україна опинилася в ситуації, коли нас карають за помилки та прорахунки інших країн, які раніше приєдналися до НАТО та Європейського Союзу. Після кожного етапу розширення вимоги стають усе суворішими, щоб переконатися, що ми справді готові і можемо вважатися "своїми". Проте варто зазначити, що багато стандартів НАТО та регуляцій Європейського Союзу створені для мирного часу і потребують термінової адаптації до умов війни.

Зображення: люб'язно надане Альоною Гетьманчук. Альона Гетьманчук.

Які ризики приховує надмірна бюрократія в НАТО?

Ми усвідомлюємо це і дуже багато говоримо з європейськими партнерами, а більшість із них -- ще й країни-члени НАТО, про те, що вони не можуть бути достатньо готовими до потенційної війни з Росією, якщо будуть далі керуватись усіма регуляціями для мирного часу.

Коли ми говоримо про нарощування оборонних видатків у європейських країнах -- це важливе питання, але збільшення бюджету саме по собі не є мірилом того, що країна стає більш обороноздатною.

Я особисто дуже позитивно сприйняла рішення розділити зазначені 5% на 3,5%, які будуть спрямовані виключно на військові потреби, та 1,5%, що підуть на безпекові питання й оборону в більш широкому сенсі, включаючи інфраструктуру. Сподіваюся, що такий підхід допоможе державам реально зміцнити свою обороноздатність, а не лише зосередитися на будівництві нових шляхів.

Існує ще одне надзвичайно важливе питання, яке стосується не лише європейських партнерів НАТО та Канади, але й самих Сполучених Штатів – це питання розширення оборонних виробництв. Проблема тут є набагато більш комплексною та глибокою. Я часто чую від європейців скарги на те, що для відкриття нового оборонного виробництва або навіть для розширення існуючого в Європі, необхідно чекати понад рік на відповідні дозволи. І це в умовах, коли на європейському континенті триває повномасштабна війна, і нам потрібно піклуватися не лише про якість продукції, а й про швидкість та масштабування виробництв.